2. Сутність термінів «політичний процес», «політична зміна” у політиці.

Дуже часто такі дії як зміна уряду та здійснення реформ, схвалення нової Конституції та демократизація суспільства розглядаються як однопорядкові, такі, що знаходяться у причинно-наслідкових зв’язках. Насправді, здійснити реформи не можна упродовж однієї політичної митті (як це відбувається, коли затверджується новий склад уряду). Так само демократизація суспільства займає досить тривалий історичний відрізок часу і не відбувається в тому діапазоні темпоральності, що схвалення нової Конституції. Для того, щоб диференціювати різні види змін, во відбуваються у політичній системі за критерієм темпоральності, використовують терміни: “політичний процес”, “політична зміна” і “політичний розвиток”.

Існують досить великі труднощі у сприйнятті цих термінів. Так, вислів “політичний процес” для більшості громадян означає “те, во відбувається у політиці”. Термін “Політична зміна” сприймається як будь-яка зміна взагалі.

Для того, щоб дати науково обґрунтоване визначення цих термінів слід розглянути їх під кутом зору

Синхронного підходу (синхронії) – миттєвий зріз політичної реальності;

Діахронного (діахронії) – який співвідносить часові зрізи політичної реальності.

У відповідності із цими підходами ми можемо уявити собі політичну реальність, у якій ми живемо, як серію миттєвих політичних картинок (політичних станів), які слідують одна за одною. Кожен стан може бути розділеним на елементи, які знаходяться у структурно-функціональних зв’язках між собою. Таким чином, ми можемо встановити діахронну відповідність між елементами і структурно-функціональними зв’язками різних часових зрізів політичної реальності («миттієвих політичних картинок»). Політичний процес – і є зміною цих «політичних картинок». Політичний процес – це зміна станів політичної системи, її функціонування в режимі темпоральності (часу).

Визначення: політичний процес – це форма функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує в просторі і часі. Політичний процес відображає реальну взаємодію субєктів політики, яка здійснюється не відповідно до намірів політичних лідерів або програм партій, а в результаті дії багатоьох різноманітних обєктивних та субєктивних внутрішніх та зовнішніх факторів.

Політичний процес має три основні характеристики (виміри – «вісі координат»):

1. Перша вісь - Найбільш важливою характеристикою політичного процесу є спосіб чи режим відновлення (функціонування) політичної системи. Це сукупність владних структур, які контролюють функціонування політичної системи а, точніше, принципи зосередження влади (конструкція влади) у суспільстві.

Варіанти зосередження влади можна уявити за допомогою умовної шкали. На одному кінці – максимальне зосередження влади («режим особистої влади»), а на іншому «режим влади маси – натовпу»). Платон: тиранія – охлократія.

3. Друга вісь – спосіб, стиль правління”. Інша шкала: від нав’язування дисципліни (авторитарність) і до повної довіри спонтанним імпульсам політичних акторів (ліберальність).

4. Третя вісь – характер відновлення політичної системи. Модельна шкала має два полюси: тавтологія (ПС відновлюється після певних політичних змін з максимальною точністю через чітко регламентовані політичні звичаї) – імпровізація (кожний новий цикл існування ПС – від виборів до нових виборів характеризується максимальним обновленням політичних інститутів та норм.

Поєднання цих трьох вимірів, точка “перетину трьох вісей” і характеризує політичний процес в певну “мить” політичного часу.

Якщо зміна даних на всіх трьох вісях є значною ми маємо підставу говорити вже не про зміну станів політичної системи (тобто про політичний процес), а про зміну типів ПС тобто про політичну зміну.

Довгий час під терміном “політична зміна” розуміли лише “революцію” (Саме тому домінувала точка зору, во кардинальні політичні зміни можуть відбуватися лише революційним шляхом).

Поняття “політична зміна” також має свою шкалу виміру: від свідомого радикалізму до поверхневого радикалізму. Радикалізм: зміни відбуваються цілком свідомо, ґрунтовно змінюються вісі елементи і зв’язки попередніх станів системи. Однак, позитивні риси старої системи ПС не виуидуються, а трансформуються чи модифікуються.

Поверхневий радикалізм: домінує уявлення, що, все во нам не подобається, може бути викинуто з “корабля сучасності”. Політична зміна сприймається винятково як творення зовсім нових політичних елементів і зв’язків (Приклад: Україна початку 90-х рр.).

Якщо здійснюється технологія свідомої радикальної політичної зміни, то існує загроза, що “зміна” власне і не відбудеться. Насправді, здійсненим буде лише “косметичний ремонт” ПС. Тож найкращим варіантом є серединний вимір політичної системи.

Висновок: Політичний процес демонструє неперервність розвитку, а політична зміна – її перервність (дискретність).