- •1)Зміст та основні завдання курсу «Вступ до мовознавства». Місце мовознавства в системі наук.
- •2)Методи вивчення і опису мов.
- •3)Природа і сутність мови. Функції мови.
- •4)Мова і суспільство.
- •5)Структура мови. Синхронія і діахронія.
- •7)Мова і мислення.
- •8)Гіпотези походження мови.
- •9)Мова як історичне явище. Зовнішні і внутрішні фактори розвитку мов.
- •10)Мовні контакти. Субстрат, суперстрат і адстрат.
- •11)Основні процеси історичного розвитку мов. Специфіка і розвиток різних рівнів мовної структури.
- •12)Розвиток і функціонування мов у первісно-общинному, рабовласницькому і феодальному суспільстві.
- •13)Розвиток і функціонування мов у капіталістичному суспільстві. Поняття національної та літературної мов.
- •14)Розвиток і функціонування мов у тоталітарному соціалістичному суспільстві. Питання про перспективи розвитку мов у майбутньому.
- •15)Мови світу, їх порівняльне вивчення. Генеалогічна класифікація мов.
- •16)Поняття типологічної класифікації мов.
- •18)Значення письма в історії суспільства. Предметне «письмо», піктографія, ідеографія.
- •19)Основні етапи розвитку фонографічного письма.
- •20)Поняття про графіку та орфографію. Принципи орфографії.
- •21)Поняття про звуки мови. Акустичні властивості звука.
- •22)Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуляційну базу.
- •23)Класифікація голосних.
- •24)Класифікація приголосних.
- •25)Фонетичне членування мовного потоку (фраза, синтагма, такт, склад). Склад, типи складів. Монофтонги та поліфтонги.
- •26)Наголос і його види. Явище енклізи і проклізи.
- •27)Інтонація та її складові.
- •28)Позиційні зміни звуків.
- •30)Спонтанні зміни звуків. Звукові закони.
- •31)Поняття про орфоепію. Фонетична транскрипція.
- •32)Фонетичні та історичні чергування звуків.
- •33)Фонема. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.
- •34)Вчення про позицій фонем. Варіанти і варіації фонем.
- •35)Поняття фонологічної системи.
- •36)Слово як предмет лексикології. Розділи лексикології.
- •37)Значення слова.
- •38) Полісемія та омонімія.
36)Слово як предмет лексикології. Розділи лексикології.
Лексикологія – розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови). Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію. Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови. мІсторична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей.
Прикладна лексикологія вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення. Лексикологія — багатоаспектна наука, яка вивчає природу й суть слова, його виникнення та зміну, визначення значення слів та їх уживання, структуру словникового складу мови, шляхи його поповнення та ін. У компетенції лексикології й сталі словосполучення. До лексикології в широкому значенні слова належать такі науки: 1) власне лексикологія — наука про словниковий склад; 2) семасіологія – наука про значення слів; 3) ономасіологія – наука, яка вивчає процеси найменування; 4)етимологія – наука, яка досліджує походження слів; 5)фразеологія – наука про стійкі словосполучення; 6)ономастика – наука про власні назви; 7)лексикографія – наука про укладання словників.
37)Значення слова.
Слово є найважливішою одиницею мови. Всі інші її компоненти існують або в слові і для нього (фонеми і морфеми), або завдяки слову (речення і тексти). Головна відмінність слова від морфеми в його більшій самостійності, автономності. Слова можна вставити у висловлювання і переставити, тобто слово має позиційну автономність. На відміну від морфеми, воно здатне виконувати синтаксичну функцію, тобто бути членом речення чи утворювати самостійно однослівне речення. Крім самостійності, слово характеризується цільнооформленістю (слова розділені паузами й об'єднані наголосом, мають також граматичну оформленість, через що є непроникними) та ідіоматичністю (довільним зв' язком зву-чання зі значенням). Отже, характерними ознаками слова є цільність, виокремленість, ідіоматичність і вільна відтворювальність у мовленні. Основною функцією слова є номінативна. Тільки за цією однією функцією (за способом номінації) слова поділяють на чотири типи: 1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники, числівники й прислівники. Це слова-етикетки, слова, що називають явища навколишнього світу. Вони є носіями понять. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення; 2) вказівні (займенникові); 3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова-організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову;
4) вигукові, які стосуються не думки, а емоцій. Вони не мають номінативної функції (не називають явищ й не виражають понять) і не можуть вступати в синтаксичні відношення з іншими словами в реченні.