11)Основні процеси історичного розвитку мов. Специфіка і розвиток різних рівнів мовної структури.

Різні рівні мови змінюються з неоднаковою швидкістю. Найчутливішою до всіх змін, які стаються в суспільстві, є лексико-семантична система. Словниковий склад мови змінюється щодня: одні слова зявляються в мові, інші зникають. Основний словниковий фонд мови, особливо його ядро, змінюється повільно.Повільніше від словникового складу змінюється фонетична система. Якщо зміни в словнику мовці помічають за свого життя, то зміни в фонетиці важко помітити протягом життя одного покоління. Так, у давньоукраїнській мові зникли носові голосні звуки, стало діяти чергування О, Е, з І у закритому складі.Найбільш стійкою є граматика, особливо морфологія. Однак і тут відбуваються зміни. Колись у нашій мові було значно більше часових форм дієслова. Тільки минулий час мав чотири форми, які з часом замінилися однією часовою формою. Не було і дієприслівників. Вони зявилися у 14-15 ст. Приблизно у той час замість семи відмін іменників усталилися чотири.Отже, в мові можуть змінюватися її елементи, але структура мови не піддається швидким змінам. Стійкість мові забезпечує її системний характер.Структура мови має пять основних рівнів ( фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний, синтаксичний, текстовий) і три проміжні (морфонологічний, словотвірний, фразеологічний). Між мовними рівнями наявні відношення підпорядкування: кожен нижчий рівень обслуговує вищий. Кожен основний рівень має свою одиницю: фонологічний — фонему, морфологічний — морфему, лексико-семантичний — лексему (слово), синтаксичний — речення, текстовий – текст. Усі названі рівні становлять собою окремі системи і вивчаються окремими лінгвістичними науками: фонологічний — фонологією, морфологічний — морфологією, лексико-семантичний — лексикологією і синтаксичний — синтаксисом.Мовні рівні не є автономними, незалежними. Вони взаємопов'язані. Із фонем будуються морфеми, з морфем — лексеми, з лексем — речення. Отже, мова складається з систем, які утворюють загальну систему мови.

12)Розвиток і функціонування мов у первісно-общинному, рабовласницькому і феодальному суспільстві.

Розвиток мов залежить від економічного ладу. Для первіснообщинного суспільства хаоактерні обєднання людей, як рід і племя. Кожне племя користувалося своїм діалектом. Інколи племена обєднувалися в союзи племен і так виникали споріднені діалекти. Племенні діалекти і навіть мови племінних союзів мали обмежене функціонування. Вони були лише засобом розмовно-побутового спілкування. Зародження класового суспільства повязане з виникненням рабовласницьких держав. У рабовласницькому суспільстві формуються народності. Племенні діалекти стають територіальними діалектами. Виникає потреба в державній мові. Суспільні функції мови народності ускладнюються порівняно з племіною мовою. Вона функціонує і в сфері матеріальних і духовних потреб людей. Зявляються перші писемні мови, серед яких виділяється давньоіндійська мова санскрит, якою написані численні твори релігійної, філософської й наукової літератури. За феодалізму складається помісно-територіальні діалекти. Роздрібнення держав на маленькі феоди призводить до утворення багатьох діалектів, а це ускладнює спілкування. Тому виникає необхідність наддіалектної мови для державних потреб ( церкви, законодавства, науки, літератури). У ролі такої мови використовувалася якась мертва писемна мова (у Західній Європі – латинська мова, у словян – староболгарська мова). З розвитком капіталізму виникають нації. Нація – це стійка спільність людей, яка історично склалася на основі спільності економічного життя, території, мови, особливостей культури та побуту. Для цих обєднавчих процесів у межах держави необхідна спільна мова. Роль мови в становленні нації є вирішальною. Національною мовою може бути тільки жива мова. Національна мова обовязково має літературну форму, тобто вироблені й прийняті суспільством норми як усного так і писемного різновидів.