1. Аристотель. Политика // Соч.: В 4 т. — М., 1983. — Т. 4. — С. 457.

2. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник. — К.: Атіка, 2005. — С. 290; Погорелко В. Ф. Функции Советского общенародного государства. — К.: Знание, 1980. — С. 7—8; Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копейчикова. — К.: Юрін-ком, 1997. — С. 71.

3. Психологічний словник / За ред. В. І, Войтка. — к.: Вища шк., 1982. — с. 205.

4. Філософський енциклопедичний словник. — к.: Абрис, 2002. — с. 563.

5. Марченко М. Н. Теория государства и права: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК «Велби»; Изд-во «Проспект», 2005. — С. 328.

6. Морозов Л. А. Функции Российского государства на современном этапе // Государство и право. — 1993. — № 6. — С. 98—108.

7. Котюк В. О. Основи держави і права: Навч. посібник для абітурієнтів, студентів, учнів середніх шкіл і ліцеїв. — К.: Вентурі, 1998. — 320 с; Теория государства и права: Курс лек­ций / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. — М.: Юристъ, 1997. — С. 61; Караванов М. В. Проблемы развития социальных понятий. — М.: Наука, 1985; Афанасьев В. Г. Основы фило­софских знаний. — 9-е изд., доп. — М.: Мысль, 1976. — 335 с; Материалистическая диалек­тика: Краткий очерк теории / П. Н. Федосеев, И. Т. Фролов, В. А. Лекторский и др. — 2-е изд., доп. — М.: Политиздат, 1985. — 350 с; Методологические основы научного познания: Учеб. пособие для студентов вузов / Под ред. проф. П. В. Попова. — М.: Высш. шк., 1972. — 272 с; Карташев В. Л. Система систем. Очерки общей теории и методологии. — М.: Про­гресс-Академия, 1995. — 325 с; Аверьянов А. Н. Системное познание мира. Методологические проблемы. — М.: Политиздат, 1985. — 263 с. та ін.

8. Манов Г. Н. Советское общенародное государство: цели, задачи, функции. — М.: Юрид. лит., 1978. — С. 47—72.

9. Конституційне право України: Підручник для студ. Юрид. Спец. Вузів / Ред. В. Ф. Пого-рілко. — к.: Наук, думка, 1999. — с. 173—174.

10. Черноголовкин Н. В. Теория функций социалистического государства. — М.: Юрид. лит., 1970. — С. 134—135. — 215 с; Лившиц 3. 3. Государство и право в современном общес- тве // Теория права: новые идеи. — М., 1991. — С. 13.

11-Теория государства и права: Курс лекций / Отв. ред. Н. И. Матузов, А. В. Малько. — М.: Юристъ, 1997. — С. 76.

12. Антология мировой правовой мысли. — Том 4. Россия XI—XIX вв. / Рук. Науч. Проек­та 1. Ю. Семигин. — м.: Мысль, 1999. — с. 217.

лГ' ^^ллинек Т. Общее учение о государстве / Вступительная статья докт. юрид. наук, проф. И. Ю. Козлихина. — СПб.: Изд-во «Юридический Центр Пресс», 2004. — С. 447.

12/2006

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

ЕВОЛЮЦІЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Примітки

1. Рябов С. Г., Томенко М. В. Основи теорії політики. — К., 1996. — С. 3.

2. Бебік В. Основи теоретичної та практичної політології. — К., 1994. — С. 9.

3. Семкін О. І., Шпилюк В. А., Світа. Г. М. Політологія. — Львів, 1994. — С. 33.

4. Бабкіна О. В. Політологія. — К., 1998. — С. 41.

5. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. — М., 1996. — С. 57.

6. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. — К., 1996. — С. 29, 128.

7. Колодій А. М. Принципи права України / НАВСУ. — 1998. — С. 35.

8. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України: Автореф. дис. ... докт юрид. наук. — К., 1998. — С. 33.

9. Колодій А. М. Принципи права України / НАВСУ. — 1998. — С. 35.

10. Гаджиев К. С, Каменская Г. В. и др. Введение в политологию. — М., 1993. — С. 45.

11. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України: Автореф. дис. ... док' юрид. наук. — К., 1998. — С. 33.

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

спільства [9]. Українська держава повин­на орієнтуватися, в першу чергу, на інте­реси громадянського суспільства, пам'я­таючи, що конфронтація інтересів держа­ви і громадянського суспільства є показ­ником неефективності державного управ­ління і самого механізму держави.

До того ж, важливо зазначити, що оха­рактеризувати як правову можна таку дер­жаву, в якій визнається пріоритет прав людини перед правами будь-якої спільно­ти, прав народу перед правами держави, де визначальним пунктом нормативного регу­лювання є інтереси особистості, ці інтереси та гідність людей поважаються як беззапе­речні цінності, коли авторитет сили чи майна витісняються авторитетом людяно­сті, освіченості, компетентності (чого не можна сказати про неправову державу, де такими цінностями вважаються ідеологіч­ні настанови, політична доцільність або економічна вигода).

Сутність правової держави полягає ще й у дотриманні закону тими, хто перебу­ває при владі, у взаємній відповідальності держави та громадян один перед одним. Це означає, по-перше, визнання громадя­нами авторитету права, закону, законо­слухняність, згоду й готовність людей жити і чинити так, щоб не шкодити інте­ресам інших. По-друге, демократизм су­спільного управління у правовій державі значною мірою залежить від компетент­ності й кваліфікації державних управлін­ців. «Демократична правова держава — це ще й освічена, кваліфікована керівна верства населення, корпус управлінців, які дотримуються субординації з чітким розподілом повноважень, які виконують­ся не тільки завдяки постановам, а й че­рез силові структури верховних органів» [10]. Правова держава повинна рівною мірою відображати інтереси й потреби всіх прошарків населення, вона має бути нейтральною у протистоянні й змаганні суспільно-політичних позицій, повинна забезпечувати дотримання закону тими, хто перебуває при владі.

Правова держава має забезпечувати та­кож активну участь громадян у розв'язан­ні суспільних проблем. А принципи демо­кратії та основні права та свободи громадян, які зафіксовані в конституції, підлягають скасуванню у звичайному по­рядку, як інші правові норми. Для вне­сення поправок, змін до конституції ма­ють бути передбачені спеціальні проце­дури, більш складні, ніж при проходжен­ні звичайного законопроекту. Наприклад, у Франції зміни до Конституції має право вносити тільки Національний конгрес — спільне зібрання палати депутатів та Се­нату. Якщо ж треба прийняти новий текст Конституції, то він неодмінно вино­ситься на всенародний референдум та вва­жається прийнятим у випадку його під­тримки більш ніж половиною громадян, що мають право голосу [11].

Виходячи з цього можна стверджува­ти, що прогнозувати перспективу успіш­ного розвитку України можна тільки на шляху оптимального поєднання принци­пів правової, соціальної державності та демократизму. Ідея соціальної, правової держави є надбанням усього людства. Ця раціональна ідея у разі успішної реаліза­ції в змозі ввести Україну до числа ци­вілізованих держав світу. В процесі свого формування та утвердження правова держава розробляла та закріплювала не тільки законодавчі гарантії індивідуаль­них прав та свобод, а й свою владу як охо­ронця таких прав та свобод, головного гаранта нормального існування та функ­ціонування громадянського суспільства, його основних інститутів та принципів. А отже, можна зробити висновок, що гро­мадянське суспільство та правова дер­жава забезпечують умови існування одне одного, хоча й не замінюють, не поглина­ють одне іншого. ■

Валентин Сердюк,

кандидат юридичних наук, доцент, заступник керівника Апарату — на­чальник управління забезпечення діяль­ності судової палати у господарських справах Верховного Суду України

У демократичному суспільстві держав­на влада не може протиставлятися владі політичній, позаяк остання в суспільстві неможлива без держави. Власне держава уявляється основним універсальним аку­мулятором політичної влади.

Поняття «держава» і «державна вла­да» в юридичній науці є близькими за своїм смисловим наповненням, а в дея­ких випадках вони вживаються як то­тожні, взаємозамінні. Однак між цими поняттями існує різниця, оскільки по­няття «держава» є більш об'ємним. Та­кого висновку ми доходимо, зважаючи на те, що воно охоплює не тільки власне владу як управлінську основу держави, а й народ як соціальну її основу, терито­рію як просторову основу, органи влади та її інститути як інституційну основу, а також соціальні норми як нормативну основу. В свою чергу, державна влада — це владні відносини (схематично їх мож­ливо показати так: управління/пануван­ня — сприйняття/підлеглість), які про­низують всі інші складові держави особ­ливим соціальним (правовим) зв'язком, без якого не може існувати соціальний (правовий) порядок у суспільстві. Зазна­чене засвідчує актуальність дослідження характеру, змісту, сутності й призначен­ня саме функцій держави.

Поняття функцій держави та їх загальні ознаки*

У політології та юриспруденції держа­ва розглядається як центральний інсти­тут політичної влади. Сьогодні демокра­тична політична система ґрунтується на механізмі поділу влади, балансу інтере­сів і політичних противаг. Ще Арісто-

Внутрішню рубрикацію тексту (підзаголовки)

тель у своїй праці «Політика» розрізняв законодавчу, виконавчу і судову діяль­ність установ. Поєднання влади непри­пустиме, воно підриває верховенство за­кону, оскільки якщо судді будуть не тільки судити, а й приймати закони, то саме життя людей виявиться жертвою сваволі. Тому поєднання трьох складо­вих влади в одній означає деспотизм [1].

Перед кожним суспільством і держа­вою стоять конкретизовані в певній фор­мі завдання і функції, що їх вони змуше­ні вирішувати і виконувати залежно від потреб, інтересів, цілей, бажань, можли­востей всього суспільства, пануючого класу або всієї нації. Тому питання про завдання і функції держави має не тільки теоретичне, а й велике практичне значен­ня, оскільки дозволяє охарактеризувати державу з точки зору багатосторонності її діяльності та функціонування.

Питання функцій держави і форм їх реалізації аналізувалися в працях таких відомих вітчизняних правників, як Ю. М. Грошевий, М. І. Козюбра, В. О. Ко-тюк, В. В. Копєйчиков, В. Ф. Мелащен-ко, В. Ф. Погорілко, О. Ф. Скакун, В. М. Якушик та ін. Зазначена проблема­тика досліджувалася і в роботах зарубіж­них, у тому числі російських, учених, зокрема: М. В. Карабанова, А. В. Маль­ка, М. М. Марченка, М. І. Матузова, Л. А. Морозова, І. Т. Фролова та ін. Ра­зом із тим, предметом дослідження за­значених авторів не були питання, пов'я­зані з еволюцією функцій Української держави в контексті здійснення право­суддя, що й зумовлює актуальність цієї наукової розвідки.

За допомогою функцій уявляється можливим з достатньо високою точністю визначити характер діяльності держа­ви, правильність вибору на конкретному етапі її розвитку, пріоритети та рівень організованості й ефективності. Донедав­на в Україні важко було виділити компо­ненти функціонального призначення дер­жави. Законодавча, виконавча та судова складові державної влади були перев'яза-

здійснено редакцією.

ТШЇЇШ\ ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

-ШІ 12/2006

грам (енергетика, космос, використання ресурсів світового океану тощо).

Важливою уявляється класифікація функцій за критерієм суб'єктності здійс­нення державної влади і принципу по­ділу державної влади в суспільстві: 1) за­конодавча функція держави (або пра-вотворча), яка здійснюється парламен­том; 2) виконавчо-розпорядча (управлін­ська), яка здійснюється вищими, цен­тральними і місцевими органами вико­навчої влади або шляхом делегування окремих повноважень органам місцевого самоврядування; 3) судова функція, яка здійснюється Верховним Судом України як найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, іншими су­дами загальної юрисдикції та Конститу­ційним Судом України. Крім цього, ви­різняють контрольно-наглядову функ­цію, яка здійснюється у формі парла­ментського контролю, прокурорського нагляду та іншого державного контро­лю, а також правоохоронну функцію держави, що здійснюється правоохорон­ними органами. Зазначені функції нале­жать до основних функцій держави.

Разом із тим, слід звернути увагу на те, що поділ функцій на основні і друго­рядні (неосновні) є досить умовним, оскільки навіть несуттєва, на перший погляд, функція може стати вагомою і важливою для держави в умовах еконо­мічної, політичної або правової рефор­ми. Аналіз розвитку суспільства свід­чить, що всі завдання і функції держави взаємопов'язані та не можуть існувати і розвиватися одні без інших. Це пов'яза­не з тим, що політична система суспіль­ства впливає на економічну, соціальну, культурну, ідеологічну, духовну сфери, а вони, в свою чергу, мають вплив на по­літичну систему.

Еволюція функцій держави

З цього вбачається, що на практиці існує діалектика всіх завдань і функцій держави, наявний тимчасовий або по­стійний зв'язок між ними, і залежно від етапу або періоду розвитку держави і су­спільства одні завдання і функції звільняють місце для інших, більш акту­альних саме в конкретний період. Так, на початку XX ст. перед державами світу не існувало проблем, які пов'язува­лися із реалізацією екологічної функції. Але з розвитком світової економіки, ак­тивізацією людської діяльності та зрос­танням масштабів негативного техноген­ного впливу на навколишнє середовище (зокрема внаслідок використання ядер­них об'єктів) для України екологічна функція перетворилася на основну, ос­кільки відмова від її реалізації не тільки в масштабі окремої держави, а й у гло­бальному вимірі може спричинити ка­тастрофічні наслідки в майбутньому.

Здійснення функцій держави має по­стійний, систематичний характер і від­бувається протягом усього часу існуван­ня об'єктивно зумовлених завдань, що стоять перед державою. У той самий час необхідно пам'ятати, що функції держа­ви не є поняттям статичним, тобто раз і назавжди даним і незмінним. Вони ви­никають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретних історичних умовах.

Питання еволюції функцій держави та їх порівняльний аналіз в історичному плані досить наглядно можна продемон­струвати на прикладі радянської епохи в історії України. Так, за радянських ча­сів Україна юридично перебувала у скла ді СРСР з 1922 р., спершу на конфедера тивних, а потім — на федеративнш засадах. До 1991 р. УРСР були прита­манні такі самі функції, як і союзнії державі, за винятком тих, що належали до компетенції СРСР. Історично Радян ський Союз у своєму розвитку пройшої дві основні фази: від періоду «диктатурі пролетаріату» до періоду загальнонарод ної держави. Для першої фази існуванні Радянської держави було характернш здійснення таких функцій: 1) придушеи ня повалених експлуататорських класів

2) господарсько-організаторська; 3) кон троль за мірою праці і споживання 4) охорона радянського державного і сі спільного ладу; 5) культурно-виховна 6) боротьба за мир і мирне співіснував ня; 7) оборона від нападу ззовні.

У другій фазі свого розвитку Радяв ська держава здійснювала: 1) господар сько-організаційну функцію; 2) функції контролю за мірою праці і споживанні

3) функцію охорони радянського сі спільного і державного ладу, прав і св< бод трудящих; 4) культурно-виховя функцію; 5) функцію боротьби за мир мирне співіснування; 6) функцію бра' нього співробітництва і взаємодопомог між країнами соціалістичної орієнтації; 7) функцію оборони країни від нападу ззовні.

Тобто ідеологічні та політичні уста­новки особливо яскраво відображаються в цілях, завданнях і зовнішніх функціях будь-якої держави, в тому числі і СРСР. Політичні й ідеологічні постулати, які складали основу зазначених вище функ­цій, не тільки містилися в офіційних партійних документах, а й закріплюва­лися на законодавчому рівні.

Наприклад, у Конституції СРСР кон­статувалося, що Радянська держава не­ухильно проводить політику миру, висту­пає за зміцнення безпеки народів і ши­роке міжнародне співробітництво (ст. 28). На основі зазначеного проголошувались принципи зовнішньої політики держави і формувалися відповідні її функції [8].

Функції держав демократичних типів значно відрізняються від функцій екс­плуататорських та авторитарних дер­жав. Це пов'язане з протилежністю по­літичної ідеології та еволюцією у погля­дах, зокрема, і на зовнішні функції держави. Щодо України, то проявом та­кого становища є відсутність необхідно­сті в розвитку функцій, які стосувалися колишніх держав соціалістичного табо­ру, а функції «братської допомоги» за­мінюються функціями рівноправного партнерства.

Крім цього, зі зміною політичної та ідеологічної орієнтації щодо західних країн, зокрема, країн—членів Європей­ського Союзу, змінилося і ставлення дер­жави до багаторічної політики ідеологіч­ного протистояння. Наведене об'єктивно виливається у здійснення нею функції добросусідства і партнерства з європей­ськими країнами та НАТО. Однак у цьо­му аспекті важливо зберегти своє, укра­їнське, «Я», а не рухатися у фарватері прозахідних, проросійських чи інших інтересів та уникнути принизливого по­літичного загравання.

На погляд вітчизняних фахівців у га­лузі конституційного права, система основних функцій Української держави значною мірою відрізняється від систе­ми функцій колишніх СРСР та УРСР, у зв'язку із зрушеннями у теорії функцій держави, зокрема в національній науко­вій правничій думці. Визнається, що функції держави, опосередковуючи діяль­ність держави, відображають, насампе­ред, основні напрями і види її діяль­ності. Критеріями класифікації функцій держави є основні елементи її діяльно­сті, до яких відносять: суб'єкти, об'єкти, способи, засоби діяльності, мету, завдан­ня діяльності. Так, на думку професора В. Ф. Погорілка, основними об'єктами діяльності держави є сфери її діяльності, відповідно до яких розрізняються по­літична, економічна, соціальна, куль­турна, екологічна та зовнішня функції держави. Ці функції він умовно називає об'єктними. Тривалий час майже у всій правовій літературі соціалістичного пе­ріоду об'єктні функції вважалися прак­тично єдиними функціями соціалістич­ної держави. Як зазначає вказаний автор, назви цих функцій свідчили знач­ною мірою про приниження ролі держа­ви і перекручення фактичного змісту її діяльності [9].

Правові форми реалізації функцій держави

Функції держави відрізняються фор­мами і методами їх здійснення. За за­гальним правилом, під формами здійс­нення функцій розуміється їх зовнішній вираз, основні контури і параметри їх прояву. Питання про форми, як зазнача­лося в юридичній літературі радянсько­го періоду, зокрема в роботах М. В. Чер-ноголовкіна та Р. 3. Лівшица, є, перш за все, питанням про специфіку видів дер­жавної діяльності [10]. Крім того, відпо­відно до достатньо поширеного в юри­дичній літературі уявлення про форми реалізації функцій вони поділяються на правові та неправові. Так, на думку ро­сійського дослідника М. І. Матузова, під правовими формами здійснення функцій держави розуміється однорідна за своїми зовнішніми ознаками (характером і юри­дичними наслідками) діяльність держав­них органів, пов'язана з виданням юри­дичних актів [11].

У науковій і навчальній юридичній літературі виокремлюють зазвичай три правові форми реалізації функцій дер­жави — правотворчу, правовиконавчу і правоохоронну.^Правотворча форма ре­алізації функцій держави знаходить своє вираження в підготовці і виданні її від­повідними органами нормативно-право­вих актів, що мають на меті законодавче забезпечення основних напрямів діяль­ності держави. .На наш погляд, у даному випадку законодавче забезпечення озна-

ЦІН И » ГЗ 12/2000

12/2006

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

ні одним вузлом, де найбільша концен­трація припадала саме на виконавчий компонент. Законодавча складова фак­тично влади не мала, а сутність законів певним чином псувалася прийняттям під-законних актів. Суди ж знаходилися в за­лежності від так званого телефонного права, не маючи при цьому достатнього авторитету в суспільстві. Крім того, усі важелі державної влади знаходилися у партійного апарата, а роль і значущість законів виконували спільні постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР чи від­повідних органів республіки. На думку більшості вітчизняних фахівців-правни-ків, це зумовлено тим, що завдання і функції держави виражають її політичну і соціальну природу на певному історич­ному етапі розвитку [2].

Термін «функція» походить з латини і означає «виконання, звершення». У ши­рокому значенні функція розуміється як діяльність, обов'язок, призначення. Так, соціальна психологія розуміє поняття «функція» як невіддільне від ролі, яку виконує індивід у групі, а власне функція виступає, насамперед, як певний обов'я­зок у суспільному поділі праці [3]. У філософському і загальносоціологічному розумінні функція розглядається як зов­нішній прояв властивостей, звичайних або специфічних дій окремих осіб (орга­нів), зумовлених їх природою чи необхід­ністю виживання [4].

Що стосується держави та державної влади, то термін, а разом з ним і поняття «функція», набувають іншого змісту. Функції держави традиційно визначають як основні напрями діяльності держави, обумовлені її сутністю і змістом, а також цілями, завданнями та їх соціальним призначенням, які стоять перед нею на тому чи іншому етапі розвитку.

Традиційність тлумачення поняття «функція» яскраво відображена в робо­тах американського правника Г. Кельзе-на. У своїй широко відомій праці «За­гальна теорія держави і права» він, розглядаючи державу як суто «правовий феномен, як юридичну особу», ствер­джує, що це є не що інше, як корпора­ція, її риси та особливості повною мірою охоплюються загальним поняттям кор­порації. Відповідаючи на запитання про те, як держава-корпорація відрізняється від інших корпорацій, Г. Кельзен дохо­дить висновку, що основна відмінність між нею та іншими корпораціями поля­гає в нормативному порядку, який встановлюється самою державною кор­порацією. З юридично'] точки зору, «про­блема держанії-корпорації за своєю сут­тю є проблемою національного правового порядку» |5|.

Крім зазначених варіантів розуміння та тлумачення функцій держави з цього питання існують і інші погляди. Так, по­няття функцій інколи обмежується уяв­ленням про основні напрями діяльності держави лише «а управління суспіль­ством» чи, шишаки, розширюється за ра­хунок включення до їх змісту «меха­нізму державного впливу на розвиток суспільних процесів» [в]. Однак за тако­го підходу у першому випадку зали­шається поза увагою можливість впли­ву держави на суспільні відносини не тільки з приводу управління суспіль­ством, а й у зв'язку з управлінням і регу­люванням економіки, її впливом на між­народні економічні, політичні та інші відносини. В другому випадку має місце нічим не виправдана спроба змішування функцій держави в цілому з функціями її механізму, який часто розуміється як система державних органів, як апарат держави.

Досліджуючи питання, пов'язані з тим, чим функції держави відрізняються і характеризуються, потрібно звернути увагу на їхні найбільш загальні риси. Почнемо з того, що функції держави ма­ють комплексний, синтезуючий харак­тер. Як основні напрями діяльності дер­жави вони не ототожнюються з діяль ністю чи з окремими аспектами її діяль­ності. Зміст кожної функції складаєтьсг з багатьох однорідних і однопорядковш аспектів діяльності держави.

За своїм характером, змістом і при значенням функції держави несуть у соб соціальне навантаження, оскільки зав жди виражають і відображають соціаль но-класову сутність і зміст конкретно держави. У них незмінно виявляється ті реальна, соціально обумовлена і орієнто вана роль, яку виконує держава в проие сі вирішення завдань розвитку еконо міки, суспільства і самої держави.

Стосовно сучасної України можна ко8 статувати: згідно із загальною тенденцій збільшення ролі держави щодо економій і суспільства, її діяльність і функціоналі на активність з розвитком ринкових ві/ носин буде не зменшуватися, а, навпаки збільшуватися. Кардинальні зміни стос!

ватимуться більшості сфер «прикладан­ня» діяльності держави, форм і методів її впливу на економіку і соціально політич­не середовище.

У функціях держави ВІДСЛІДКОВУЄТЬСЯ прямий зв'язок не тільки з соціально класовою сутністю і змістом держави, і й з її безпосередніми завданнями і ціля­ми, які є характерними для держави на різних Історичних етапах розвитку. Ха­рактер функцій визначається не тільки типологією держави, її соціально-класо­вою сутністю і призначенням, а й особ­ливостями завдань і цілей, що стоять пе­ред нею. Пріоритетність реалізації пер­ших значною мірою обумовлюється важ­ливістю і масштабністю останніх, функ­ції як засоби досягнення цілей і вирі­шення основних державних завдань ба­гато в чому залежать і визначаються ха­рактером цих цілей і завдань.

Наприклад, в умовах війни чи воєнної загрози, коли перед державою стоять за­вдання захисту країни від нападу ззовні, на перший план виходить функція обо­рони, і її пріоритетність у зазначений пе­ріод не підлягає сумніву. В період же економічного спаду чи кризи, коли ви­рішуються завдання стабілізації еконо­міки та її підйому, пріоритетними ста­ють економічні функції. Останній при­клад особливо виразно виявляється в Україні в сучасний період, оскільки саме від успішності вирішення тих чи інших економічних завдань і здійснення еконо­мічних функцій залежить досягнення цілей, які об'єктивно поставлені перед суспільством і державою, та здійснення всіх інших державних функцій.

Крім того, функції держави не підляга­ють ототожненню з функціями її окремих органів або державних організацій. Зокре­ма, функції останніх хоч у переважній своїй більшості значимі для життя су­спільства і держави, але мають, у порів­нянні з функціями всієї держави, віднос­но більш вузький, локальний характер. Якщо функції держави охоплюють всю її діяльність у цілому, тобто активність усьо­го державного апарату чи механізму, то функції окремих органів поширюються тільки на її частину.

Класифікація функцій держави

Найпоширенішим в юридичній літе­ратурі є поділ функцій держави на внут­рішні і зовнішні залежно від цілей, а та­кож важливості і соціальної значущості тих чи інших напрямів [7].

На рівні узагальнення поглядів віт­чизняних і зарубіжних учених, внутріш­ні функції держави являють собою основ­ні напрями різноманітної діяльності держави, обумовлені необхідністю вирі-іпп і її її тих внутрішніх завдань, які сто­ять перед нею. В силу зазначеного при визначенні переліку внутрішніх функцій і функцій держанії взагалі, в науковій і навчальнім юридичнії! літературі виділя­ються такі критерії: 1) особливості сфери (об'єкта) діяльності держави; 2) специ­фіка змісту кожної функції; 3) суб'єкти державної діяльності; 4) форми, методи і засоби державної діяльності. Функції-стосуються практично всіх сфер життя суспільства держави: економічної, соці­альної, політичної, духовної, фінансової тощо. Окремі автори виділяють і гумані­тарну сферу.

Виходячи з указаних критеріїв до внутрішніх функцій держави, зокрема у політичній сфері, можна віднести такі: 1) охорона і захист конституційного ла­ду, законності й правопорядку; 2) ство­рення умов та інститутів для розвитку народовладдя, функціонування безпосе­редньої та представницької демократії; 3) забезпечення умов для розвитку і функціонування політичної системи су­спільства; 4) забезпечення умов для збе­реження і розвитку національної само­бутності корінної нації, національних меншин, усієї нації. В економічній сфері виділимо такі функції: 1) господарсько-організаційна; 2) господарсько-стимулю­юча; 3) науково-організаторська. Подіб­ну класифікацію можна провести і щодо інших сфер суспільного життя.

Стосовно зовнішніх функцій, то в юридичній літературі їх класифікують: 1) у політичній сфері: а) оборонна функ­ція; б) боротьба за мир і мирне співробіт­ництво зі світовим співтовариством, з ін­шими державами й народами; в) орга­нізація і розвиток міждержавного співро­бітництва на основі загальновизнаних норм міжнародного права; г) участь у бо­ротьбі з порушеннями міжнародного по­рядку (миротворча функція); 2) в еконо­мічній сфері: а) участь у створенні сві­тової економічної системи на основі між­народного поділу та інтеграції виробниц­тва і праці; б) участь у розв'язанні гло­бальних господарських і наукових про-

Ключі відповідей

1. а);

2. і);

3. а);

4. землеробства, скотарства і ремесла, і, відповідно, зародженням приватної власності на засоби виробництва;

5. с);

6. а);

7. с);

8. Ь);

9. с);

10. Ь);

11. с);

12. 1-4: 2-1; 3-3; 4-6; 5-7; 6-8; 7-5; 8-9; 9-2;

13. а);

14. Ь);

15. Ь);

16. с);

17. а);

18. Ь);

19. Ь);

20. с);

21. Ь);

22. а);

23. Ь);

24. с);

25. Ь);

26. Ь);

27. с);

28. а);

29. а);

30. а);

31. с);

32. Ь);

33. а);

34. сі);

35. с);

36. Ь);

37. а);

38. с).

клади своїх повноважень, здійсненням депутатського запиту, висуванням кандидатів у народні де­путати та ін. Такі юридичні факти характерні лише для конституційного права.

Ми підтримуємо точку зору Т.Сннцової, яка у своїй праці зазначала, що, хоча більшість юри­дичних фактів у конституційному праві представлені у формі юридичних актів, проте слід заува­жити, що підставою для їх прийняття зазвичай є певна ситуація в сфері матеріальних умов життя суспільства! 10, 8]. Слід зазначити, що передумовами для прийняття тих чи інших актів слугують різні юридичні дії або події, які іноді можуть не належати до сфери конституційного права. На­приклад, відповідно до частини першої ст. 111 Конституції України „Президент України може бу­ти усунений із поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним дер­жавної зради або іншого злочину". Проте, зауважимо, що власне вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину лежать у площині кримінального права, а сама процедура імпічменту регулюється конституційним правом.

На думку Т.Сннцової, проблема юридичних фактів пов'язана і з методом правового регулю­вання. Саме він характеризує норми конституційного права з точки зору їх впливу на суспільні відносини. Особливості методу правового регулювання проявляється в характері приписів право­вих норм, у підставах виникнення та динаміки конституційних правовідносин! 10, 9].

У статтях Конституції України, як і в інших джерелах конституційного права, досить багато норм-принципів, які є основоположними як для конституційного права, так і для інших галузей права. Зміст таких норм права становлять правила поведінки загального характеру, проте відсут­ня вказівка на те, яким чином виконувати ці правила. Реалізація норм-нринципів відбувається шляхом прийняття норм різних галузей права, що їх конкретизують. У конституційно-правовій доктрині поширена думка про нормоустановчий метод правового регулювання в конституційно­му праві. Саме це дало підстави стверджувати про „прихований" характер юридичних фактів у конституційному праві[2, 153].

В загальній теорії права класичною є структура норми права: гіпотеза, диспозиція та санкція. Гіпотеза норми права — це та її частина, що відповідає на запитання „якщо?". Тобто при настанні такої дії або події починається правове регулювання суспільних відносин. З цього випливає, що юридичні факти закріплюються в гіпотезі правової норми. Тому важливим, на наш погляд, є дослідження структури констптуційно-правових норм.

Деякі вчені стверджували, що більшість констнтуційно-правових норм не містить у своїй структурі трьох класичних елементів[8, 35—36; 11, 26—27]. Так, відомий конституціоналіст ра­дянського періоду С.Кравчук як приклад норм, що містять лише диспозицію, навів статті ЗО та 32 Конституції СРСР 1936 року. Проте ми в даній ситуації підтримуємо ТСннцову, котра чітко вка­зала на гіпотези, що містяться в зазначених статтях. Вона зазначала, що гіпотеза — це та частина норми, в якій передбачаються обставини перетворення П в життя. Гіпотеза, на її думку, встановлює сферу дії диспозиції, в ній закріплено зв'язок норми права з певними життєвими подіями, явища­ми і діями людей, органів держави та громадських організацій і навіть — держави в цілому. Норма права застосовується при настанні умов, що в ній сформульовані або нею передбаченню, 10—11].

На наш погляд, гіпотеза як структурний елемент норми конституційного права є необхідною. Проте прихований характер гіпотез багатьох норм конституційного права наводить на роздуми про „ніби відсутність" юридичних фактів у конституційному праві, що ускладнює їх вивчення.

Як бачимо, досліджені нами особливості констнтуційно-правових фактів, якісно відрізняють їх від юридичних фактів, що є підставами виникнення, зміни та припинення правовідносин інших галузей права.

Отже, юридичні факти у конституційному праві — це ті явища реальної дійсності, що існують у формі подій або діяння (дії або бездіяльність) приводять до руху норми цієї галузі, викликають її застосування, в результаті чого виникають, змінюються або припиняються конституційні пра­вовідносини, при цьому перетворюючи суб'єктів конституційного права на суб'єктів конкретного конституційного правовідношення.

{Використані матеріали:^

1. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. — М., 1955. -- 176 с.

2. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. — Свердловск: Изд. Свердлов­ского юрид. института, 1964. — 226 с.

3. Алексеев С.С. Право: азбука — теория — философия: Опыт комплексного исследова­ния. - М.: Статут, 1999. - 712 с.

4. Г р и м м Д.Д. Лекции по догме римского права: 5-е изд. — Пг, 1916. — 421 с.

5. И с а к о в В.Б. Юридические факты в советском праве. — М.: Юрид. лит., 1984. — 128 с.

6. Л у ч и н В.О. Конституционные нормы и правоотношения: Учебн. пособие для вузов. — М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. - 159 с.

7. Махненко А.Х. О предмете и понятии социалистического государственного права // Со­ветское государство и право. — 1963. — № 12.

8.0 с н о в и н B.C. Нормы советского государственного права. — М.: Госюриздат, 1963. — 110 с.

9. О с н о в и н B.C. Советские государственно-правовые отношения. — М., 1965. — 168 с.

10. С и н ц о в а ТА. Основания возникновения и динамики государственно-правовых отно­шений: Лекция. — Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1982. — 28 с.

11. Советское государственное право / Под. ред. С.С.Кравчука. — М.: Юридическая литерату­ра, 1975. - 576 с.

12. Теория государства и права / Под ред. С.С.Алексеева. — М.: Юрид. лит., 1985. — 480 с.

13. Теория государства и права / Под ред. Н.Г.Александрова. — М.: Юридическая литература, 1968. - 640 с.

14. X а л ф и н а P.O. Общее учение о правоотношении. — М: Юрид. лит., 1974. — 352 с.

15. Чувакова Г.М. Дефектність фактичних складів: Дне... канд. юрид. наук: 12.00.01. — Оде­са, 2004. - 181 с.

16. М а n і g к А. Tatsachen, juristische — Handworterbuch der Rechtswissenschaft. B. 5. Berlin und Leipzig, 1928. - S. 847.

Суверенітет: трансформація змісту

НЗАЯЦЬ

кандидат юридичних наук

(Київський національний університет внутрішніх справ)

£/"іучасні держави у-переважній-більшосгі прагнуть бути суверенними, незалежними, демокра-ч_^тнчними, соціальними, правовими і, звичайно, розвинутими та сприяють становленню, існу­ванню і розвитку громадянського суспільства. До таких належить і Україна.' Про це свідчать на­самперед політичні та правові акти, прийняті у ній протягом останніх 15 років: Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), Конституція України (28 червня 1996 р.) та найважливіші політичні події, зокре­ма, проголошення Незалежності України (24 серпня 1991 р.), всеукраїнські референдуми (1991 р. і 2000 р.), президентські та парламентські вибори, парламентська, адміністративна, судова і кон­ституційна реформи^ ході цих подій Україна значною мірою перетворилась на дійсно демокра­тичну державу або, принаймні, наблизилась до загальносвітових стандартів демократії! 1, 54]^

Сучасна стратегія становлення та функціонування демократичної організації державноївла-ди як основи для розвитку соціальної, правової держави в Україні має грунтуватись не на пер­соніфікації влади з посиленням конституційних повноважень та авторитарного стилю прийняття рішень, а насамперед на конституційному принципі народного суверенітету, відповідно до якого

^^с^ем^суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Право визначати, встановлювати та змінювати конституційний ладу країні є абсолютним, невід'ємним правом народАВоно не мо-же бути узурповано ані державою в цілому, ані її органами чи посідовимїТособамії"— _це сутність принципу народного суверенітету або суверенітету нації.

і. /Одним з основних понять теорії держави та права є поняття суверенітетуДГоловним у дослідженні суверенітету є саме його понятійний апарат^акі поняття, як народ, нація, держава, суверенітет тісно взаємопов'язаному більшості досліджень філософів, політологів, юристів суве­ренітет визначається як незалежність носія влади від будь-якої іншої влади, прн цьому загальне поняття суверенітету характеризується як верховенство, самостійність і незалежність влади. © Н.Заяць, 2008

16

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, :>(И)8. №2