22. Категорії діалектики:

А) основний зміст категорій „причина” та „наслідок”;

Розгляд категорій, які забезпечують можливість з'ясування механізму обумовленості явищ, процесів, предметів буття у світі, слід починати з категоріальної зв'язки "причина - наслідок".

Явища обумовленості розглядали уже мислителі античності. Атомісти вперше запропонували принцип причинності (Левкіпп-Демокрит) , а Аристотель виділяв 4 види причин: формальну, матеріальну, рушійну та цільову, які обумовлюють існування світу. Вже тоді під причиною вони розуміли явище, дія якого викликає, породжує інше явище – наслідок. Поняття причини традиційно відноситься до числа основних категорій науки та філософії. Воно широко використовується і в нашому буденному мисленні.

Причини можна характеризувати як: об'єктивні -існують поза волею людини; суб 'єктивні - проявляються в цілеспрямованих діях людини; зовнішні - характеризують взаємодію систем; внутрішні - діють в межах даної системи; повні - являють собою сукупність всіх подій, при наявності яких народжується наслідок; головні - ті, що відіграють вирішальну роль; специфічні - сукупність обставин, взаємодія яких викликає певний наслідок. Можна виділити ще прості та складні, прямії та опосередковані причини тощо.

Якщо враховувати зміст механізму причинності, тобто перенесення речовини, енергії або інформації, то слід виділити матеріальні і ідеальні, енергетичні та інформаційні причини. Чітке фіксування механізму причинності забезпечує можливість розрізняти причину та умови її здійснення. Якщо причина - це те, що несе^чу собі реальний потенціал у вигляді речовини, енергії або інформації, то її умовою є сукупність обставин, за яких можливий наслідок стає реальністю. Для реалізації даної події необхідні умови, а змінюючи умови, можна змінити дію причини та характер наслідку. Подія може здійснитися і під впливом приводу, це подія, що безпосередньо передує іншій події, робить можливим її виникнення, але не породжує, не визначає її. Не даремно говориться: була б причина, а привід знай­деться.

Б) діалектичний зв’язок категорій „причина” та „наслідок”;

Детермінізм і індетермінізм - це крайнощі. У світі мають місце і динамічні (однозначні) , і вірогідні причинно-наслідкові зв'язки та відношення. Категоріям "причина" та "наслідок", як і всім іншим категоріям філософії, притаманний об'єктивний зміст, ланцюг причинно-наслідкових зв'язків об'єктивно необхідний та універсальний. Він не має ні початку, ні кінця, не переривається ні в просторі, ні в часі. Таке положення і фіксується законом (або принципалі) причинності. Якщо ми припускаємо явища, які позбавлені своєї причини, то ми вимушені допускати для них існування надприродної сили. Закон причинності не знає виключень.

Причинно-наслідкові зв'язки існують у всіх формах буття у світі. Між причиною та наслідком існує досить складний механізм взаємодії. Існує положення про те, що причина передує наслідку. Але його не слід розуміти буквально, тому що причина може в окремих випадках виступати як причина лише одночасно зі своїм наслідком. Взаємодія причини та наслідку може також характеризуватися принципом зворотного зв 'язку, який діє в усіх самоорганізуючих системах. Зворотній зв'язок несе в собі можливість того, що причина та наслідок міняються місцями. Причина стає наслідком, а наслідок -причиною, але при цьому зберігається часова спрямованість процесу розвитку.

З розвитком науки уявлення про статистичні закономірності і ймовірнісну природу причинно-наслідкових зв'язків розвивається. Певні уточнення в розуміння детермінізму внесла синергетика - наука про самоорганізацію складних систем. В контексті розгляду категорій причини і наслідок слід акцентувати увагу на ряд важливих моментів. Так, цілий ряд наукових фактів привів учених до висновків, що будь-які природні процеси мають стохастичну складову і протікають в умовах тієї чи іншої невизначеності. Для складних систем існує, як правило, декілька альтернативних шляхів розвитку. Синергетика розкриває особливості прояву причинно-наслідкових зв'язків у нерівноважних системах. їх розвиток багатоваріантний, при цьому можливим є не будь-який вид еволюції, а. лише певний спектр шляхів. Нерівноважні системи надчутливі до зовнішніх впливів, так що навіть незначні за інтенсивністю впливи можуть стати причиною суттєвих наслідків, в тому числі катастрофічного характеру. Можливість неочікуваних поворотів в розвитку обумовлена тим, що він ' здійснюється через випадкові зв'язки.

23. Категорії діалектики: необхідність та випадковість:

А) основний зміст категорій „не-сть” та „вип-сть”;

Процес розвитку необхідно розглядати крізь призму категорій "не-сть" та "вип-сть". Це філософські категорії для позначення двох протилежних форм зв'язку між явищами дійсності.

Не-сть відображає внутрішню закономірність у зв'язках між явищами; необхідністю є те, що неодмінно має статися у даних умовах і певним чином; це сталий, істотний зв'язок явищ, процесів, об'єктів дійсності, зумовлений усім попереднім ходом їхнього розвитку. Необхідне вип­ливає з сутності речей, відображує загальне, типове, внутрішнє, те, що переважно витікає з глибинних, суттєвих, повторюваних зв'язків і явищ дійсності.

Вип-сть - це такий тип зв'язку тих чи інших явищ з оточуючим світом, котрий обумовлений зовнішніми причинами, це те, що може статись або не статись, відбутися так чи по-іншому. Категорія випадковості відображує поверхові, нестійкі зв 'язки, виявляє, перш за все, одиничне, що є несуттєвим для даного явища.

Б) співвідношення категорій „не-сть” та „вип-сть”: різні підходи;

В ході розвитку філософської думки формувались різні погляди на співвідношення категорій "не-сть" і "вип-сть'*, причому в основному переважала абсолютизація необхідності і заперечення випадковості, яка визначалась як не-сть, причина якої невідома. Це було характерним як для античного філософа Демокріта, так і для філософів Нового часу голландського філософа Спінози та матеріалістів епохи Просвітництва. Так, Гольбах вважав, що життя - це лінія, яку ми повинні за велінням природи описати на поверхні земної кулі. Тим самим вип-сть виключалась із наукових теорій, вона вважалась другорядним чинником, котрий не має принципового значення. Із заперечення випадковості випливало, що все у світі є необхідним, навіть незначні події є неминучими. Ця точка зору призводить до фаталізму - уявлення про панування в світі тільки необхідності. Такий філософський підхід зближувався з релігійним світоглядом, згідно з яким все у світі, в житті суспільства, окремої людини- наперед визначено Богом.

Тільки на початку XIX століття Гегелем, а потім Марксом була проаналізована діалектика необхідності і випадковості, яка полягає в тому, що вип-сть виступає як форма прояву необхідності і як її доповнення. Г. Гегель назвав "хитрістю історичного розуму", маючи на увазі її непередбачуваність, випадкові форми її прояву. Якби історія розвитку людей була позбавлена цієї випадковості, то від неї б віяло містичною, фатальною зумовленістю. Проте це не означає, що в історії править випадок та свавілля. Правильне розуміння співвідношення необхідності та випадковості допомагає уникнути як фаталізму так і волюнтаризму.

Діалектика взаємодії необхідності і випадковості проявляється і в тому, що у процесі розвитку вип-сть може перетворюватись на не-сть. Слід зазначити таку загальну тендецію: чим складніша форма руху матерії, тим відносно більшу роль у функціонуванні систем належить випадковості. Роль випадковості у житті суспільства пов'язана значною мірою з роллю особистості.