9. Філософії епохи Відродження

А) Основні представники та головні ідеї філософії епохи Відродження

Сутнісними рисами Ренесансу стали антифеодальна спрямованість, гуманізм та антропоцентризм, згідно з якими людина постає як центр та вища мета світобудови. Гуманізм відкидає, аскетичну ідеалізацію страждань і ницості людини і відстоює її право на радість і насолоду реальним земним життям. На відміну від Середньовіччя, філософія епохи Відродження перетворила живу людину в предмет поклоніння. Відродилась гуманістична орієнтація філософії, закладена в античності. .

Оригінальність, яскрава індивідуальність стають в цей час особливо важливими в системі моральних цінностей. Людина Відродження виступає в якості творця свого життя та долі, сама визначає своє місце в світі і свої відносини з ним. Ці тенденції знайшли свій вираз також в творчості Данте, Петрарки, Леонардо да Вінчі. Рафаеля, Серваитеса, Шекспіра.

Вчення про свободу людини стало основою філософської антропології Пікко делла Мірандоли. Людина - це особливий світ космосу. Їй не притаманна власна природа, вона має зробити себе сама в умовах вільного, а значить, відповідального вибору. У свободі вибору мислитель вбачає вище щастя людини, котрій дано володіти тим, чим забажає і бути тим, ким хоче. Ренесанс оголошує саме людину (а не Бога) справжнім владикою світу: "людина є найбагатшою і наймогутнішою, оскільки вона може користуватись власною волею, панувати над усім і владарювати". Такими ж гуманістичними ідеями пронизана творчість видатних письменників епохи Відродження.

Слід відзначити, що філософія епохи Відродження з її духом титанізму (богоборчества) , утверджуючи ідею всемогутності і всесилля людини, котрій начебто усе дано і усе доступно, не тільки підносила людину, але і посіяла в ній зерна безмірної гордині і безмежного Індивідуалізму.

В епоху Відродження філософія знов повертається до вивчення світу. Успіхи в розвитку природознавства визначили характер філософських міркувань. Провідним напрямком філософської думки XVI ст. стає натурфілософія, найвидатнішими представниками якої були Дж. Бруно, М. Кузанський, Г. Галілей, М. Копернік. Вчення про божественне творення світу, його замкненість, змінюється вченням про нескінченність і несотворимість світу. Для філософських поглядів на природу характерний пантеїзм - вчення, згідно котрому бог немовби зливається з природою, розчиняється в ній. В епоху Відродження починається формування нової науки, яка, звільнившись від пут середньовічної схоластики, починає спиратись на досвід та експеримент, на практику матеріального виробництва.

Особливе місце займали соціальні вчення. Відомий італійський державний діяч і мислитель Нікколо Макіавеллі у своїй широко відомій праці "Государ" описує способи створення сильної і могутньої держави. Він вперше розділяє мораль та політику. Вважаючи силу і цілісність держави вищим благом, він навіть припускав використання будь-яких засобів заради утвердження необмеженої влади за принципом: мета виправдовує засоби.

Епоха Відродження, коли почався процес звільнення людини від середньовічного світогляду, пов'язана у нашій свідомості з ідеалами гуманізму і просвітництва. Заслуга мислителів Ренесансу - в подоланні середньовічної схоластики та у створенні засад філософії Нового часу.

Б) Етичні погляди доби Відродження

В епоху Відродження відбувається зміна моральних орієнтирів. Гуманісти відкинули жорсткі рамки середньовічної догматики і закликали звернутися до самого життя, до людини, що діє і сповнена сил. Звичайно, фігура Бога все ще присутня в творчості діячів Відродження, але вона вже - на другому плані. Па авансцену етичної думки виходить тілесний, активний вільний і творчий індивід.