4.Напрямки етичного аналізу: моральна філософія, нормативна етика (етика цінностей, етика норм, етика чеснот, етика прав людини), прикладна етика.

Етика, або «моральна філософія», пов'язана з питаннями про те, як людина має чинити в різних обставинах і чи можна взагалі це визначити. Основні галузі етики — метаетика, нормативна етика та прикладна етика. Метаетика стосується характеру етичної думки, порівняння різних етичних систем, вона намагається відповісти на питання: чи існують абсолютно етичні істини і як пізнати такі істини. Етика також пов'язана з ідеєю моральності.

Суспільна моральна свідомість структурується за двома рівнями. Основою емоційно-почуттєвого її рівня є моральні почуття, невідрефлектовані моральні судження й відповідні оціночні уявлення, судження. Такий рівень свідомості та її компоненти відрізняються нечіткістю, суперечливістю і пов'язані з безпосередніми потребами людини, носять більш конкретний, поєднаний з інтересами соціальних груп, спільнот, прагматичний, утилітарний характер. Раціонально-теоретичний рівень суспільної моральної свідомості спрямований на вирішення головних питань сенсу життя, має чіткий, послідовний, раціональний і системний характер. Це за своєю сутністю — моральна філософія, або етика. У моральній діяльності (аспектах) і моральних відносинах реалізуються моральні почуття, знання, переконання, уявлення людей про моральні цінності.

Моральна свідомість характеризується універсальністю, здатністю все зробити об'єктом свого судження і оцінки з по­зицій абстрактних принципів дійсної людяності.

Суспільна моральна свідомість — цілісний феномен, де теоретичний рівень відбивається у системі понять. Поняття моральної свідомості відіграють важливу роль у духовно-практичному освоєнні світу. Вони, з одного боку, — інструмент пізнання моральної сфери життя, з іншого — ступені пізнання, які доповнюють і закріплюють отримані знання.

поняття моральної свідомості та етичні категорії нетотожні. Поняття моральної сві­домості формуються в процесі безпосереднього відбиття, опанування і оцінки соціальних відносин, поведінки людей у суспільній та індивідуальній свідомості. Категорії — це результат наукового дослідження, філософського узагальнення, констатації, вони належать етиці як науці про мораль.

Моральна філософія або етика є, разом із епістемологією та метафізикою, однією з багатьох галузей філософії. етика складається з систематично викладених міркувань другого порядку на тему вірувань та методів першого порядку, що окреслюють межі та складники добра, чесноти і справедливих вчинків. Найадекватніше розуміння етики — це розгляд її як філософське вивчення моралі.

Класифікація етичних цінностей

цінності (цінність життя, свідомості, діяльності, страждання, сили, свободи волі, передбачення, цілеспрямованості); Чесноти (справедливість, мудрість, сміливість, самовладання, любов до ближнього, правдивість і щирість, вірність і відданість, доброта і співчуття, довіра і віра, скромність і смиренність, цінність поводження з іншими); Більш часткові етичні цінності (любов до найдальшого, здатність дарувати іншим своє духовне надбання, цінність особистості, любов, спрямована на ідеальну цінність чужої особистості).

Етика чеснот включає в себе перш за все теорію про природні чесноти — мудрість (розсудливість), мужність, стриманість і справедливість. По-друге, вчення про різноманітні інтелектуальні чесноти, важливі в сфері етики, оскільки, за Томою, першим природним обов’язком людини є пізнавати Бога і служити Йому. По-третє, вчення про надприродні чесноти — віру, надію, любов. Завершується етика чеснот вченням про блаженства, що характеризують надприродний стан святості.

Нормативна етика, прагнучи знайти переконливу відповідь на запитання "що я повинен робити?", формулює моральні принципи, практику та методи раціонального мислення, покликані знайти правильні розв'язання моральних дилем. Оскільки нормативна етика дошукується найвищих критеріїв для визначення доброчестя та правильних дій, ключовою характеристикою будь-якого морального принципу чи системи є універсальність. Утилітаризм, аристотелівська етика доброчесності та антионтологічна моральна теорія Канта — це приклади етичних систем, постульованих нормативною етикою.

Метаетика аналізує раціональні обґрунтування та виправдання етичних принципів і систем. Таким чином, вона прагне сформулювати відповідь на запитання: "Чому я повинен робити те, що я начебто зобов'язаний робити?" Ця категорія також аналізує етичну мову, досліджуючи значення таких моральних понять, як "добро", "вільна воля", "обов'язок" та інших. метаетика звертається до проблем: чи моральні судження віддзеркалюють об'єктивні істини, чи вони є просто вираженням суб'єктивних поглядів, бажань та настроїв особи? Якщо ми здатні знайти остаточні розв'язання моральних проблем, то чи ми досягаємо цього через конкретне застосування раціонального розуму, чи покладаємося на певний різновид морального чуття? Чи є моральні цінності відносними у стосунку до різних культур, історичних періодів або обставин?

Прикладна етика намагається зазирнути у складність конкретних моральних проблем. Нерідко вона має на меті дати моральні настанови тим, хто опиняється в неясній і суперечливій із цього погляду ситуації.

постмодернізм розглядає нормативну етику як таку, що займається безплідним пошуком єдиного морального принципу або раціонально послідовної системи, оскільки єдиної етичної системи просто не може бути. Тому жоден конкретний етичний метанаратив не заслуговує на епістемологічну довіру. Що стосується метаетики, то ми не можемо знати, чому ми повинні сповідувати ті або інші моральні принципи. Постмодернізм обґрунтовує думку, що мораль не обов'язково повинна бути раціональною; моральні цінності та вірування радше суб'єктивні; автономність та раціональність не можуть бути ідентифіковані як ідеальні та визначальні характеристики особи через моральний суб єкт.

А що постмодернізм відкидає етичну універсальність, то він вочевидь схиляється до морального релятивізму. Таким чином, відповідь на запитання "що я повинен робити?", в тому разі, якщо воно справді має якусь значущість, змінюється відповідно до обставин, у яких перебуває той, хто запитує.

В етиці як теоретичній дисципліні поступово стали виділятися два роди проблем. Один рід проблем зв'язаний з нормами, принципами, цінностями, тобто з їхнім визначенням, аналізом, із проблемами їхнього формування, виховання і т.д. Цими питаннями займається нормативна етика. Саме нормативна етика дає нам специфічне моральне знання, для сприйняття якого важливі як діяльність розуму, так і почуттів, інтуїції, тобто «діяльності серця». Другий рід проблем в етиці – це власне теоретичні питання про сутність моралі, про її походження, закони розвитку і т.д. Даними питаннями займається теоретична, чи дескриптивна, етика. Дана етика найбільшою мірою наукоподібна, її мова більш наукоподібна, формалізований, чим у нормативній етиці. Безсумнівно, що ці два різновиди етики діалектично взаємозалежні.

Прикладна етика (А.А. Гусейнов)

Прикладна етика, власне, і є така область знання і поведінки, яка має справу з практичними моральними проблемами, що носять прикордонний та відкритий характер. Найяскравіші показові приклади таких проблем - евтаназія, трансплантація органів, аборти та ін

Моральні питання, що мають етико-прикладний характер, виникають у різноманітних сферах практичної діяльності. Відповідно прикладна етика існує як збірне позначення сукупності багатьох конкретних прикладних етик  біоетики, екологічної етики, етики господарювання, політичної етики, етики науки та ін.

Прикладна етика є новою, всередині себе різноманітну область знання та суспільної практики, що виникає на стику етики та інших конкретних форм науково-практичної діяльності. Вона тісно стикається і частково збігається з професійною етикою, але не тотожна їй. Відмінності стосуються, по крайней мірі, двох пунктів. Професійна етика конкретизує загальні моральні вимоги стосовно своєрідності відповідної професії і займається головним чином нормами, правилами поведінки, а прикладна етика має своїм предметом конкретні моральні ситуації. Перша розглядає професійне поведінку, поведінку людини всередині професії і від її імені, друга  загальнозначущі проблеми, що охоплюють людей різних компетенцій і що стосуються самого особистісного буття індивідів, а не окремих аспектів його діяльності.

Питання про предмет прикладної етики, її співвідношенні з етикою у традиційному значенні терміна залишається предметом суперечок серед фахівців. Різні думки про це можуть бути згруповані в чотири позиції: прикладна етика є додатком етичної теорії до практики і сходить своїми витоками до античної старовини; являє собою новітній варіант професійної етики; виступає як сукупність особливого роду практичних моральних питань сучасності; може бути інтерпретована як нова стадія розвитку етики, характеризується тим. що теорія моралі прямо замикається з моральної практикою суспільства. Безперечним однак є те, що прикладна етика в нині - один з найбільш активних точок зростання етичних знань і накопичення морального досвіду.