8. Державний бюджет як економічна категорія

Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Складений у формі балансу доходів та видатків державний бюджет виступає дієвим засобом загальнодержавного фінансового контролю, формуючи, з одного боку, фінансову базу країни, а з іншого -задовольняючи загальнодержавні потреби. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках - пріоритетні напрями вкладення коштів.

Будучи основною категорією державних фінансів, державний бюджет характеризує внутрішню структуру визначеної частини виробничих відносин, а саме тієї, яка пов'язана з утворенням, розподілом та використанням цільових централізованих фондів грошових коштів для задоволення державних та суспільних, потреб.

Державний бюджет України - основний фінансовий план, який розробляється і затверджується на один рік.

У державному бюджеті наведені всі атрибути фінансового плану: доходи за конкретними джерелами надходжень; витрати за конкретними напрямами та заходами; порівняння грошових витрат і доходів на основі балансових розрахунків.

Центральне місце Державного бюджету в системі фінансових планів визначається рядом чинників:

- у державному бюджеті концентруються основні державні доходи;

- за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні видатки;

- державний бюджет є джерелом фінансування зовнішньоекономічної діяльності країни;

- державний бюджет - це інструмент фінансового контролю за формуванням і використанням грошових фондів у народному господарстві.

Основні функції державного бюджету:

1. перерозподіл національного доходу – через державний бюджет перерозподіляється до 40% національного доходу;

2. державне регулювання і стимулювання економіки;

3. фінансове забезпечення соціальної політики;

4. контроль за формуванням і використанням коштів державного бюджету.

9. Державний кредит та державний борг

Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У такому випадку вона є позичальником коштів, а населення і підприємницькі структури – кредиторами.

Переважно держава виступає в ролі позичальника і боржника. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб. Держава може виступати і в ролі кредитора, надаючи позику населенню та підприємствам, а також у ролі гаранта в тих випадках, коли бере на себе відповідальність за погашення позик та виконання інших зобов`язань, які взяли юридичні і фізичні особи.

Головною причиною наявності державного кредиту в умовах трансформаційної економіки є нестача бюджетних коштів. За своєю економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Державні запозичення можуть здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування доходів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування. При цьому обов`язково повинна забезпечуватись ефективність та результативність використання позичених коштів.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов`язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи гарантії за кредитами.

Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг.

Поточний борг – сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, і належить до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.

Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам держави в даній країні.

Зовнішній борг – заборгованість кредиторам за межами даної країни.

Управління державним боргом країни полягає в забезпеченості платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів.

Проблеми державного боргу полягають не в його величині, не в абсолютних сумах і не у відсотках відносно ВВП і обсягу бюджету, а у забезпеченні платоспроможності держави.

Існують такі способи коригування позикової політики:

• конверсія;

• консолідація;

• уніфікація;

• відстрочення погашення;

• реструктуризація;

• анулювання.

Конверсія державного боргу – зміна доходності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуацій на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний кредиторами доход.

Консолідація боргу – передання зобов`язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої позики на нові.

Уніфікація боргу – це об`єднання кількох позик в одну, що спрощує управління державним боргом.

Відстрочення погашення означає перенесення строків виплати заборгованості.

Реструктуризація боргу – це використання у комплексі чи частково зазначених вище методів.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості.