Логіка системи оцінювання в проекті

“Формула досконалості”

В концепції ФД досягнення гармонійного фізичного розвитку – це доведення всіх важливих фізичних кондицій до пристойних (фізіологічно і діяльнісно оптимальних) рівнів, а окремих напрямків фізичного розвитку, до яких є здібності, талант, обдарованість, особиста прихильність чи діяльнісна (професійна) необхідність -- до високих показників, але бажано не за рахунок власного здоров’я. Отже система оцінювання ФД зорієнтована на ідею “профільного універсалізму”

Тому, використовуючи особливість, очкових шкал системи ФД, пропонується весь діапазон розділити на певні зони. Найважливішою з цих зон є зона оптимальної кондиції, орієнтовно – це рівень починаючи від оцінки “4” за програмою ВНЗ, до рівня 3-2 спортивного розряду за спортивною класифікацією відповідного чи близького виду спорту. Всі показники, нижчі від цієї очкової зони будуть “зоною недостатньої фізичної кондиції”

Всі показники, що вищі за оптимальну зону – будуть “зоною високої” або “спортивної кондиції”. Тут слід зауважити, що високий і дуже високий рівень підготовки має бути належно оціненим, і це передбачено діапазоном оціночних шкал ФД. Отже, основним орієнтиром для в системі ФД має бути присутність його показників фізичної підготовки в очковій зоні “оптимуму”. Заохочуватиметься й високий рівень підготовки, як справедлива оцінка досягнень.

Ранги проекту фд

Багато видів спорту чи спортивних напрямків мають свою систему кваліфікації, як важливий мотивуючий фактор. Логічно, що на шляху досягнення високої майстерності потрібні проміжні орієнтири, «стандарти», які б відображали рівень цієї майстерності. Легше йти до високої (“стратегічної”) мети, коли фіксуєш певні рубежі, бо не всім бути великими чемпіонами, але досягнення певного статусу у вигляді спортивного розряду, “поясу” чи звання може бути добрим іноді вирішальним стимулом для великої кількості аматорів спорту.

В змагальній версії проекту “Формула Досконалості” пропонується власна система рівнів і стандартів, яка відображає задум проекту. В нашому випадку таку систему створити було не складно, адже є комплексний (сумарний) очковий результат виступу на змаганнях, цей результат цілком придатний як показник рівня фізичної підготовленості.

Пропонуємо чотири ранги (рівні, розряди):

• “Перший стандарт”;

• “Залізний стандарт”;

• “Срібний стандарт”;

• найвищий – “Золотий Реєстр”.

Ранг “Перший стандарт” присвоюється за виступ в змаганнях будь-якого статусу, при умові набору 65 очок і більше, а також не менше 2 очок в кожному з видів програми. Виконання цього рівня фіксується в протоколі змагань.

Рівень “Залізний стандарт” фіксується за участь в змаганнях не нижче першості навчального закладу (факультету), і при умові набору 105 очок і вище в загальному заліку і не менше 8 очок в кожному з видів програми. Виконання даного рівня фіксується в протоколі і під час заключної частини змагань (церемонії нагородження) учасникам вручається “Кваліфікаційна грамота” про виконання рівня “Залізний стандарт” (публічне вручення проводиться незалежно від місця, яке посів учасник). Слово “Залізний” відображає певний почесний, для юнака, рівень підготовки, асоціюється з словом – мужній.

Ранг “Срібний стандарт” фіксується при досягненні на змаганнях не нижче рівеня першості університету 185 очок і більш в загальному заліку і не менше 14 очок в кожному з видів програми. При виконанні цього рангу, як і в попередньому “стандарті”, під час нагородження вручається відповідний документ – “Кваліфікаційна грамота” – “Срібний стандарт” учасникам, що виконали даний рівень. Слово “Срібний” відображає рівень найближчий до найвищого – “Золотого”.

Найвищий ранг – “Золотий Реєстр” фіксується при отриманні в комплексному заліку 255 очок і не менше 23 очок в кожному з видів програми. При виконанні цього рівня, як і в попередніх рангах, під час нагородження підкреслено урочисто вручається відповідний документ – “Грамота Золотого Реєстру”. У рангу “Золотий Реєстр” є додатковий вид заохочення - дані про учасника, що виконав цей рівень, розміщуються на сайті проекту ФД.

“Оптимальність” в проекті ФД

Фізичний стан (розвинутість) людини категорія широка і багатогранна, фізична культура і спортивні напрямки мають дуже широкий арсенал засобів, щоб його оцінювати, аналізувати і, зроуміло, впливати на цей розвиток. Впливати через життєво важливий, унікальний фізіологічний механізм – адаптацію (пристосування). Адаптація відбувається, зазвичай, до якогось зовнішнього чи внутрішнього впливу, маємо на увазі, що, коли людина чи її організм потрапляють в складні умови існування, то пристосовується, при чому, швидше за все свідомо цей процес не контролюючи і не аналізуючи. Але за певних причин адаптація як процес може бути цілеспрямованою,

продуманою, вивіреною, опертою на знання найтонкіших закономірностей людської фізіології, а ще багатоступеневою, багаторівневою і довготривалою. А вміння якісно, навіть на рівні мистецтва керувати цим процесом, є основним надбанням, і, якщо хочете, суспільним “козирем” фізкультурно-спортивної науки. Головним засобом в цій справі, звичайно, є тренувальні методики – особливі технології для “розкриття” неймовірних можливостей людини. За допомогою цих методик можна досягнути надзвичайно високих чи “глибоких” (це як кому подобається казати) рівнів адаптації.

Між рівнем адаптації і фізіологічним здоров’ям існує взаємозалежність, але вона діалектична. Наприклад. надвисокі рівні адаптації (тренованості) іноді можуть забирати “життєвий ресурс” людини, а помірні, вивірені, або оптимальні – посилювати його. Нетренованість або недостатня адаптованість також не сприяє підтримці фізичного здоров’я, і тому важливо знати ці рамки “оптимальності” і мати для цього орієнтири. Фізкультурні нормативи, тести, напевно можуть бути такими орієнтирами, та вони, як правило, “показують” нижню межу цього діапазону “оптимальності”, яка може бути досить умовною та індивідуальною для кожної людини. А от чи потрібно десь фіксувати “верхню межу”, образно кажучи, “ставити буйки”. Думається що так, щоб бути чесним і в якийсь спосіб “розв’язати” певну “діалектичну пару”, де на одному “полюсі” – “спорт для здоровя і працездатності, а на другому – спорт для самовираження і спорт як професія”, цим запропонуємо людині більш-менш відповідні (правльні) уявлення і вибір.

Але де шукати цю “оптимальність” спортсмену-аматору. Якщо з нижньою межею ніби, все зрозуміло, то де “ставити” верхню. В проекті ФД ми приймаємо таку логіку: рівнем оптимальної фізичної підготовленості молоді пропонуємо вважати певний діапазон метричних показників (параметрів) фізичного розвитку, (параметрів, які відображають те, що фахівці-теоретики домовились називати рівнем розвитку фізичних якостей). Цей діапазон на умовній загальній шкалі фізичного розвитку знаходиться дещо вище за середньостатистичні показники даної вікової групи і відповідає таким характеристикам (ознакам):

а). це рівень (діапазон) досяжний для переважної більшості юнаків за півтора - два роки системних тренувань, але без застосування в цих тренувальних програмах форсуючих методик ;

б). тривала підтримка даного досягнутого рівня не потребує великих зусиль;

в). ця зона “оптимальної кондиції” на умовній шкалі фізичного розвитку молодої людини знаходиться приблизно починаючи від рівня оцінки 4 – 5 (за програмою держтестування) до рівня близького другому спортивному розряду Єдиної Спортивної Класифікації України (ЄСКУ). Так її “бачить” переважна більшість опитаних нами фахівців-практиків (викладачів фізвиховання та спортивних тренерів);

г). питання оптимальності для кожної людини індивідуальне і відносне, пропонується не конкретне число (результат), а саме діапазон, з нижньою і верхньою межею.

Виникає резонне запитання: “А чи вартує заохочувати системою оцінювання високі і надвисокі показники фізичного розвитку?”. Є підстави вважати, що доцільно, бо така прогресуюча шкала оцінювання дає можливість розкрити і продемонструвати власні здібності, проявити індивідуальність, дає справедливу оцінку затраченим зусиллям на підготовку. Отже, запропонована система “розставляє акценти” наступним чином: “висока і надвисока спортивна кондиція і фізичне здоров’я – речі нетотожні, але і не завжди антогоністичні, тому на цих рівнях потрібний якісний фаховий супровід”.

Незайвим буде згадати, що є ще й професійна “оптимальність”, бо, крім професійних спортсменів, є також представники екстремальних професій – військові, правоохоронці, пожежники, рятувальники чи навіть мирні монтажники-верхолази. Їхня професійна “оптимальність” на умовній шкалі фізичного розвитку може знаходитись значно вище ніж “оптимальність” фізіологічна. Щоб досягнути цю професійну “оптимальність” і тривалий час її підтримувати існують відповідні технології і методики професійно-прикладної фізичної підготовки. Ці методики продумуються так, щоб уникнути негативного впливу на здоров’я.

Висновок. “Оптимальність” вартує показати як один з орієнтирів на шкалах–критеріях фізичного розвитку людини.

P.s. Чому ми вибрали критерієм не обсяг рухової активності, а знову “повернулись” до метричних показників фізичного розвитку що відживають себе (як декому уявляється)? Логіка в цьому випадку наступна: досягнення і підтримка оптимальних параметрів фізичного розвитку і передбачає оптимальну рухову активність, але логічну і цілеспрямовану. “Літеплі” орієнтири сукупної рухової активності (добової або тижневої) не мають мотиваційної сили для молодої людини, що не залякана іпохондричною пропагандою.