41. Економіка країн світу в роки другої світової війни. Економічні наслідки другої світової війни

Друга світова війна завдала людству величезних матеріальних і людських втрат. У роки війни в більшості країн господарство занепало. Єдиною державою, що, навпаки, розвивалась - були США. Обсяг виробництва зростав. Так, у 1939-­1944 рр. виплавка сталі збільшилась на 70%, електросталі, легованої сталі - бі­льше ніж у 4 рази, прокату - на 56,7%, видобуток кам'яного вугілля - на 60%, а коксівного - в 4 рази. Динамічно розвивалися кольорова, хімічна, електротехніч­на, нафтопереробна, автомобільна, літакобудівна галузі. Найшвидшими темпами розвивалася суднобудівна промисловість. У воєнній промисловості продуктив­ність праці зросла на 35%. США - єдина країна, яка в роки війни, випускаючи воєнне спорядження, не припиняла виробництво товарів народного споживання.

Дуже постраждала в роки другої світової війни економіка Великобританії. Державний борг збільшився, зменшилися золоті та валютні запаси.

Після другої світової війни зазнав серйозних руйнувань механізм міжнарод­них валютних відносин. Крім того, у деяких країнах за роки війни великою мі­рою зросла державна заборгованість (США, Великобританія, Франція). Покрит­тя дефіциту державного боргу потребувало значного збільшення випуску папе­рових грошей.

У 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США) відбулася міжнародна фінансова конфере­нція, в якій взли участь 45 дійсних і асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн. На основі підписаних там угод були створені Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Ці інститути по­винні були гарантувати стабільність обмінних валютних курсів, забезпечувати швидку оборотність коштів, створювати умови для накопичення ресурсів, потрі­бних для відбудови економіки країн Західної Європи.

42. Тенденції й напрями розвитку світового господарства другої половини ХХ ст.

Економічно розвинені країни вступили у фазу інтенсивного розвитку. Змі­нювалася структура їх національних господарств. Розвиток світового господарс­тва відбувався на основі науково-технічного прогресу, подальшого поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізації виробництва. Сформувалася сві­това інфраструктура - комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини.

Значно розширилися та набули нового змісту всі форми міжнародних еко­номічних відносин. Головною рисою господарського розвитку було посилення взаємозв'язків між усіма країнами та їхніми групами. Набули розвитку міжнаро­дні інтеграційні процеси. Зросло державне регулювання господарських процесів. Економічне зростання національних економік значною мірою залежало від сту­пеня входження їх до всесвітнього господарства.

В липні 1947 р. в Парижі було створено Організацію європей­ського економічного співробітництва (ОЄЕС). Її головною метою було вироб­лення спільної програми відбудови Європи. У квітні 1948 р. Конгрес США за­твердив «план Маршала». Це був план економічної допомоги країнам Європи. Його учасники: Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Но­рвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина, а з грудня 1949р. - ФРН. Метою «Плану» був розвиток еко­номіки на „принципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої незалежності". Європа розглядалася як єдиний економічний простір, на підставі міжнародно-правового договору між країнами.

«План Маршала» діяв з квітня 1948 р. до 30 грудня 1951 р. Обсяг допомоги становив 102 млрд. дол. ( в цінах 1990 р.). США створили Адміністрацію еконо­мічного співробітництва. Допомогу надавали: - безвідсотковими товарними по­зиками та „дарами", склад яких визначали США; - кредитами під малі відсотки; - у вигляді доларової „зумовленої допомоги" в обмін на національну валюту за офіційним курсом. Фонди згідно з «планом Маршала» розподілялися між краї­нами не за потребами в інвестиціях, а відповідно до стану платіжного балансу щодо доларової зони. Товари надавали в розпорядження урядів. Гроші, отримані від їх продажу, надходили до національних банків на спеціальний рахунок ( ек­вівалентний фонд). 95% цих фондів повинні були належати країнам-учасницям, але витрачалися під контролем Адміністрації економічного співробітництва в Європі. Частина їх йшла на оплату сировини, яку вивозили США.

50 - 60 роки ХХ ст. стали етапом інтенсивного індустріального піднесення економічно розвинених країн світу. Змінилася структура світового капіталістич­ного господарства. Найбільш динамічно розвивалась промисловість. Структурні зміни в національних господарствах були пов'язані з національними особливос­тями. Швидко розвивалися галузі, що визначали технічний прогрес. Виникли но­ві галузі: аерокосмічна, радіоелектронна.

Кінець 60-х років ХХ ст. характеризує перехід держав до «структурної страте­гії» - політики заохочення певних галузей до вдосконалення і регулювання стру­ктури господарства з урахуванням прогресивних змін у розвитку всесвітнього господарства.