- •1.Етимологія слів “етика”, “мораль”, “моральність”; широкі і спеціальні значення цих понять. Семантична етимологія відповідних слів в стародавніх і східних мовах. Значення поняття “етос”.
- •2. Предмет етики: можливі варіанти предметизації етичного знання. Предмет філософського поняття моралі.
- •4.Напрямки етичного аналізу: моральна філософія, нормативна етика (етика цінностей, етика норм, етика чеснот, етика прав людини), прикладна етика.
- •6. Еволюціоністські теорії походження моралі. Соціобіологія як сучасний варіант еволюційної етики.
- •7. Соціально-договірні теорії походження моралі (права). "Нігілістичні" теорії походження моралі.. (не все)
- •8. Проблема походження моралі у філософії марксизму.
- •10.Формування імперативно-ціннісного змісту моралі. Таліон, золоте правило, заповідь любові: їхня ціннісна і регулятивна своєрідність.
- •11.Архаїчна моральність. Стародавні кодекси законів та моральних обов’язків. Громадянська мораль та норми права епохи античності.
- •12.Середньовічна моральність. Міщанська та буржуазна мораль.
- •13.Моральні звичаї радянської доби. Моральна культура сучасного суспільства.
- •14. Етика конфуціанства
- •15.Етичні засади буддизму.
- •16.Етичне вчення Мойсея та хасидизму.
- •17.Основні принципи християнської етики.
- •18.Морально-етичне вчення Мухамеда.
- •19.Особливості розвитку етики в докласичний період античності
- •21.Етичні вчення епохи елінізму.
- •22.Етичні вчення епохи середньовіччя.
- •23.Етика Нового часу.
- •24.Етичні пошуки мислителів середини 19 ст.-початку 20ст.
- •25. Сучасна етика та філософія моралі.
- •26.Становлення та формування етичних ідей в культурі Київської Русі
- •27.Моральна філософія в Києво-Могилянській академії. Етика г.Сковороди.
- •28. Стан та перспективи розвитку етичної думки в сучасній Україні.
- •30. Мораль та соціальний прогрес.
- •31.Порівняльно-структурний аналіз моралі, права, звичаю як форм нормативної регуляції поведінки
- •34. Моральний ідеал та моральна референція особистості. Моральний ідеалізм.
- •37.Обов’язок як вияв усвідомлення людиною морально належного в практичній площині. Вчення і.Канта про категоричний імператив.
- •38. Поняття відповідальності та етика відповідальності. Буття людини як відповідальність.
- •40.Філософське поняття щастя. Різноманітність уявлень про щастя, їхнє етичне і психологічне значення; гедоністичне, утилітаристське та перфекціоністське тлумачення.
- •42. Об’єктивні та суб’єктивні передумови актуалізації проблеми смислу життя людини. Найбіль типові способи осмислення людського життя, їх зв’язок із формами моральної референції.
- •43.Смисл життя та феномен смерті. Моральний сенс безсмертя.
- •44. Поняття моральної самосвідомості та її категоріальна будова
- •45. Честь та гідність як категорії моральної самосвідомості. Гідність як презумпційна характеристика особистості
- •46.Совість - центральний чинник самосвідомості людини. Совість та обов'язок. "Чиста совість".
- •47. Поняття сорому. Сором як зовнішній вияв «роботи» совісті. Культура сорому. Соромязливість як моральна чеснота.
- •49. Вчинок як елементарна форма моральної дії. Вчинок та подвиг.
- •50. Проблема співвідношення цілей та засобів людської діяльності. Теорія консеквенціалізму та теорія “моральної доброти”.
- •51.Спілкування як царина людської моральності. Форми та рівні спілкування.
- •52. Моральні передумови спілкування. Любов як феномен спілкування
- •Любов як феномен невідчуженого спілкування
- •53. Мораль в її універсальних та партикулярних визначеннях. Етичний квадрат.
- •54. Гедоністична етика як нормативно-ціннісна програма.
- •55. Утилітаризм - этика користі. Корисність як соціальна чеснота.
- •56. Альтруїзм -етика милосердної любові. Критика філантропії.
- •59. Аскетична моральність. Аскетична практика як засіб духовного і етичного очищення особистості, переображення й одухотворення її повсякденного життя.
- •60. Проблема співвідношення етичного і естетичного в історії філософії. Методологічні і нормативно-етичні аспекти єдності естетичного і етичного в моральній філософії .
52. Моральні передумови спілкування. Любов як феномен спілкування
Однією з форм прояву моральних відносин у суспільстві є моральні цінності. Цінність — це поняття, що використовується у філософії та соціології для позначення об'єктів, явищ та їх властивостей, а також абстрактних ідей, які втілюють у собі узагальнені ідеали і постають завдяки цьому як еталон належного. У сучасній філософії та етиці — це не лише суб'єктивна значущість певних явищ реальності, пов'язана із задоволенням потреб суб'єкта, у духовному відношенні цінності відроджують його самого з усіма його потребами. Обираючи певні моральні цінності, тим самим людина підтверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, цілісність моральної свідомості загалом.
Моральні цінності добра, обов'язку, відповідальності, справедливості, честі й гідності людини, совісті тощо помітно впливають на спільну діяльність людей, на характер і ефективність спілкування. Якщо співрозмовники, наприклад, під час розв'язання конфлікту демонструють свою відповідальність за стан справи, вміння бути справедливими щодо опонента, бажають не лише собі, а й співрозмовнику добра, то є багато шансів, що вони досягнуть злагоди, а спілкування відбуватиметься на високому моральному рівні.
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства, коли рівень духовності у країні загалом падає, моральні цінності нерідко знецінюються. Загроза дегуманізації виникає там, де людина звикає ототожнювати себе зі своєю функцією, своєю соціальною роллю.
Систему моральних цінностей, яку доцільно впроваджувати в суспільстві ринкових відносин, детально описав відомий американський психолог і філософ Е. Фромм. Змальовуючи ринковий соціальний характер у праці "Психоаналіз і етика", він зазначає, що у діловому спілкуванні проявляється ставлення до себе та інших як до товару, який можна якнайвигідніше продати й купити. Отже, на жаль, цінність людини полягає в тому, що вона є товаром.
Звичайно, люди мають добре заробляти, аби жити в добрих умовах. Однак якщо весь час людина присвячує себе тільки роботі, ігноруючи власні інтереси та інтереси сім'ї, вона врешті-решт рано втрачає здоров'я, не здатна народжувати нові ідеї, перестає бути цікавою у спілкуванні. Щоб цього не сталося, зазначає Е. Фромм, людина повинна орієнтуватися не на принцип "мати", а на принцип "бути".
Моральні цінності в усіх сферах життя людини регламентуються моральними нормами й принципами. Моральні норми і принципи — це певні вимоги та заборони, що регулюють діяльність, поведінку людей, їхню взаємодію та спілкування. Ті норми та принципи, встановлені людьми в суспільстві на певному етапі його розвитку, є певним взірцем поведінки та обов'язкові для виконання.
Принципи моралі мають загальне соціальне значення і поширюються на всіх людей, уособлюючи те загальне, основне та первинне, що уможливлює ці вимоги та становить ціннісний базис суспільства, взаємовідносин людей. Моральні принципи підтримують і санкціонують в узагальненій формі суспільні підвалини життя, соціальний устрій, спілкування. Вони претендують на абсолютність, не допускають винятків. Будучи узагальненими, моральні принципи відбивають соціально-історичні умови буття людини, її сутнісні потреби.
Поряд з іншими сферами життєдіяльності людини моральні принципи та норми регулюють процес спілкування людей, бо саме під час спілкування люди погоджують власні та суспільні інтереси. Більше того, спілкування людей має відбуватися за цими моральними принципами та нормами. Проте для індивідуального життя та поведінки людини вони є лише передумовою формування гуманістичних установок спілкування. Гуманізація спілкування — це насамперед розвиток і зростання потреби людини в такому спілкуванні. Воно передбачає здатність людини відчувати та співчувати, переживати і співпереживати, вміння розрізняти добро та зло, справедливість і несправедливість, вияв таких її якостей, як милосердя, порядність, добродійність і совість, а також морально-естетичні потреби, оцінки, смаки, ідеали, мотиви, вчинки. Тому не менше значення у процесі спілкування людей відіграють також моральні знання, здатність до раціонального осмислення моральних ситуацій та дій.
Нерозумна людина робить три помилки: говорить, коли не час говорити (це нерозважливість), не говорить, коли настає час говорити (це потайливість), і говорить, не помічаючи міміки (це сліпота).
Під час спілкування — це вміння говорити так, щоб не принижувати гідності людей, вступати з ними в переговори, йти на компроміси, витрачаючи миттєву власну вигоду, але зберігаючи доброзичливі стосунки.