3. Теоретико-правові підходи щодо сприяння фізичного розвитку учнів як суспільної цінності

Незаперечною є істина, що суспільство, яке прагне жити в гармонії з довкіллям, має не лише декларувати, а й формувати систему істинних цінностей у кожного громадянина. Тому одним із чинників благополуччя індивідуальності, родини та суспільства в цілому має стати здоров’я, як фундаментальна цінність буття. У наш час категорія здоров’я набула особливої актуальності, трансформувавшись у глобальну проблему існування людської цивілізації, зумовивши перегляд ставлення населення до власного здоров’я та впровадження у життя оздоровчої ідеології.

Сучасний зміст виховання в Україні — це науково обгрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна - сукупність соціально значущих якостей особистості, що характери­зують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, природи, мистецтва, самої себе. Виховання здійснюють для ідентифікації вихованця із загальновизначеними цінностями і якостями. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власне ставлення[55,58].

Ціннісне ставлення до себе передбачає сформованість у зрос­таючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил. Воно є важливою умовою формування у дітей та учнівської молоді активної життєвої позиції.

Ціннісне ставлення до свого фізичного «Я» — це вміння осо­бистості оцінювати свою зовнішність, тілобудову, поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу працездатність, функціональну спроможність, здатність відновлювати сили після фізичного навантаження, вольові риси, статеву належність, гігієніч­ні навички, корисні звички, стан свого здоров'я та турбуватися про безпеку власної життєдіяльності, здоровий спосіб життя, активний відпочинок.

Залучення дітей до фундаментальних культурних цінностей, до числа яких належить і фізична культура, стає головним засобом досягнення мети освітньої системи[7]. Цінності фізичної культури необхідно розглядати як єдність об'єктивних і суб'єктивних цінностей. Найбільш значущими у формуванні ціннісних відносин особистості до фізичної культури є:

1. Цінності об'єктивних форм фізичної культури:

- Матеріальні цінності (спортивні споруди, інвентар для фізкультурно-спортивної діяльності, предмети мистецтва);

- Історичні цінності (історії великих спортивних перемог, становлення видів спорту, діяльність видатних людей в галузі фізичної культури); - Цінності - суспільні відносини (до спорту, до здоров'я, до персоналій-носіям фізичної культури);

- Інформаційні цінності (публікації, трансляції в ЗМІ).

2) Цінності суб'єктивних форм фізичної культури:

- Фізичні цінності (фізичний розвиток, стан організму в процесі фізкультурно-спортивної діяльності);

- Духовно-моральні цінності (наявність високого духовного ідеалу; життєва установка на служіння благородним цілям: Батьківщині, ближнім; естетичне ставлення до світу; дотримання принципів гуманізму; справедливості, честі; прагнення до саморозвитку; прийняття об'єктивних цінностей фізичної культури),

- Психічні цінності (знання про рухової активності, функціонуванні організму людини, способи здоров'язбереження; міжособистісне спілкування; особисте самоствердження)[61].

Крім того, до духовних цінностей фізичної культури ставляться накопичені практикою і наукою спеціальні фізкультурні знання, відображені у відповідних теоріях фізичної культури і спорту, і містяться в різних методичних посібниках, підручниках, монографіях, довідниках досягнень, правилах змагань. В якій мірі дані цінності будуть освоєні в процесі утворення окремою людиною, залежить від факторів та умов їх освоєння. Наприклад, басейн для людини, яка не бажає в ньому займатися, навряд чи представляє якусь реальну цінність. Учні ж, долучені до фізичної культури, дані цінності освоюють, з користю застосовують, а по можливості і розвивають. Ціннісне ставлення особистості до фізичної культури являє собою свідоме сприйняття особистістю об'єкта «фізична культура», що виражається в готовності і здатності використовувати його цінності з метою самовиховання і саморозвитку. Ціннісне ставлення особистості до фізичної культури необхідно розглядати як інтеграцію більш приватних відносин до різних об'єктів фізичної культури, ситуаціям, подіям в галузі фізичної культури, тобто до об'єктивних і суб'єктивних форм фізичної культури. Ставлення особистості до будь-якої конкретної цінності фізичної культури буде складатися з таких компонентів: аксіологічного (наскільки значущою для особистості дана цінність); інтелектуального (що знає про цю особистість цінності); емоційного (які емоції відчуває особистість при освоєнні даної цінності); діяльнісного ( яких зусиль докладає особистість для оволодіння даною цінністю).

Цінність - це поняття, яке набуло широкого поширення в соціології при вивченні особистості і соціальної поведінки. У цінностях втілена значимість предметів і явищ соціального середовища для людини і суспільства. Цінності є соціально придбаними елементами структури особистості, виступають як фіксовані, стійкі уявлення про бажаний результат. Вони існують незалежно від конкретної особистості як елемент культури і стають елементами духовної культури особистості, важливими регуляторами поведінки в тій мірі, наскільки освоюються цінності даної культури. Кожен тип культури, кожна епоха, нація, етнос, група мають свою специфічну систему цінностей [7].

У зв'язку з цим, кажучи про ціннісному потенціал фізичної культури та спорту сучасного соціуму, необхідно мати на увазі два рівні цінностей: суспільний і особистісний - і представляти механізм перетворення суспільних цінностей в особисте надбання кожної особистості [6].

До громадських цінностей фізичної культури ми відносимо накопичені людством спеціальні знання, спортивну техніку, технології спортивної підготовки, методики оздоровлення, кращі зразки моторної діяльності, спортивні досягнення - все те, що створено людьми для фізичного вдосконалення, оздоровлення та організації здорового способу життя [1]. Особливо важливо підкреслити значення для суспільства цінностей, які визначають значимість і престижність фізичної культури і спорту серед інших соціальних явищ. Фінансування, правова основа, сформованість позитивної громадської думки - ось основні показники, що характеризують рівень значимості цінностей фізичної культури в даному соціумі.

У той же час за даним показником можна значною мірою судити про ступінь цивілізованості суспільства, розвитку культури країни в цілому [2]. Особистісний рівень освоєння цінностей фізичної культури визначається знаннями людини в галузі фізичного вдосконалення, руховими вміннями та навичками, здатність до самоорганізації здорового стилю життя, соціально-психологічними установками, орієнтацією на заняття фізкультурно-спортивної діяльністю. Особливе значення для особистості має освоєння мобілізаційних цінностей фізичної культури. Саме вони допомагають людині вижити в екстремальних ситуаціях, які не настільки ух і рідкісні в житті сучасного суспільства: хвороби, травми, екологічні кризи, аварії - ось той неповний перелік ситуацій, коли людині особливо потрібні високорозвинені рухові якості і здібності. Фізкультурно-спортивна діяльність сприяє мобілізації функціональних, психологічних і фізичних можливостей організму, опосередковано впливаючи на створення «запасу», своєрідного резерву для відповіді на «нештатні» зовнішні впливи, які потребують термінової мобілізації функціональних сил людини [2].

Валеологічні цінності фізичної культури в аналізованому аспекті так чи інакше містять у собі всі її ціннісний зміст.

Так, до валеологічної цінностей фізичної культури слід віднести накопичені теорією і методикою знання про використання фізичних вправ для ефективного фізичного розвитку людини, формування його статури, загартовування, підвищення працездатності, психоемоційної стійкості. Інтегративність валеологічних цінностей обгрунтовується включенням до їх зміст цінностей рухового характеру: умінь і навичок, фізичної підготовленості, працездатності - всіх цих якостей, істотно визначають стан здоров'я людини. Мобілізаційні цінності фізичної культури також мають явну валеологічну спрямованість: самоорганізація здорового стилю життя, вміння протистояти несприятливих впливів зовнішнього середовища - результат освоєння валеологічних цінностей фізичної культури.

І, нарешті, валеологічні цінності фізичної культури - це можливості для формування мотивації, інтересу, потреби в дбайливому ставленні людини до свого здоров'я.

Зміст цінностей фізичної культури і спорту багато в чому збігається. Проте слід враховувати їх функціональне розбіжність. Фізична культура виникає і розвивається як один з перших і найбільш істотних способів соціалізації, а спорт - як засіб і форма виявлення соціального визнання вищих здібностей людини.

Специфічні цінності спорту мають високу інтегративність та варіативність. У першу чергу це відноситься до виховної цінності спорту. Ми часто називаємо спорт «школою характеру», «школою емоцій», «школою волі», «школою чесної гри», стверджуючи таким чином емоційні, моральні, естетичні цінності спорту. У руслі широкого олімпійського руху зростає цінність спорту як чинника соціальної інтеграції і зміцнення міжнародних зв'язків. Спорт давно посів одне з чільних місць у міжнародному спілкуванні завдяки своїм комунікативним властивостям. Мова спорту не вимагає перекладу, він зрозумілий і доступний, оскільки базується на загальнолюдської логіці. Говорячи про ціннісному потенціалі спорту, не можна не відзначити значення накопиченого в спорті досвіду пізнання резервних здібностей людини. Освоюючи все нові, не звідані раніше рубежі, усвідомлюючи межі людських можливостей, спортсмени наочно демонструють реалізацію цих можливостей і намічають орієнтири своїх майбутніх рекордів. Таким чином, виконуючи «піонерську функцію» пізнання людських можливостей, спорт несе в собі одну з самих найважливіших і незамінних соціальних цінностей[44,47].

При характеристиці соціальної цінності спорту важливо мати на увазі його чимале економічне значення. Не дарма зараз розгорнулася така запекла боротьба за право організації і проведення олімпійських ігор, чемпіонатів та кубків світу, інших престижних змагань. Економічна значимість спорту вже давно доведена. Матеріальні вкладення суспільства в розвиток спорту багаторазово окупаються, починаючи зі здоров'я нації і закінчуючи фінансовими доходами від комерційної сторони спорту.

Зміст ціннісного потенціалу фізичної культури і спорту не вичерпується зазначеними вище характеристиками. У ході розвитку суспільства фізична культура і спорт поряд з іншими соціальними явищами постійно розширюють межі свого впливу на життя людей. Проте структура сучасного ціннісного потенціалу залишається відносно стабільною, що й дозволило нам зробити першу спробу його аналізу і класифікації.

В основу сучасної системи освоєння цінностей фізичної культури і спорту необхідно закласти теоретичні концепції, що визначають інноваційні підходи та нові педагогічні технології, які сформувалися в теорії фізичної культури в останнє десятиліття.

Розглянемо докладніше кожну з інноваційних напрямів, що визначають змістовну і педагогічну сутність фізичної культури і спорту. Фізкультура виховання. Цільова спрямованість сучасних педагогічних програм зовсім виразно стверджує необхідність формування за допомогою фізичної культури особистості дітей, учнів, студентів, обгрунтовуючи тим самим філософсько-культурологічний підхід в організації навчального процесу з фізичного виховання [4].

Але традиційно процес фізичного виховання зводився до фізичного розвитку, фізичній підготовці, формуванню фізичних якостей, рухових умінь і навичок займаються, тобто акцент робився на біологічному, руховому аспекті розвитку індивіда.

Фізкультурна виховання переслідує більш широкі цілі - виховання особистості через культуру за допомогою освоєння ціннісного потенціалу фізичної культури. Таким чином, фізкультура виховання - це перш за все педагогічний процес формування фізичної культури особистості. Основними показниками фізичної культури як властивості і характеристики окремої людини є наступні: турбота людини про підтримку в нормі удосконаленні свого фізичного стану, різних його параметрів (здоров'я, статура, фізичні якості та рухові здібності); різноманіття використовуваних для цієї мети коштів, вміння ефективно застосовувати їх ; схвалювані й реалізовані на практиці ідеали, норми, зразки поведінки, пов'язані з турботою про тіло і фізичному стані; рівень знань про організм, про фізичний стан, про засоби впливу на нього і методи їх застосування; ступінь орієнтації на турботу про свій фізичний стан; готовність надати допомогу іншим людям в їх оздоровленні, фізичному вдосконаленні і наявність для цього відповідних знань, умінь і навичок [8].

Зміст фізкультурного виховання включає в себе три основних напрямки: соціально-психологічне, інтелектуальне і рухове (тілесне) виховання. Сутність соціально-психологічного виховання зводиться до процесу формування життєвої філософії, переконаності, потребностно-діяльнісного ставлення до освоєння цінностей фізичної культури. Позитивний ефект соціально-психологічного виховання буде досягнутий, якщо особистісні цінності фізичної культури будуть відчуті людиною, зрозумілі і усвідомлені як життєво важливі і необхідні, а ціннісні орієнтації будуть підкріплюватися активної фізкультурно-спортивною діяльністю.

Зміст інтелектуального виховання передбачає можливість формування у людини комплексу теоретичних знань, що охоплюють широкий спектр філософських, медичних та інших аспектів, тісно пов'язаних з фізкультурним знанням [9].

Специфічна частина фізкультурного виховання містить рішення рухових завдань: формування фізичних якостей, умінь і навичок управління рухами, а також можливостей раціонального використання фізичного потенціалу. Проведений аналіз ціннісного потенціалу фізичної культури і спорту та нових шляхів його освоєння суспільством і особистістю, а також педагогічних цінностей вчителя фізкультури, сподіваємося, дозволить отримати уявлення про різні напрямки і підходах, які формуються в сучасній теорії та практиці фізичної культури.

Фахівцям, які працюють у сфері фізичної культури і спорту, необхідно в першу чергу самим усвідомити все багатство цих соціальних явищ, а далі нести в суспільну свідомість філософське, а не утилітарне розуміння, яке на сьогоднішній день ще панує в суспільстві. Тільки таким шляхом можна дійсно підняти авторитет і престиж занять фізичними вправами і спортом, домогтися справжньої масовості фізкультурно-спортивного руху і економічного розквіту галузі «фізична культура і спорт»[5].

Отож, здоров’я дітей – соціальна цінність, невід’ємна частина суспільного багатства, а тому формування здоров’язбережувальних знань і навичок розглядається як справа державної важливості, глобальне завдання суспільства, школи, сім’ї, самої дитини. Основні підходи до формування здоров’язбережувальних знань та навичок, що неодмінно приводять до зміцнення здоров’я, визначені державною програмою “Діти України”, де підкреслюється, що здоров’я підростаючого покоління – це інтегра- тивний показник суспільного розвитку, могутній фактор впливу на економічний і культурний потенціал країни.

Фізична культура як соціальний інститут має велике значення в процесі соціалізації людини. Без її впливу не може бути гармонійним та ефективним процес уходження людини до суспільства, інтеграції в різні типи соціальних спільнот, формування соціально важливих якостей, цінностей, знань, навичок людини, без яких вона не стає дієздатним учасником суспільних відносин [1; 4]. Тому фізичне виховання й заняття фізичною культурою можуть значно поліпшити процес соціальної адаптації дітей.