3. Політична модернізація

Центральну роль в концепціях політичного розвитку грає теорія політичної модернізації.

Існують дві основні тенденції співвіднесення понять “ПР” і “ПМ”:

1. перший підхід передбачає ідентифікацію”

2. теорія “ПМ” є похідною від теорії “ПР”.

Однак, на відміну від ПР поняття “політична модернізація”:

А) використовується щодо країн, які здійснюють перехід до типу індустріального суспільства;

Б) акцентує не стільки на формуванню політичних інститутів, а, насамперед, на соціальній мобілізації та політичній участі.

Термін “модернізація” використовується з 50-х рр.. ХХ ст. Етимологічно він пов’язаний із англ.. словом “modern”, во на українську мову перекладається і як “сучасний” і як “модерний”.

Політична модернізація – це процес трансформації суспільства, який супроводжується формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією та розширенням політичної участі, поширенням демократичних цінностей і норм, властивих розвиненим країнам, у країнах менш розвинутих.

Загальна модель глобального розвитку цивілізації (свідома установка держави на здійснення якісних перетворень у суспільстві з урахуванням досвіду передових держав).

Теоретики:

“соціологія розвитку”: Т. Парсонс, С. Ейзенштадт, У. Ростой

“політологія розвитку”: Г. Алмонд, Дж. Лапаламбара, С. Верба, С. Гантінгтон.

Теорія модернізації з’являється після Другої світової війни як спроба заперечити песимістичні філософські концепції історичного та політичного розвитку О. Шпенглера, А. Тойнбі, П. Сорокіна, К. Ясперса (“теорії кризи західного світу”).

Три основні етапи розвитку теорії політичної модернізації:

1. 50-60-і рр. ХХ ст. модернізація сприймається як “вестернізація” тоюто копіювання західних звичаїв, порядків у всіх сферах життя. У цей період домінує концепція однолінійного розвитку (одні країни відстають від інших, але в цілому вони рухаються по єдиному шляху модернізації; ПМ сприймалася як: 1) демократизація, країн, во розвиваються; 2) необхідна умова соціально-економічного зростання країн “третього світу”;

2. 70-80-і рр. ХХ ст.. – був переглянутий зв’язок між модернізацією та розвитком. Модернізація перестала розглядатися к необхідна умова для розвитку. Було визнано, во соціально-економічні та політичні зміни можуть відбуватися не лише в межах західної демократичної моделі, тож з’являються концепції «часткової модернізації», «тупикової модернізації», «синдрому кризи модернізації». Більше детально почали аналізуватися політичні процеси з урахуванням історичних та національних умов.

3. 90-і рр.. – період постмодерну.

На думку, відомого американського теоретика з питань політичного розвитку С.Н. Ейзенштадта політична модернізація передбачає:

1. створення диференційованої політичної структури з високим рівнем спеціалізації політичних ролей та інститутів;

2. територіальне та функціональне розширення сфери центрального законодавства, адміністрації та політичної активності;

3. розширення включення соціальних груп та індивідів;

4. виникнення та швидке збільшення раціональної політичної бюрократизації;

5. послаблення традиційних еліт і їх легітимізації, заміна їх модернізаторськими елітами.

Два основні типи модернізації;

1. “первинна” (Західна Європа, США, Канада) – охоплює епоху промислової революції, руйнування традиційних спадкових привілеїв, проголошення рівних громадянських прав, демократизації.

Логіка первинної демократизації є наступною: спочатку відбувалися зміни у духовній сфері (Відродження, Реформація, Просвітництво), потім трансформувалася економіка (визріали реальні економічні інтереси у суспільстві і відбувалася диференціація форм власності), як результат формувалося громадянське суспільство, а вже потім відбувалася політична зміна.

!!! Намалювати схему !!!

2. “вторинна”, модернізація “навздогін” – її основним фактором є соціально-культурні контакти відсталих країн із існуючими центрами індустріальної культури. Цей тип модернізації передбачає, що одні елементи “втекли” вперед і, більш-менш, відповідають рівню розвитку передових країн, а інші – “відстають” або, взагалі, є відсутніми. Відомий бразильський політолог та історик Н. Вернек Содрек порівняв розвиток суспільства при вторинній модернізації із рухом “квадратного колеса” (“поштовхи” на ямах, гальмування). “Рух квадратного колеса” дуже вдалий образ, який зображує в темпоральному вимірі еволюційні та революційні етапи розвитку суспільства і, навіть періоди регресу (Колесо із скрипом перевалюється, а потім завмирає на новій грані, а отже, період бурхливого, хоча й нерівномірного розвитку, змінюється періодом стагнації). Проблема квадратного колеса полягає ще в тому, во в країнах “вторинної модернізації” домінує консервативна патріархальна соціальна структура із аморфними клановими економічними інтересами, якій важко пристосуватися до змін.

Фактори, які затруднюють політичну модернізацію?

1. націоналістична політика, яка веде до автаркії;

2. технократизм, який негативно ставиться до гуманістичних та соціальних потреб;

3. популізм, який заради підтримки соціальної політики, не використовує принцип економічної ефективності.

Концепція ПМ виникла у 50-і рр. стосовно країн, во розвиваються. Однак, незабаром вона почала розглядатися як загальна модель глобального розвитку цивілізації (свідома установка держави на здійснення якісних перетворень у суспільстві з урахуванням досвіду передових держав).