14. Філософія марксизму :

а) передумови виникнення філософії марксизму та його основні ідеї

Філософія, створена німецькими мислителями Карлом Марксом (1818— 1883) та Фрідріхом Енгельсом (1820—1895) , увібрала в себе багато досяг­нень європейської філософської думки, стала однією з багатьох спроб теоретичного відображення глибинних змін в усіх сферах західноєвропейсь­кого суспільства. Формування і розвиток філософії марксизму відбувались з кінця 30-х до кінця 40-х років XIX сторіччя. Соціально-економічними пере­думовами виникнення марксизму стало утвердження капіталізму в Європі як пануючого способу виробництва, набуття процесом виробництва усе більш вираженого суспільного характеру, соціальна поляризація суспіль­ства. Теоретичними передумовами були англійська політична економія з її трудовою теорією вартості, французький утопічний соціалізм, німецька кла­сична філософія, в рамках якої був розроблений діалектичний метод анал­ізу явищ. Природничо-науковим підґрунтям виникнення марксистської філо­софії став бурхливий ріст науки і техніки, обумовлений потребами вироб­ництва. Особливо велике значення мали три великих відкриття в природо­знавстві, що підтвердили діалектичний характер природних процесів.

Маркс і Енгельс уперше поширили матеріалізм на пояснення суспільного життя. Найважливішими категоріями, що виражають матеріалістичне розуміння громадського життя, стали категорії "суспільне буття" і "суспільна свідомість". Суспільне буття — це матеріальні відносини людей до природи і один до одного, що виникають у процесі становлення людського суспільства й існують незалежно від суспільної свідомості. Суспільна свідомість—духовна сторона історичного процесу. Марксизм виходить з того, що суспільна свідомість, з одного боку є відображенням суспільного буття, а, з іншого боку, має відносну самостійність. Вона виявляється в тому, що суспільна свідомість може відставати від суспільного буття, наприклад, у вигляді пережитків у свідо­мості, але може також випереджати суспільне буття, що виявляється у науковому передбаченні. Відносна самостійність суспільної свідомості виявляється й у її активності. Але, згідно марксизму, визначальна роль у кінцевому підсумку належить суспільному буттю.

Важливою категорією матеріалістичного розуміння історії, розробле­ного марксизмом, є категорія "суспільно-економічна формація", за допо­могою якої розвиток суспільства став розглядатися як природно-історич­ний процес. Для вироблення цієї категорії Маркс уперше виділив два види суспільних відносин, що розрізняються по їхньому відношенню до сус­пільної свідомості: відносини матеріальні і відносини ідеологічні. Матері­альні відносини —ті, котрі складаються, не проходячи попередньо через суспільну свідомість. Такими є виробничі відносини. Ідеологічні відноси­ни формуються на основі матеріальних, залежать від суспільної свідомості, складаються, проходячи попередньо через суспільну свідомість. Таким чином, ідеологічні стосунки, згідно марксизму, виявляються вторинними і залежними від відносин первинних, визначальних — виробничих.

У цьому зв'язку в марксизмі були вироблені категорії базису і надбудо­ви. Базис — це економічний лад суспільства, система виробничих відносин. Над базисом піднімається відповідна йому надбудова, що включає суспіль­ну свідомість, ідеологічні відносини та суспільні установи й організації, що закріплюють ідеологічні відносини. Відносини між базисом і надбудовою носять, згідно марксизму, діалектично-суперечливий характер. З одного боку, базис визначає розвиток надбудови, але має місце і зворотний зв'я­зок— вплив надбудови на базис. Виділення матеріальних відносин у якості базисних дозволило Марксові знайти загальні, повторювані риси в різних суспільствах, що знаходяться на одній стадії розвитку, і віднести їх до дея­кого єдиного суспільного типу— суспільно-економічної формації. У результаті вся історія людства постала як закономірний процес розвитку і зміни суспільно-економічних формацій. Послідовна зміна формацій, за Мар­ксом, обумовлена протиріччями між новими продуктивними силами і зас­тарілими виробничими відносинами, що на певному ступені перетворю­ються з форми розвитку продуктивних сил — в їх окови.

В марксизмі була досягнута органічна єдність матеріалізму і діалекти­ки. Марксизм трансформував ідеалістичну діалектику Гегеля в матеріа­лістичному плані, створивши діалектичний матеріалізм.

б) марксистська концепція людини

Вихідним моментом марксистської філософії є вчення про людину. При­родне, соціальне і духовне в людині, згідно марксизму, утворюють єдність. Людей відрізняє від тварин спосіб існування. Людина — істота творча, вона перетворює природу, в той час як тварини тільки пристосовуються до природних умов. І саме на цій основі людина виділяє себе з природи. Вихідною, базисною формою існування і характеристикою людини вис­тупає праця — процес, "в якому людина своєю власною діяльністю опосе­редковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою".

Але відтворювати своє життя шляхом перетворення природи люди мо­жуть тільки спільно, вступаючи у певні відносини один з одним. В "Тезах про Фейєрбаха" К. Маркс формулює положення про соціальну сутність людини: ". . . Сутність людини не є абстрактністю, властивій окремому індивіду. У своїй дійсності вона є ансамблем усіх суспільних стосунків". Суспільні відносини трактуються марксизмом матеріалістично й історично. Те, в які саме відносини вступають люди заради відтворення власного життя, визначається не свідомістю, не бажанням, а рівнем розвитку матеріаль­них сил і засобів виробництва. . Оскільки в різні епохи матеріальне відтво­рення людського життя здійснюється різними способами, то відповідно і змінюється характеристика людини. . Виробничі відносини є визначаль­ними в системі суспільних відносин. Люди —суспільно-історичні істоти. Усі їхні специфічні характеристики формуються в ході розвитку предмет­но-практичної діяльності. Узи, що поєднують людей в суспільстві, носять, головним чином, не природний характер, а є, перш за все, соціально-виробничими зв 'язками людей.