3. Періодизація історії економіки та економ думки.

Підходи до періо­дизації історії економіки та економічної думки:

1) Л.І. Мечников в основу періо­дизації поклав географічний фактор (водні шляхи сполучення).

2) Б.Гільдебранд в основу періо­дизації поклав історію грошей.

3) Є. Хентінгтон – в основу періо­дизації поклав клімат.

4) А.Тойнбі - в основу періо­дизації поклав культуру, релігію тощо.

5) Формаційний підхід (К. Маркс), розвинутий марксист­сько-ленінською теорією. В його основу покладена ідея виникнення, розвитку і зміни засобів виробництва, форм власності на засоби виробництва.

6) Загальноцивілізаційний підхід.

У 60-х роках 20 ст. набули популярність теорії „індустріального суспільства" (французького соціо­лога Р.Арона) і „стадій економічного розвитку" (американського соціолога У.Ростоу). Ці теорії дістали розвиток у теорії про постіндустріальне суспільство. Її представниками є Д.Белл, Г.Кан, З.Бжезінський (США), Ж.Серван-Шренбер і А.Турен (Франція). В основу цієї теорії, що ділить всесвітню історію на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство, покладено рі­вень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці.

Антуан де Монкретьєн (1575—1621) у 1615 р. опублікував працю «Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)»,

Томас Ман (1571—1641), Дейвід Юм (1711—1776) — видатний філософ XVIII ст., Уільям Петті (1623—1687) — фундатор трудової теорії вартості.

Фізіократи. Франсуа Кене (1694—1774) — перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва.

Класичної політичної економії. Уільяма Петті, який уперше у 1662 р. вивів сентенцію, що джерелом будь-якого багатства є праця. Адама Сміта (1723—1790) і Давида Рікардо (1772—1823). Основним об’єктом дослідження цих економістів було виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а також розподіл благ. Давіда Рікардо (1772—1823). Істотним внеском Д. Рікардо в економічну науку було і пояснення процесів перенесення вартості засобів виробництва на готовий продукт.

Марксизм. К. Маркс (1818—1883) висунув положення, що предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв’язку з продуктивними силами.

Кейнсіанство. Джон Кейнс (1883—1946), опублікувавши 1936 р. працю «Загальна теорія зай­нятості, процента і грошей».

На відміну від багатьох своїх сучасників, Дж. М. Кейнс достатньо критично проаналізував капіталістичну економіку і дійшов до нестандартного на той час вис­новку, що вона далека від приписуваної їй гармонії.

Сучасні послідовники економічного лібералізму — неоліберали (американські вчені Л. Мізес та Ф. Хаєк) — виступають за мінімальне втручання держави в економіку, за надання макси­мальної свободи підприємцям і торговцям.

Монетаризм. Мілтон Фрідмен (1912 р. нар.) доводить, що «грошові імпульси», грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя.

4. Характеристика господарського розвитку за первісної доби.

Первісна доба була найтривалішою в історії людства. Людина з'явилась понад 3 млн. років тому.

Матеріальна культура первісного суспільства поділяється на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), бронзовий і ранній залізний віки.

Найважливіші риси первісної доби:

• перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства;

• існування роду як господарської одиниці.

ПАЛЕОЛІТ, або давній кам'яний вік (3 млн. - 10 тис. рр. до н.е.).

Характеристика етапу:

• Протягом його знаряддя праці еволюціонували від палки і примітивних кам'яних знарядь до мікролітів (невеликих відщепів і пластин). Поширилось використання кістки і рогу. Кількість типів знарядь досягла 100.

• Головні заняття - збиральництво, за­гінне полювання, рибальство. Людина навчилась видобувати вогонь.

• З'явились постійні житла. Близько 35 тис. років тому відбулася "палеолітична революція", що дозволила первісним людям освоїти зроблені методи полювання на великих звірів (мамонтів, биків).

Другий період - період родового ладу, або варварства, тривав від 40-го тис. до V - IV тис. до н.е.

Рід - установлене коло кревних родичів по жіночій лінії (чоловічу й сьогодні відстежити досить складно, а тоді, було практично неможливо), які не можуть одружуватися між собою, але зв'язані спільною трудовою діяльністю.

Період родового ладу ділиться на матріархат (материнська родова громада) і патріархат (батьківська родова громада). Основою виробництв, відносин первісного суспільства була суспільна власність на засоби виробництва, що існувала в нерозвиненому виді.

Величезне значення для розвитку продуктивних сил мало зародження землеробства й тваринництва, що привело до виникнення суспільств, поділу праці. Першим великим суспільним поділом праці було виділення вівчарських племен.

МЕЗОЛІТ або середній кам'яний вік (10-8 тис. рр. до н.е.).

Характеристика етапу:

• Поряд із збиральництвом і полюванням існувало рибальство вудкою.

• Здійснені перші спроби приручити диких тварин.

• Виник водний транспорт.

• Характерний високий рівень виготовлення мікролітів. З'явилися макроліти - кам'яні знаряддя для обробки дерева, зокрема сокири.

• Накопичено значні обсяги інформації, знань з метеорології та медицини; всередині рас виділилися гілки і почався процес формування народів.

• Відмінність у темпах і характері господарського розвитку окремих людських спільнот посилювалася.

НЕОЛІТ АБО НОВИЙ КАМ'ЯНИЙ ВІК (8-4 тис. рр. до н.е.).

Характеристика етапу:

• Розвивалося общинне ремесло, розводили велику й дрібну худобу, використовували перший штучний матеріал - кераміку, зародилося прядіння і ткацтво, з'явився ткацький верстат.

• Виник назе­мний транспорт (лижі, віз, сани, волокуша).

• Остаточно завершилося формуван­ня техніки обробки каменю.

• Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство і скотарство) і другий (виокремлення ремесла із сільського господарства) суспільні поділи праці.

Це сприяло індивідуалізації праці, виникненню і розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній літературі прийнято називати неолітичною революцією.

Неолітична революція – процес переходу від привласнюючих форм господарювання до відтворюючих.

З неолітичної революції почалася стадія варварства. Множилися культурні злаки, землеробство стало основним заняттям, з'явився поділ праці, кам'яні й дерев'яні будівлі.

Община - поселення членів одного роду, згодом - різних пологів, стала головною соціальною структурною одиницею.

Держава - це частина суспільства, що має владу, силою й авторитетом, необхідними для розподілу ресурсів і засобів, що підтримують соціальну систему.

Бронзовий вік (3-2 тис. рр. до н.е.).

Характеристика етапу:

• Ііснування відтво­рюючого господарства.

• Швидкий розвиток тваринництва і орного землеробства, виділення скотарських племен.

• Високий рівень громадського ремесла. Ви­никли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного й регіонального характеру.

Залізний вік (2-1 тис. рр. до н.е.).

Характеристика етапу:

• Основні ремісничі професії: ковалі, зброярі, гончарі, будівельники.

• У багатьох племен відбулося відділення ремесла від сільського господарства.

• З ростом продуктивності праці виникло товарне виробництво безпосередньо для обміну, і розширилася міжплемінна торгівля. Це порушило замкнутість родових колективів, сприяло зміцненню приватної власності й влади родоплемінної аристократії, поглиблювало майнове розшарування між членами громади.

У результаті частих військових зіткнень виникли укріплені поселення - городища, що стали центрами ремісничого виробництва й обміну, а найважливіші з них - і політичними центрами.

У нових історичних умовах утворилися великі союзи племен, що зіграли значну роль у формуванні народностей. На території багатьох країн у період залізного віку відбулося остаточне розкладання первіснообщинного ладу, формувалося класове суспільство, виникали держави.