36. Економічна думка в Україні (др. Пол. Хіх – поч. Хх ст.)

Помітну роль у розвитку економічної науки в Україні у 50-90-х рр. ХІХ ст. відіграв видатний учений та державний діяч, київський професор Микола Бунге (1823-1895). Свою теоретичну концепцію він виклав у працях “Основи політичної економії” (1870) та “Нариси політико-економічної літератури” (1895). Спочатку (у 50-70-х роках ХІХ ст.) М. Бунге міцно стояв на позиціях економічного лібералізму, поділяючи погляди А. Сміта, Т. Мальтуса і особливо Дж.С. Мілла.

Професор політичної економії і статистики Київського університету Афіноген Антонович (1848-1917) вважав основним питанням політичної економії, від якого залежить розуміння всіх інших питань цієї науки, проблему цінності благ. Їй він присвятив спеціальне дослідження – “Теорія цінності” (1877). Запропонована Антоновичем теорія вартості враховує виробництво, розподіл і споживання та базується на теорії факторів виробництва Сея в поєднанні з теорією Маркса.

Найвідомішими представниками суб’єктивно-психологічного напряму в економічних дослідженнях в Україні на початку XX ст. були Р. Орженцький, О. Білімович, М. Туган-Барановський та Є. Слуцький.

Роман Орженцький (1863-1923), оригінально обґрунтовував основні засади маржиналізму. Зокрема, у праці “Корисність і ціна: політико-економічний нарис” (1895) він ґрунтовно виклав і проаналізував теорію граничної корисності фундатора австрійської економічної школи К. Менгера

Професор політичної економії Київського університету Олександр Білімович (1876-?) продовжував традиції “київської” суб’єктивно-психологічної школи в політичній економії, започатковані М. Бунге та Д. Піхном. Розвиваючи та пропагуючи ідеї австрійської школи граничної корисності, він вбачав її заслугу насамперед у тому, що вона аргументовано заперечила висновки марксистського економічного вчення – про трудову вартість, додатковий продукт, двоїстий характер праці, робочу силу як товар, капіталістичну “експлуатацію” та ін.

Найвизначнішим українським представником “математичного” напряму економічних досліджень став учений зі світовим ім’ям Євген Слуцький (1880-1948). Він був фундатором маржиналістської математичної теорії споживання.

Михайло Туган-Барановський (1865-1919). Визначний український економіст, аналізуючи стан економічної думки кінця XIX ст., відзначив зміну напряму загального її плину. У книзі “Нариси з новітньої історії політичної економії та соціалізму” (1906) він зробив висновок про загальну кризу економічної теорії та її розгалуження на три основні напрями: перший захищає нерегульований товарно-господарський лад; другий пропагує соціалістичну ідею як антипод першого; третій намагається зберегти товарно-господарський лад, для чого пропонує посилити державне втручання в економічне життя.

37. Подолання економічних наслідків першої світової війни.

Перша світова війна (1914-1918рр.) призвела до значних людських та мате­ріальних втрат. По різному розвивалось господарство країн у ці роки.

У післявоєнному економічному розвитку країн світу важливе значення мав Версальський договір, підписаний у 1919р. 27 країнами-переможцями й Німеч­чиною. Версальська угода «відрізала» від Німеччини 1/8 її території. Країни Ан­танти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і госпо­дарську діяльність. У 1919-1929рр. американська економіка була на піднесенні: США виробляли промислових товарів набагато більше, ніж Франція, Великоб­ританія, Італія, Німеччина, Японія разом взяті. Вона домоглася таких успіхів то­му, що першою взяла курс на переобладнання основних засобів виробництва.

США подолали наслідки першої світової війни вже в 1920р., а Великобрита­нія, Франція, Німеччина домоглися відносної стабілізації лише в 1924р.

Сільське господарство США в 1920- 1929рр.відставало від бурхливого розвитку промисловості, але й тут йшов швид­кий процес витіснення дрібних виробників із землеробства, а з іншого - продов­жувалася індустріалізація американських ферм. В ці роки позначився різкий пе­рехід сільського господарства США від екстенсивного до інтенсивного способу виробництва.

В скрутному становищі після війни опинилося господарство Німеччини. Версальський договір довів його до банкрутства. Німеччина втратила зовнішні рин­ки, через розвал економіки звузилися її внутрішні ринки.

16 серпня 1924р. на Лондонській конференції держав-переможниць для Ні­меччини був прийнятий репараційний план Дауеса. План передбачав надання позик і кредитів (переважно американських) на відбудову господарства та оздо­ровлення фінансів Німеччини.

Особливу роль в післявоєнному розвитку світової економіки відіграла зміна світової валютної системи. На зміну золотому стандарту приходить золотовалютний стандарт - система, при якій країна зберігає для зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти, що розглядається як еквівалент золота і конвертованій за твердим курсом в національну валюту.