15,17. Індивідуальність як предмет вивчення психології. Індивідуальність в спілкуванні та спільній діяльності.

Індивідуальність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність своєрідних психічних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої.. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється вивчення індивідуальних якостей особистості як предмета психологічної науки.

Багатство індивіда як особистості зумовлене сукупністю її зв'язків з іншими членами суспільства, її активною життєвою позицією. Особистість у суспільстві перебуває під постійним впливом багатьох факторів: економічних, політичних, культурних, національних тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єкт суспільних відносин. На активність життєвої позиції людини впливають політичні відносини: наскільки вільно вона може реалізувати свої політичні права, брати участь у виборчих кампаніях, відкрито обговорювати проблеми суспільного життя. Особистість перебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду та соціальних установок. На психіку особистості впливає і психологія тієї соціальної групи, до якої вона належить: сім'я, навчальний або виробничий колектив тощо. Позитивний або негативний досвід, взаємовідносини з іншими членами соціальної групи формують відповідну систему внутрішніх установок особистості: щодо суспільства, праці, людей, власних якостей. Водночас, особистість, як свідомий індивід, вибирає при цьому той чи інший спосіб життя.

19. Експериментальне дослідження розвитку особистості. Експериментально – генетичний метод.

Експериментальне дослідження забезпечили наукову базу психології на етапі її становлення як науки.

Логіка експериментально-генетичногометоду передбачає активне моделювання і відтворення в особливих умовах закономірностей виникнення і становлення в онтогенезі психологічних функцій. Теоретичний рівень вивчення психічних процесів задається дослідникові конструюванням змістово-операціональних аспектів діяльності. Причому особливістю конструювання є те, що модель створюється дослідником для полегшення пізнання, відтворює внутрішню структуру власне психічного процесу.

Психічний процес або функція, що стає об'єктом уваги дослідника, спочатку вибудовується у вигляді моделі певної діяльності, а згодом втілюється в реальність шляхом спонукання суб'єкта до активності. Універсальним засобом організації активності людини є завдання. Учбове завдання в експериментально-генетичному дослідженні є засобом спонукання до дії і поштовхом до породження і розвитку психічних процесів, їх специфічною моделлю. Звичайно, між моделлю (об'єктивним) та явищем психіки (суб'єктивним), яке вибудовується за зразком моделі, немає повної відповідності, а існують відношення адекватності.

Експериментально-генетичний метод задає способи побудови вищих психічних функцій, рис, яких набуває суб'єкт у процесі опрацювання навчального змісту. А опрацювання поєднує генетичні та структурно-функціональні властивості психічного й містить структури (у формі аналізу), подібні до психічного явища. Аналізуючи досвід експериментального навчання, потрібно дати визначення системи принципів побудови експериментально-генетичного дослідження (С. Д. Максименко).

1.Принцип аналізу за одиницями спрямований на визначення початкового відношення (в реальності воно завжди існує у вигляді певного протиріччя), що породжує клас явищ як цілісність.

2. Принцип історизму передбачає розуміння того, що філогенетичний та онтогенетичний розвиток людини не тотожні.Дослідження має охопити увесь процес розвитку певного психічного явища, врахувавши всі фази зміни - від миті виникнення до загибелі - і пояснити його природу, пізнати його сутність.

3. Принцип системності є механізмом сходження від абстрактного до конкретного. З його допомогою пов'язується знання, що розвивається, і предметно-перетворююча діяльність, яка це знання породжує.

4. Принцип проектування і моделювання. Принцип проектування у теорії експериментально-генетичного методу виявляє свою якісну відмінність від інших психологічних методів і спрямований на штучне створення психічних процесів, яких бракує у внутрішньому світі людини. Експериментальні моделі тих чи інших психічних функцій, здібностей або процесів вибудовуються з метою пізнання, але вони є прототипом процесів, що реально існують і функціонують.