38. Світова економічна криза («Велика Депресія») 1929-33 рр.

У жовтні 1929 р. вибухнула криза на Нью-Йоркській фондовій біржі, що стало початком світової економічної кризи 1929-1933 рр., що увійшло в історію як Велика Депресія - найглибша криза перевиробництва в історії.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. сильніше всіх країн вразила США, де вона охопила усі сфери народного господарства. Так, курс акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі з 216 пунктів у вересні 1929 р. впав до 34 в січні 1931 р.; за 4 роки «лопнув» 5761 банк із загальною сумою вкладів у 5 млрд. дол.

Промислове виробництво знизилося на 46% в порівнянні з 1929 р. (рівень 1905-1906 рр..), а ціни на сільгосппродукцію впали в 3-4 рази. Національний дохід зменшився в 2 рази; в 3 рази зменшився обсяг зовнішньої торгівлі.

Уряд Гувера запропонувало шістдесятиденний програму боротьби з кризою. Відповідно до неї передбачалося вкласти 8 млрд. дол. в капітальне будівництво, залучити 3 млрд. приватних інвестицій для розвитку промислових і залізничних компаній.

З 1932 р. після перемоги Ф. Рузвельта на виборах починається здійснення великомасштабних реформ, які отримали назву «Нового курсу Рузвельта». Його теоретичною основою на відміну від «грубого індивідуалізму» попередніх політиків стала кейнсіанська доктрина, яка передбачає посилення державного регулювання економіки.

Таким чином, найважливішим інструментом регулювання став державний бюджет, за рахунок коштів якого здійснювалися розширене відтворення і соціальні перетворення.

39. Історичні передумови виникнення і сутність кейнсіанства

Основні ідеї кейнсіанства:

• Кейнс показав, що зміни, які відбувались в економіці більшості країн під впливом науково-технічного прогресу, потребують активного втручання держави в хід економічного розвитку;

• виступив основоположником макроекономічного аналізу, і перейшов від аналізу діяльності окремих господарчих суб'єктів до аналізу фунціонування націнальної економіки країни в цілому;

• ввів в економічний аналіз такі поняття, як сукупний попит та сукупне про­понування, і проаналізував фактори, які впливають на них;

• обгрунтував основні напрями проведення державної фіскальної політики, показав вплив процесів формування і використання державного бюджету країни на економічний розвиток;

• показав активну роль споживання, збережень та інвестицій в антициклічному регулюванні економіки;

• розробив цілу програму економічних дій уряду в умовах економічної кризи. Цілісну картину економічної системи Кейнса можна подати за такою схемою.

В своїй економічній програмі дій уряду Дж. М. Кейнс пропонував наступне: В своїх діях уряд повинен здійснити ряд заходів, спрямованих на підтримку су­купного попиту, і зокрема сукупного споживання, на високому рівні.

Кейнсіанство зайняло провідне місце в політекономії багатьох країн розви­нутого капіталізму, особливо в США і Англії, і тривалий час зберігало свої по­зиції. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, назива­ють кейнсіанством.

Характерною рисою економічних теорій після кейнсіанського періоду є те, що у поясненні найважливіших економічних проблем в них чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає у ко­ливаннях динаміки інвестицій.

40. Неокласичні теорії на початку ХХ ст.

Неокласична теорія пройшла декілька етапів свого розвитку, і була предста­влена такими школами, як:

-теорії монополії та конкуренції;( Е.Чемберлина та Дж. Робінсон. В своїх роботах Е. Чемберлин і Дж. Робінсон показали, що досконала конкурен­ція та чистий ринок - це лише ідеальна модель. Чиста монополія також зустріча­ється дуже рідко. Е. Чемберлин першим ввів поняття «монополістична конкуре­нція», і показав, що в реальному життті конкуреція та монополія співіснують. Головне для монополістичної конкуренції - це дифференціація продукту, нецінова конкуренція.)

-неолібералізм та теорія «соціального ринкового господарства»;( Неолібералізм - напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології. Держава мас забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Найбільш відомими школами неолібералізму є фрейбурзька (В.Ойкен і Л.Ерхард), чикагська (М.Фрідмен), паризька (М.Алле) і лондонська (Ф.Хайєк).

Основоположником неоліберального напряму німецької економічної теорії вважають Вальтера Ойкена).

-неокласичний синтез та неокласичні теорії економічного росту;( П. Самуельсон, Дж. Хікс, В. Леонтьєв.

Неокласичний синтез - це напрям економічної думки, представники якого намагаються поєднати найголовніші ідеї різних напрямків економічної думки в єдину економічну теорію.)

• монетаризм;

• теорія раціональних чекань та економіка пропозиції;