48.Індивідуальна психологія а. Адлера
Відомим учнем 3. Фрейда, який виступив проти біологізаторських тенденцій свого вчителя, був А. Адлер (1870- 1937). Він заснував так звану індивідуальну психологію. На відміну від глибинної психології 3. Фрейда, в теорії А. Адлера немає жодних постулатів про приховані неосяжні сили і структури психічного життя. Не природжені потяги, не природжені архетипи, а відчуття спільності з іншими людьми, що стимулює соціальні контакти і орієнтацію на інших людей, - ось та головна сила, яка визначає поведінку і життя людини, стверджував А. Адлер.
А. Адлер вважав соціальне почуття природженим, хоча специфічність взаємин людей й визначається характером суспільства, в якому проживає людина. Отже, у цьому аспекті точка зору А. Адлера так само біологічна, як і погляди 3. Фрейда і К. Юнга. В той же час Адлер був єдиним, хто вважав найважливішою тенденцією в розвитку особистості її прагнення зберегти в цілісності свою індивідуальність, усвідомлювати і розвивати її. 3. Фрейд в принципі відкидав ідею про унікальність кожної особистості, досліджуючи те загальне, що властиве сфері несвідомого.
На думку А. Адлера, структура особистості єдина і тому не може бути розчленованою на три інстанції ("Воно", "Я" та "Над-Я"). Детермінантою розвитку особистості є потяг до вищості, прагнення влади, самоствердження. Однак цей потяг не завжди може бути реалізований, наприклад, внаслідок дефектів у розвитку або несприятливих соціальних умов виникає почуття неповноцінності.
Теорія особистості А. Адлера е добре структурованою системою, що базується на декількох базових поняттях: фіктивний фіналізм, прагнення до переваги, почуття неповноцінності і компенсації, суспільний інтерес, стиль життя, креативне "Я".
Фіктивний фіналізм (фіктивні цілі) - суб'єктивні причини психологічних явищ. Психологічні феномени неможливо зрозуміти, не ґрунтуючись на принципі фіналізму, лише фінальні цілі можуть пояснити людську поведінку. Фінальна мета може бути фікцією, тобто недосяжним ідеалом, але є реальною стимул-реакцією і дає остаточне пояснення поведінки.
Прагнення до переваги є поштовхом до вирішення людиною життєвих проблем. Прагнення до переваги є природженим і веде людину до вершин розвитку. Це могутній динамічний принцип.
Почуття неповноцінності включає усі почуття, які виникають у зв'язку з соціальною або психологічною недосконалістю, окрім переживань, пов'язаних з фізичною слабкістю і хворобою. Почуття неповноцінності в нормальних обставинах є великою рушійною силою. Бажання подолати свою неповноцінність дає поштовх до розвитку особистості.
Суспільний інтерес є природженим, тобто люди - соціальні істоти, які прагнуть зробити суспільство досконалим.
Життєвий стиль є системною основою функціонування особистості, тобто це цілісність, якій підпорядковані структурні частини особистості.
Креативне "Я" створює суб'єктивну, динамічну, єдину, таку, що володіє унікальним життєвим стилем особистість, надає сенс життю, творить мету і продумує засоби її досягнення.
Проблему особистісного зростання розглядає й А. Адлер, також представник глибинної психології. Сутність його так званої індивідуальної психології полягає в розумінні кожної людини як інтегрованої цілісності в межах соціальної системи. Психологічне зростання індивіда вчений розглядає передусім як рух від центрованості й мети власної вищості до завдань конструктивного оволодіння середовищем й соціально корисного розвитку. Основними рисами здорового індивіда А. Адлер вважає конструктивне прагнення до вдосконалення, сильне суспільне почуття і кооперацію. Він виділяє три основні життєві завдання, з якими пов'язаний кожен індивід: робота, дружба і кохання. Ці три основні зв'язки визначені тим чинником, що ми живемо в певному місці світу і мусимо розвиватися в тих межах і можливостях, які дає нам оточення; ми живемо серед інших істот нашого роду, до яких ми повинні пристосуватися; ми живемо двостатево, і майбутнє нашої раси залежить від стосунків між цими двома статями.
Узагальнення проаналізованих позицій показує, що для них характерні підхід до розгляду біологічного та соціального в особистості в тісному взаємозв'язку та наголос на первинності тілесного як центру функціонування особистості. Спільним є також вирізнення шарів усвідомлюваного і неусвідомлюваного в особистості, підкреслення суттєвого впливу неусвідомлюваного на поведінку людини. Разом з тим зауважується, що цей вплив не є фатальним, оскільки індивідові властива тенденція до саморозвитку, до змін, до зростання. Майже всі автори підкреслюють велику роль у цьому процесі самопізнання як введення в нашу свідомість нової інформації про себе, про інших та про навколишній світ. Акцентується роль самої особистості в процесі психічного зростання, її власної активності. Поєднання усвідомлюваного й неусвідомлюваного, яке відбувається внаслідок самопізнання, робить індивіда цілісною особистістю, самим собою, індивідуальністю, якій властиве прагнення до подальшого самовдосконалення.
Особистість розглядається не ізольовано від соціальної системи і завдань особистісного зростання, а її розвиток не просто як досягнення цілісності "для самого себе", а як процес, що має на меті ефективну взаємодію з середовищем та максимальне вираження себе в ньому.
А. Адлер надавав великого значення позиції дитини в сім'ї (порядку народження) для розвитку стилю її життя та способу вирішення життєвих проблем. Створені А. Адлером психологічні портрети типової дитини в різних вікових позиціях є суттєвим внеском вченого в сучасну психологію.
Альфред Адлер першим виділив "порядкові позиції" — єдина дитина, старша в сім'ї, середня дитина, молодший з двох дітей, молодший з трьох і більшого числа дітей — і заявив, що відповідно до них люди розрізняються по своєму характеру.
На думку Адлера, порядок народження — основна детермінанта установок, супутніх стилю життя. Він стверджував, що, якщо у дітей одні і ті ж батьки і вони зростають приблизно в одних і тих же умовах, у них все ж немає ідентичного соціального оточення. Досвід старшої або молодшої дитини в сім'ї по відношенню до інших дітей, особливості впливу батьківських установок і цінностей — все це міняється в результаті появи в сім'ї наступних дітей і сильно впливає на формування стилю життя.
На підставі клінічних спостережень і теоретичних роздумів Адлер прийшов до наступних висновків.
1. Діти в одній і тій же сім'ї народжуються в різних життєвих умовах. Народжений другим потрапляє в іншу психологічну ситуацію в порівнянні з первістком.
2. Уявлення дитяти про себе і його аттитюди залежать від порядку народження.
3. Діти можуть захоплювати чужі родинні позиції. Так, якщо перша дитина в сім'ї страждає недоумством, то наступний за ним може узяти на себе роль первістка.
4. Суттєві відмінності у віці між сиблінгами зменшують суперництво між ними.
5. Порядок народження – не абсолютна детермінанта, це лише тенденція. Стиль батьківської поведінки, їх відношення до дітей не менш значимі для особового розвитку дітей.
6. При різниці у віці між дітьми більше трьох років можуть формуватися підгрупи, що роблять істотний вплив на порядкові позиції.
На думку Адлера, стиль життя дитини закладається у віці 4–5 років. В цей час у неї розвивається соціальне відчуття і гнучкість, які необхідні для адаптації і пристосування до вимог сім'ї і суспільства. Саме у цей період дуже важливо, яке місце займає дитина в родинній ієрархії.
Індивідуальна психологія А. Адлера заперечує фатальний зв'язок психічного розвитку особистості з органічними інстинктами, більше того, вона стверджує, що цей розвиток керований логікою суспільного життя. Однак, погляди А. Адлера у наш час сприймаються як надмірно механістичні, що надто спрощують складні діалектичні зв'язки між індивідом і суспільством.
У психології поняття життєвого стилю першим почав використовувати А. Адлер, маючи на увазі унікальне поєднання рис, способів поведінки і звичок, що визначають неповторну картину існування людини. Концепцію стилю Адлер вибудовував одночасно з розвитком уявлень про соціальні інтереси. Він розумів їх як мимовільний імпульс індивіда, виражений у прагненні бути поряд з іншими людьми, адаптуватися до соціуму. Недосконалість індивідуальної організації і наявність загрози з боку найближчого соціального оточення примушують людину з дитинства виробляти захисні й компенсаторні стратегії.
Стиль життя присутній завжди, але виявляється лише при зіткненні людини з життєвими проблемами. Це зумовлено тим, що формується він у дитинстві під впливом різних властивостей організму, умов виховання, життєвих труднощів і ґрунтується на прагненні до мети, остаточно закріплюючись до 4-5 років. Доросле життя, на думку Адлера, лише фіксує і зберігає життєвий стиль, тому дає змогу передбачати людську поведінку. Початкове переживання людиною своєї неповноцінності спонукає її до дій для виправлення ситуації. Внаслідок цього у неї з'являється мета, якої вона прагне досягти доступними їй способами, компенсуючи первинний дефект, недолік або низький рівень здібностей.
Отже, поняття стилю відповідає системному принципу еквіфінальностіу згідно з яким у складних системах існують різні шляхи, що приводять до одного і того самого результату (фіналу).
Стиль життя охоплює психологічні якості, розташовані на трьох рівнях індивідуальності: індивід на характеристика (дефект), духовно-світоглядна мета і засіб, завдяки якому її досягають (предметно-змістова характеристика).
Стиль постійно виявляється у розв'язанні людиною основних життєвих завдань, серед яких А. Адлер виокремив роботу, дружбу і любов. Постійність стилю визначає постійність (стійкість) особистості. Хоча стиль кожної людини неповторний, учений запропонував класифікацію установок, що є основою найпоширеніших стилів і характеризуються двома якостями - соціальним інтересом і ступенем активності. Нормальним Адлер вважав такий спосіб життя, за якого людина настільки добре адаптована, що суспільство може отримати вигоду від її діяльності, а вона здатна долати проблеми і труднощі.
А. Адлер ототожнював поняття "стиль життя", "характер", "особистість". Така недиференційованість уявлень допустима на ранніх етапах формування теорії стилю, проте виглядає архаїзмом у працях сучасних психологів
