24. Структуралізм у літературознавстві.

Структуралізм. Цей напрям літературознавчих досліджень виник у середині XX століття.

Структуралісти пропонують при аналізі художніх творів використовувати методологію семіотики, філософської науки, яка вивчає знаки та знакові системи. Вони розглядають літературні твори як іманентні, взяті поза життям структури. Найбільше уваги структуралісти приділяють аналізові поетики, але підходять до неї формально, без усякого зв'язку зі змістом. Чимало місця в них займають статистичні підрахунки.

Структуралізм і семіотика (від лат.: structura – будова, розташування, по­ря­док; від гр.: semeiotike – вчення про знаки) – теорії, які розглядають мис­тец­т­во як особливу мову або систему знаків, а окремий художній твір – як знак чи ряд знаків цієї системи. Структуралізм як теоретичний напрям започаткований «Курсом загальної лінгвістики» (1916 р.) Ф. де Сосюра, де мова осмислюється як система знаків: «Мова – це система, всі частини якої можуть і повинні роз­глядатися в їхній синхронній єдності». Термін «структура» вперше з’явився у пра­цях Празького лінгвістичного гуртка (Р. Якобсон, М. Трубецькой, Я. Мукаржовський). Проблемами структурної антропології (міфологічного мислення) зай­мався французький етнограф К. Леві-Строс. Структуралізм у літературо­знавстві (Ю. Лотман, Р. Барт, М. Бахтін) виявив себе у концепції тексту: текст розглядається як система знаків, з’ясовується питання, що робить мовну інфор­ма­цію твором мистецтва, досліджуються поетичні функції мови. Семіотика тіс­но пов’язана із структуралізмом і виникла під впливом теорії знака Ф. де Сосюра. Об’єктом семіотичних досліджень є усі сфери культурної діяльності: архі­тек­тура, малярство, театр, кінематографія, література, які можна розгля­да­ти як систему знаків. Зокрема, Ю. Лотман розробив семіотичний аналіз поезії: він висвітлює поетичний текст як складну ієрархічну систему, елементи якої взаємопов’язані між собою. Кожен літературний текст формується з кількох сис­тем (рима, метрика, лексика, синтаксика тощо). Семіотику розповідних жанрів вивчала «формальна школа» (В. Шкловський, В. Жирмунський).

Теорія структуралізму зазнала певних змін у 60–70 рр. XX ст. (Ю. Га­бер­мас, Л. Вітгенштайн, Л. Єльмслев, Н. Хомський, А. Жакоб, Ж. Деріда, Р. Барт). Постструктуралізм заперечив традиційне уявлення про автора як джерело тексту, оскільки саме читач є творчим співучасником інтерпретації тексту. Деконструктивізм як один з напрямків постструктуралізму висунув ідею «де­цен­тралізації» структури та розвинув новий погляд на письмо як на гру «при­сутності» і «відсутності».

25. Особливості літературного процесу к.Хх – поч.Ххi ст. Напрями сучасного літературознавства.

Новітні напрями і течії у літературознавстві:

Постструктуралізм

Деконструктивізм

Фемінізм

Рецептивна естетика

Постколоніальна критика