19)Основні етапи розвитку фонографічного письма.

Фонографія – різновид письма, в якому графічні знаки позначають звуки.Фонографічне письмо передає мову не тільки в її граматичній будові, а й у фонетичному звучанні. Цей тип письма є найпродуктивнішим. Він виник на основі ідеографічного. Поступова спеціалізація знаків для передачі певних звуко-сполучень привела до утворення алфавіту, що складався з 24 знаків для окремих приголосних і 21 знака для сполучення приголосних.

У розвитку фонографії розрізняють три етапи: СКЛАДОВЕ ПИСЬМО – це система графічних знаків, які передають звучання складів, тобто кожен склад позначається окремим знаком. Найдавнішим складовим письмом було шумерське (3 тис. років до н.е.). суто складовим є давньоіндійське письмо, яке існує з 7 ст. застосовувалося в санскриті, нині ним пишуть ті, хто користується мовами гінді, маратхі, непалі, гонді та ін. Подальший крок у розвитку фонографії зробили фінікійці. Вони буквами позначили приголосні, які виражали лексичне значення коренів, а голосні позначали діакритичними знаками. У класичному фінікійському алфавіті було 22 знаки, які фіксували мовлення за звуковим способом і легко та швидко запамятовувалися. Букви були введені в алфавіт. Кожна буква мала назву, яка відповідала звичайному слову мови. Оскільки в цьому алфавіті букви позначають лише приголосні, то цей тип письма називають КОНСОНАТИВНИМ. БУКВЕНО-ЗВУКОВЕ письмо започаткували давні греки. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали позначати ними не тількт приголосні, а й голосні. Для цього використали фінікійські букви А, Е, І, О. На відміну від фінікійців греки стали писати зліва направо і відповідно обернули зображення букв. Це сталося в 8 ст до н.е. Грецьке письмо – велике культурне досягнення людства. Це перший буквено-звуковий алфавіт. Він став основою латинського, який виник у 6 ст. до н.е. ( нині це найпоширеніший алфавіт) і словянського (кориличного), що виник у 9 ст.Кирилиця була розроблена на основі візантійського грецького письма, до якого було додано ще 13 букв для специфічних словянських звуків. На Русі кирилиця введена в 10 ст. у звязку з прийняттям християнства.Сучасні словянські системи письма розвинулися на основі кирилиці, яка пережила кілька реформ (1710 р., 1735 р., 1758 р., 1918 р.), внаслідок яких графіка спростилася й наблизилася до латинської.

20)Поняття про графіку та орфографію. Принципи орфографії.

Орфографія - 1) система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; 2) розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання. Орфографія будь-якої мови ґрунтується на певних принципах. Орфографічні принципи визначають вибір одного написання там, де є орфограми, тобто там, де можливі два чи більше різних написань. На основі цих принципів установлюються орфографічні правила. Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний та ідеографічний. ФОНЕТИЧНИЙ ПРИНЦИП.Суть його полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють.За цим принципом в українській мові пишуться префікси з- і с- (зробити, здерти, зняти, але спитати, стихати, схопити).

МОРФОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП. Для нього характерне однакове написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції. За морфологічним принципом пишуться слова боротьба, сміється, братський, де однакове написання морфем зберігається, незважаючи на вимову [бород'ба], [с'м'ііец'а], [брац'киі]. На відміну від російської орфографії, де переважає морфологічний принцип написання, українська орфографія ґрунтується на двох принципах — фонетичному і морфологічному. ІСТОРИКО-ТРАДИЦІЙНИЙ ПРИНЦИП. Він полягає в тому, що зберігаються такі написання, які на сучасному етапі втратили свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні його морфемній структурі. До традиційних написань в українській мові належать написання я, ю, є, ї, щ на позначення двох звуків, збереження подвоєння приголосних в іншомовних власних назвах (Голландія, Руссо, Уатт) і написання без подвоєння іншомовних загальних назв (каса, клас, колектив), а також написання є та и в ненаголошених позиціях таких слів, як левада, леміш, лиман, кишеня тощо. Деякі вчені як окремий принцип виділяють написання запозичених слів, які відображають іншомовні правила орфографії, тобто ті випадки, які ґрунтуються на практичній транскрипції і транслітерації: фойє, рос. йод, йогурт, майор, батальон, йеменский тощо.

Підсумовуючи все сказане, наголосимо на тому, що орфографія має особливе соціальне значення. Вона торкається нтересів усього суспільства і тому є предметом постійної уваги і турботи мовознавців, які займаються питаннями культури мовлення.