8. . Ффія Середньовіччя: - основні етапи розвитку середньовічної ффії і видатні представники, - основна проблематика середньовічної ффії

а) Епоха Середньовіччя охоплює період від падіння Римської імперії - IV - V ст. , до відкриття Америки (падіння Константинополя) XV XVI ст. По рівню розвитку філософії, культури в цілому середньовікова філософія була кроком назад у порівнянні з античністю. Хоча падіння Римської імперії, перехід від рабовладіння до феодальних суспільних відносин, було прогресивним явищем в історії розвитку суспільства. феодальний лад відкривав простір для подальшого прогресу у розвитку виробництва, науки, техніки, ремесел, культури, політичних та соціальних відносин. На межі двох епох – античної і середньовікової – сформувався новий світогляд – виникло християнство, яке мало домінуючий вплив на духовне життя усіх європейських країн. Середньовічна філософія існувала переважно як теоцентричний світогляд, тобто теоретична проблематика цього періоду концентрувалась навколо поняття Бога, а любов до мудрості реалізувалась як течія богословської . думки. Її визначення Томою Аквінськнм; "Філософія - ancilla teologiae (наймичка богослов'я) ". Середньовічна філософія включає 3 етапи:

- апологетика (апологія — захист) - захисту права християнства на існування в умовах панування античної філософії / Оріген, Тертулліан та ін-, / 2-4 ст.

Найбільш видним представником цієї епохи був Квінт Тертулліан, який проголосив думку про несумісність філософії і християнського віровчення, розуму, знання і віри. Тертулліану належить ідея віри в абсурдне, як справжню основу буття: Credo, quia absurdum est. “Вірую, бо це абсурднo”. "Абсурдність" християнства виявилась рятівною для людства, яке опинилося у критичній соціальній ситуації (рабовласницьке суспільство за часів кризи і розпаду) .

- патристика (від pater noster – наш отець) – вчення отців церкви, віра для розуміння. / Василій Великий, Григорій Нісський, Августин Блаженний, Амвросій, Ієронім та ін. / 5-8 ст.

Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології, утверджувала несумісність релігійної віри з язичництвом. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм: супранатуралізм та креаціонізм — визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості. Людина патристикою тлумачиться як споганена "першородним гріхом" Божа істота, а її тіло — як вічне джерело гріха. Головним для патристики є пізнання шляху до Бога.

Аврелій (Блаженний) Августин (Augustinus Sanctus 354—430) —християнський теолог, найяскравіший представник західної патристики, засновник християнської антропології. Святой католической церкви, именуется блаженным в православии. Один из Отцов Церкви, основатель августинизма. Оказал огромное влияние на западную ффию и католическую теологию. На відміну від античної ффської думки, прагнув дослідити динаміку людської особистості і динаміку загальнолюдської історії.

Он защищает учение о предопределении: человеку заранее предопределено Богом блаженство или проклятие. Человеческая история, которую Августин излагает в книге «О граде Божием», є борьба 2 враждебных царств —приверженцев земного, врагов божьих, т. е. светского мира (civitas terrena) , и царства Божия (civitas dei) , которое он отождествляет с римской церковью. Августин учит о самодостоверности человеческого сознания (основа достоверности є Бог) и познавательной силе любви. Августинизм - направление неоплатонизма в христианской ффии, которое господствовало в Западной Европе вплоть до XIII века.

- схоластика (гр. schola-школа) , своїм завданням мала пояснити божественні істини шляхом логіки / Роджер Бекон, Дунс Скот 9-15 ст.

Схоластика була спрямована на раціональне обгрунтування основ християнського віровчення, насамперед для осмислення і доведення буття Бога. Вважалося, що істина вже дана в Біблії, необхідно її лише логічно вивести звідти. Природа перестає бути найважливішим об'єктом людського пізнання. Основна увага зосереджується на пізнанні Бога і людської душі. Схоластика опиралась в основному на ідеї античної ффії, особливо Платона, Арістотеля. З виникненням середньовічних університетів схоластика досягає вершин свого розвитку (ХІІ-ХIV ст. ) .

Відомим систематизатором середньовічної схоластики був Фома Аквінський (1225-1274 рр. ) , засновник томізму, який пристосував вчення Арістотеля до католицизму. Найвідоміші його твори: “Сума теології”, "De ente et essentia"“Про суще й існування”, "De principio naturae"“Про начала природи”. и "Summa philosophiae, de veritate fidei catholicae contra gentiles""Сумма ффии, об истине католической веры против язычников". Намагався віднайти спільні основи віри і Розуму. Утверджував автономію ффії. Між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Догмати віри розділив на раціонально осяжні (Бог існує, Бог єдиний) і неосяжні (творіння світу, троїстість Бога) Раціонально осяжні можуть бути предметом і ффії, і теології, неосяжні — лише теології. A posteriori обгрунтував 5 доказів існування Бога. Папа Іоанн XXII канонізував його 1323; папа Лев XIII в 1880 визнав вичення його обовязковим у католицьких школах.

Б) Середньовічна ффія становить той дуже довгий відрізок в історії європейської ффії, який безпосередньо пов'язаний із християнською релігією. Лише ті ффи, які розділяли релігійні та світські позиції християнства, могли розраховувати на славу та визнання. Таким чітко визначеним змістом й спрямованістю середньовічна ффія відрізняється від попередньої античної й наступної ффії Ренесансу. Якщо для ффії античності головним об'єктом вивчення виступала людина, причому бачення людини та світу було предметно-речовим, то у ффії Середньовіччя відбулися суттєві зміни: людину почали розглядати не як тілесну, а як "одухотворену"; світ чітко поділився на два світи -реальний та духовний; першопричиною світу та головним об'єктом ффії почав виступати Бог. Вихідним джерелом середньовічного світобачення постає Біблія у складі Старого та Нового завітів. Це принесло з собою нову проблематику.

Центральним для середньовічної ффії стало питання співвідношення віри та розуму. З позицій пізнання ця проблема виглядала так: чи повинен християнин вірити в Бога, спираючись на авторитетну думку отців церкви, чи він може осягнути божественну суть за допомогою власного розуму?

Основними проблемами схоластики були: примат віри над розумом, віри над знанням, наукою; бог як абсолютна сила і абсолютна влада; бог як буття, істина і благо тощо.

Важливе місце в середньовіковій ффії займала боротьба номіналістів і реалістів з приводу природи загальних понять - универсалій. Реалісти (Ансельм Кентерберійський, Фома Аквінський) , у відповідності з вченням Платона, вважали, що загальні поняття існують реально, незалежно від речей, є їх реально існуючими духовними сутностям, які є вічними. Вони існують до речей, до природи; нібито, поняття “будинок взагалі”, “людина взагалі” і т. п. існують до появи конкретного будинку, людини тощо. Номіналісти (від лат. Nomen – ім’я, назва) (Іоанн Росцелін, Пьер Абеляр, Вільям Оккам, Дуне Скот) стверджували, що реально існують лише окремі речі, котрі передують поняттям про них а загальні поняття про них – тільки назви, імена, що породжені людським мисленням. Більше того, вони стверджували, що загальні поняття не лише існують незалежно від речей, але навіть не відображають їх конкретних властивостей. поняття утворюються в процесі пізнання окремих речей і окремо від них не існують.