3. Критерії політичного розвитку

Явища “політичного процесу” та “політичної зміни” ми можемо узагальнити єдиним терміном “політичний розвиток”.

Політичний розвиток – багатовимірний процес, у ході якого в результаті взаємодії політичних сил здійснюються зміни у політичній поведінці, політичній культурі, в самій політичній системі суспільства. Політичний процес не потрібно ототожнювати з політичним прогресом, оскільки він може відбуватися як у революційній, так і у еволюційній формі.

Історичні філософські підходи до розуміння політичного розвитку:

Арістотель: вказав на залежність політичної сфери від соціальної сфери;

Макіавелі: політика має власну логіку розвитку, яка визнача потім розвиток інших сфер суспільства,.

Маркс: розвиток економіки визначає політичний розвиток;

В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс: політичний розвиток залежить від якості політичної еліти

М. Вебер, Т. Парсонс: процес зміни соціально-політичної орієнтації суспільства передбачає цілеспрямоване поширення на суспільство різних форм господарювання, звільнених від державної регламентації (М. Вебер: “демократичні цінності автоматично не виникають”).

Ще в середині ХІХ ст.. французький вчений Алексіс де Токвіль сформулював “золотий закон політичного розвитку”: “найбільш швидкий шлях до свободи веде до найгіршої форми рабства”. Токвіль мав на увазі, во для країн, де традиції демократії та захисту свободи є слабкими, немає нічого гіршого аніж занадто швидкі реформи та зміни.

Термін “політичний розвиток” був запроваджений у вжиток у другій половині ХХ ст. для відображення саме часової динаміки. Політичного життя.

Методологію дослідження політичного розвитку заклали М. Вебер та Т. Парсонс. Виділяють три основні типи суспільства:

• Традиційне

• Сучасне

• постсучасне

в яких політичний розвиток відбувається відмінним чином.

!!!!! (охарактеризувати схему, яка роздається студентам).

Політичний розвиток відрізняється від економічного, соціального розвитку декількома особливостями:

1. політичний розвиток не є незворотнім;

2. політичний розвиток має власні критерії:

3. процес політичного розвитку, навіть при умові існування спільних критеріїв, не є одноманітним, а залежить від типу суспільства.

Американський політолог Л. Пай у роботі “Поняття політичного розвитку” виділив три критерії політичного розвитку:

1. Структурна диференціація;

2. Так звані “здатності” системи;

3. Тенденція до рівноправ’я.

1. Структурна диференціація інститутів ПС відображає ускладнення соціальних відносин як результат розширення багатоманітності діяльності людей і появи нових груп інтересів. Для того, щоб ПС була дієвою і вона відповідала на зміни у суспільстві, їй необхідно також диференціювати свою структуру, визначити високий рівень спеціалізації функцій своїх політичних інститутів.

Амер. дослідник Г. Алмонд вважає, що різниця між традиційними та модерними ПС полягає не у їх суті, а у мірі диференціації функцій і спеціалізації їх структур.

2. “Здатності” системи: до інновації, мобілізації та виживання

Здатність до інновації – це здатність адаптуватися до нових проблем, гнучко реагувати на нові імпульси та неперебачувані ситуації.

Здатність до мобілізації – здатність мобілізувати людські та матеріальні ресурси для вирішення завдань суспільства.

Мобілізація ресурсів передбачає:

1. перетворення нечітких очікувань мас у конкретні політичні програми;

2. вироблення та поширення проекту колективних дій;

3. наявність політичних ідей, які здатні вплинути на масову політичну свідомість і наладнати їх на певні політичні дії;

4. накопичення необхідних ресурсів (людських, економічних, інформаційних);

5. авторитет політичних лідерів.

Здатність до виживання характеризується тим, во розвинута ПС здатна забезпечити своє виживання, завдяки поширенню лояльних для себе форм поведінки за допомогою спеціалізованих структур політичної соціалізації (шкіл, університетів, партій, армії, церкви), приваблюючи як лояльних громадян, так і потенційних опозиціонерів.

3. Тенденція до рівноправ’я суб’єктів політичного життя. Цей критерій характеризується такими показниками:

1. рівень участь народу у політичній діяльності. Відбувається перехід (використовуючи термінологію Алмонда, Пауела від політичної культури підпорядкування (підданської політичної культури) до політичної культури участі (активістської політичної культури). Цей перехід може відбуватися як демократичним шляхом (становлення громадянського суспільства), так і шляхом авторитарної мобілізації;

2. універсальним законом юридичних законів.

3. рекрутуванням на державні посади не за критерієм приналежності до певного класу, прошарку, стану, касти, а відповідно до професійних якостей людей.

Найчастіше зміни політичних критеріїв відбувається діахронно (не синхронно. Наприклад, поширення тенденції до рівноправ’я може тимчасово знизити здатність ПС до до мобілізації (до влади залучаються нові люди, які не є обізнаними з багатьма “політичними секретами”). Високі темпи структурної диференціації ПС, які не супроводжуються, водночас, тенденцією рівноправ’я) тобто розширенням кількості реальних суб’єктів політичної діяльності) веде до розширення бюрократичного апарату в країні.