23)Класифікація голосних.

Голосні - це звуки людської мови, основу яких стано­вить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв’язок, далі рухається до ротової порожнини вже у вигляді звукової хви­лі з періодичними коливаннями і вільно виходить назовні. Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній і вертикальній площинах змінює свої роз­міри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості. За місцем творення (береться до уваги рух язика в го­ризонтальній площині ротової порожнини) виділяються голосні звуки переднього ряду ([є], [и], [і]) та заднього ([а], [о], [у]). Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звуки низького ([а]), середнього ([є], [о]), високо-середнього ([и]) і високого ([і], [у]) ступенів підняття. За участю губ голосні поділяються на неогублені (не-лабіалізовані) й огублені (лабіалізовані). До огублених на­лежать [о], [у], решта голосних звуків неогублені. Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки мо­жуть бути наголошеними і ненаголошеними.

24)Класифікація приголосних.

Якість різних приголосних залежить від умов їх творення. В українській мові приголосні характеризують і класифікують за такими ознаками: 1) за участю голосу і шуму в їх творенні (тобто за роботою голосових зв’язок); 2) за місцем творення (за активним мовним органом); 3) за способом творення; 4) за наявністю або відсутністю палаталізації (пом’якшення); 5) за наявністю або відсутністю носового забарвлення. За участю голосу і шуму (тобто за роботою голосових зв’язок) приголосні діляться на сонорні й шумні. Сонорними називаються приголосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою голосу. До сонорних приголосних належать: [в], [й], [р], [р?], [м], [н], [н?], [л], [л?]. Шумними називають приголосні, що складаються з голосу і шуму з перевагою шуму (дзвінкі приголосні) або з одного тільки шуму ( глухі приголосні ).За місцем творення усі приголосні поділяються передусім на губні і язикові. Губні приголосні творяться в результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами. До губних приголосних належать: [б], [п], [в], [м], [ф]. Язикові приголосні залежно від того, яка частина язика артикулює до пасивного мовного органа (зубів, піднебіння, або задньої стінки глотки), поділяються на: 1. Передньоязикові. 2. Середньоязикові. 3. Задньоязикові. 4. Глотковий, або фарингальний. При творенні корінь язика зближується із задньою стінкою глотки. За способом творення (шуму) приголосні поділяються на три основні групи: зімкненні , щілинні і дрижачі. При вимові зімкнених приголосних активний орган ( нижня губа або язик) тісно змикається з пасивним. Під тиском повітря зімкнення з силою розривається, і при цьому утворюється характерний шум. Шумні зімкнені (в свою чергу) поділяються на проривні і африкати. До проривних належать: [б], [п], [д], [д?], [т], [т?], [Ґ], [к], [м], [н], [н?]. При цьому проривні шумні ([б], [п], [д], [д?], [т], [т?], [Ґ], [к]) називаються ротовими, а проривні сонорні ([м], [н], [н?]) – носовими. При їх вимові в ротовій порожнині утворюється тісне змикання ( як при [б] або [д]), проте одночасно повітря вільно виходить через носову порожнину. При вимові африкат передня спинка язика, наближаючись до піднебіння, спочатку утворює зімкнення . Проте замість моментального прориву цього зімкнення в останній фазі у африкат зімкнення поступово переходить у коротку щілину. Отже, африкати – це звуки складної артикуляції, першим компонентом яких є зімкнення, а другим – щілина. До африкат в українській мові належать: [ч], [ц], [ц?], [дз], [дз?], [дж]. При вимові щілинних активний мовний орган, наближаючись до пасивного, утворює вузьку щілину. До щілинних належать: [в], [ф], [з], [з], [ж], [ш], [й], [г], [х], [л], [л]. При вимові дрижачих [р], [р?] кінчик язика періодично або притискається до переднього піднебіння, або відходить від нього.