6. Неусвідомлені процеси . Класифікація . З.Фрейд: психологія . Інші психологічні теорії .

Несвідомі психічні явища є зворотною стороною свідомості людини.

Усі несвідомі психічні процеси можна розділити на три класи: неусвідомлені механізми свідомих дій, неусвідомлені чинники свідомих дій; «надсвідомі» процеси

Класифікація несвідомих психічних явищ (за Гіппенрейтером)

До неусвідомлюваних механізмів належать:

Неусвідомлені автоматизми — дії чи акти, які відбуваються без участі свідомості.

Неусвідомлена установка — готовність організму або суб'єкта до здійснення певної дії чи до реагування певним чином.

Неусвідомлене супроводження свідомих дій не реалізує дію, як автоматизми, і не підготовляє її, як установка, а саме супроводжує. До нього відносять: мимовільні рухи, тонічні напруги, міміку й пантоміміку, а також вегетативні реакції, які супроводжують дії і стани людини.

Неусвідомлені чинники свідомих дій

Уперше конкретно-психологічне вивчення неусвідомлених чинників свідомих дій розпочав 3. Фрейд. Він визначив напрямок розвитку всієї світової психологічної науки XX ст., помістив психологію в центр людської культури. Це стало можливим завдяки тому, що він створив теорію нового типу — психоаналіз.Психічні процеси самі по собі несвідомі, свідомі лише окремі акти й сторони душевного життя.

Найбільш докладну теорію людської особистості - теорію психоаналізу - розробив Зігмунд фрейд, яку надалі розгорнули Карл Густав Юнг, Альфред Адлер, Карен Хорні, Харрі Салліван та Еріх фромм.

Психоаналіз грунтується на двох базових гіпотезах.

Перша гіпотеза, її ще називають доктриною психічного детермінізму, вказує на те, що кожне психічне явище має свою причину. Так, фрейд доводив: зміст сновидінь, які почасти здаються дивними і далекими від реальності, відтворює не що інше, як неусвідомлені імпульси та бажання людини. У сні збуваються прагнення, які не фіксуються свідомістю. Наприклад, працівник, який нібито поважає свого керівника, бачить його у сні звільненим з роботи. Це, згідно з теорією психоаналізу, неусвідомлена неприязнь працівника до свого керівника: в реальному житті він буде радіти його звільненню. Фрейд також вважав помилкові вислови, описи не просто випадковостями, а ознаками неусвідомлених бажань та прагнень, які відображають справжні надії та почуття людини.

Друга базова гіпотеза психоаналізу полягає в тому, що неусвідомлені процеси у формуванні мислення та поведінки відіграють важливішу роль, ніж свідомі. Людина часто не знає своїх істинних мотивацій і бажань. Щоб виявити їх, фрейд застосував метод вільних асоціацій, згідно з яким досліджуваний міг говорити все, що спало йому на думку протягом двох хвилин, яким би дивним і недоречним це не здавалось.

Аналітична психологія – напрямок неофрейдизму, засновником якого є швейцарський психолог і культуролог К.Г. Юнг. Це вчення грунтується на понятті колективного несвідомого, в якому знайшли відображення дані антропології, етнографії, історії культури і релігії, проаналізовані Юнгом в аспекті біологічної еволюції і культурно-історичного розвитку, і яке проявляється у психіці індивіда. Як одиниці аналізу психіки Юнг запропонував поняття архетипу як вродженого зразка поводження, що відповідає різним пластам психіки людини: тварини, загальнолюдського, родового, сімейного та індивідуального. Енергетика архетипу обумовлена тим, що він є проявом лібідо. Крім поняття колективного несвідомого Юнг дав опис екстравертований (спрямований переважно на зовнішній світ) і інтровертований (спрямований на внутрішній, суб’єктивний світ) установок.

Індивидуальная психологія А.Адлера. Основні тези індивідуальної психології.

1. Індивідуум як єдине і самоузгоджується ціле. Адлер дав своїй теорії назву «індивідуальна психологія», оскільки в латині означає «неподільний» – тобто означає єство, яке не можна розділити. Структуру особи Адлер, що самоузгоджується і єдиної, визначав як стиль життя.

2. Людське життя як активне прагнення до досконалості.

3. Індивідуум як творче і самовизначається ціле. Ця творча сила впливає на кожну грань людського досвіду: сприйняття, пам'ять, уяву, фантазію і мрії. Вона робить кожну людину індивідуумом, архітектором свого власного життя, що самовизначається.

4. Соціальна приналежність індивідуума. Поведінка людини відбувається в соціальному контексті, і суть людської природи можна осягнути тільки через розуміння соціальних відносин.

5. Індивідуальна суб'єктивність. Адлер вважав, що поведінка завжди залежить від думки людей про себе і про оточення, в яке вони повинні вписуватися.

Гуманістична теорія Е.Фромма

Фромм прагнув розширити горизонти психоаналітичної теорії, підкреслюючи роль соціологічних, політичних, економічних, релігійних і антропологічних чинників у формуванні особистості. Фромм зробив висновок про те, що невід'ємною межею людського існування у наш час є самотність, ізоляція і відчуженість. Проте значний ступінь автономії і свободи вибору, якими насолоджуються люди, що живуть в сучасному західному суспільстві, були досягнуті ціною втрати відчуття повної безпеки і появи відчуття особистої незначущості. Фромм вважав, що люди можуть бути автономними і унікальними, не втрачаючи при цьому відчуття єднання з іншими людьми і суспільством. Він називав вид свободи, при якій людина відчуває себе частиною миру і в той же час не залежить від нього, позитивною свободою.

Фромм виділив п'ять основних екзистенціальних потреб людини.

1. Потреба у встановленні зв'язків.

2. Потреба в подоланні.

3. Потреба в коренях.

4. Потреба в ідентичності

5. Потреба в системі поглядів і відданості.

Соціокультурна концепція К. Хорни

Згідно Хорні, для дитинства характерні дві потреби: потреба в задоволенні і потреба в безпеці. Задоволення охоплює всі основні біологічні потреби: в їжі, сні і т.д. Головною в розвитку дитини є потреба в безпеці. В даному випадку основоположний мотив – бути улюбленим, бажаним і захищеним від небезпеки або ворожого миру. При незадоволенні цієї умови базальна тривога – це відчуття відсутності безпеки – є однією з основоположних концепцій Хорні.

В своїй книзі «Наші внутрішні конфлікти» (1945) Хорні розділила список з десяти потреб на три основні категорії. Кожна з категорій є стратегією оптимізації міжособових відносин з метою досягнення відчуття безпеки в навколишньому світі. Інакше кажучи, їх дія полягає в зниженні тривоги і досягненні більш менш прийнятного життя. Крім того, кожній стратегії супроводить певна основна орієнтація у відносинах з іншими людьми.

Орієнтація па людей припускає такий стиль взаємодії, для якої характерні залежність, нерішучість і безпорадність. Людиною, якої Хорні відносить до поступливого типу, керує ірраціональне переконання: «якщо я поступлюся, мене не чіпатимуть».

Орієнтація від людей: відособлений тип. Орієнтація від людей як стратегія оптимізації міжособових відносин виявляється у тих індивідуумів, які дотримуються захисної установки: «мені все одно». Такі люди, яких Хорні відносить до відособленого типу, керуються помилковим переконанням: «якщо я відсторонюся, зі мною буде все гаразд».

Орієнтація проти людей – це такий стиль поведінки, для якої характерне домінування, ворожість і експлуатація. Людина, що відноситься до ворожого типу, діє, виходячи з ілюзорного переконання: «у мене є влада, ніхто мене не чіпатиме».