40.Філософське поняття щастя. Різноманітність уявлень про щастя, їхнє етичне і психологічне значення; гедоністичне, утилітаристське та перфекціоністське тлумачення.

Пошуки й визначення сенсу життя, здійснення ідеалу пов'язані зі змістом поняття «щастя». В кінцевому підсумку моральна свідомість «вирушає» на пошуки сенсу життя, бажаючи зробити це життя щасливим. Щастя, хоч би в чому воно полягало стосовно кожної людини нарізно, можливе тільки за вдоволення перших матеріальних потреб людини (Добролюбов). Водночас стан специфічно моральної вдоволеності, позначений поняттям «щастя», пов'язаний з усвідомленням людиною своєї життєдіяльності як осмисленої, вільно підпорядкованої досягненню поставлених цілей. Поняття «щастя» фіксує ступінь вдоволення індивіда від реалізації життєвих цілей, оцінку досягнутого в порівнянні з високим ідеалом.

Серед учених-етиків утвердилося визначення розглядуваного поняття моральної свідомості як такого стану людини, «який відповідає найбільшій внутрішній вдоволеності умовами свого буття, повноті й осмисленості життя, здійсненню свого людського призначення» К Отже, для досягнення щастя людина повинна:

а) мати ясне уявлення про життя, спроможне зробити її існування повним і осмисленим, що забезпечує реалізацію її людського призначення; б) оскільки хронічного щастя так само немає, як нетанучої криги (Герцен), людина мусить постійно триматися свого уявлення про життя, прагнути його реалізувати в усіх виникаючих ситуаціях морального вибору; в) нарешті, для відчуття щастя абсолютно необхідний збіг у"достатній мірі актуального стану буття та уявлення про те, яким воно має бути.

Моральна практика дає багатий спектр уявлень про щастя: для одних людей — це цікава робота, якій віддають усе життя до решти, для інших — спілкування з коханою людиною, сім'я. Для багатьох щастя невіддільне від кар'єри, просування службовими сходинками, слави, матеріального достатку. Справді, на рівні особистого світовідчуття в поняття «щастя» вкладається передусім «предметний» сенс, пов'язаний з конкретною метою життєдіяльності. При цьому часто засоби досягнення щастя приймаються за саме щастя. Оскільки засооїв цих оезліч і вииір їх диктується конкретною ситуацією (для хворої людини — це здоров'я, для стомленої, засмиканої життєвими незгодами похилої людини — це спокій, для молодої людини — рух, калейдоскоп подій), то на рівні буденної свідомості виникає ілюзія незводимості безлічі уявлень до єдиного поняття.

Ототожнення щастя та засобу, що до нього веде, породжує (за втрати цього засобу) висновок про недосяжність щастя, його ефемерність. Це підмітив ще Сенека, котрий вказував на помилку, властиву всім людям, які прагнуть щасливого життя. Вона полягає в тому, що «прий-мають засоби до нього за його саме й чим більше ДО нього прагнуть, тим далі від нього опиняються»

Як уже зазначалося, питання що таке щастя людське, як досягти щастя, належать до числа «вічних» питань. Вони хвилювали людину ще в сиву давнину, що відобразилося в народних повір'ях, приказках та прислів'ях. ТЗІра у вдалий випадок, який принесе щастя, жива й у наш час. При нагоді старші люди скажуть: «не родися красивим, а родися щасливим». Проводжаючи в самостійне життя, зауважать: «кожен сам коваль свого щастя». Все це є узагальнення багатоманітності життєвого досвіду пошуків і переживань щастя.

Народна мудрість, афоризми, висловлювання великих людей, допомагають зробити набутком кожного загальні правила та закономірності щасливого життя. Щастя дістається тому, хто багато трудиться, говорив Леонардо да Вінчі, підкреслюючи тим самим зв'язок щастя та праці. Дбаючи про щастя інших, ми знаходимо своє власне, стверджував філософ Платон, вважаючи, що для особистого щастя необхідне спілкування з іншими людьми, зв'язок особистого щастя зі щастям інших. Аналізуючи думки про щастя, підкреслимо їхній гуманістичний пафос. Усі люди однаково прагнуть щастя й мають на це право. Але досягнення щастя, боротьба за нього невіддільні від піклування про щастя інших. Прагнучи щастя, необхідно чини ти опір усім проявам нещастя. Моральна порядність, вірна дружба, некорисливе кохання — все це те, без чого щастя неможливе.

Так само, як і сенс життя, щастя є найвищою соціальною потребою. В ієрархії моральних цінностей йому належить провідне місце. Як писав Арістотель, щастя — це така мета дій, яку «ніхто не вибирає ні заради (благ), ні заради чогось іншого». Це, «очевидно, щось досконале... (повне, кінцеве) й самодостатнє» '. Якщо сенс життя організовує діяльність людини, спрямовує її устремління, то щастя означає виконання цих устремлінь, певною мірою характеризує діяльність людини як процес закінчений (момент збігу стану буття людини з її уявленнями про те, яким воно має бути). Щастя є чуттєво-емоційною формою ідеалу.

Ідея щастя як загальної мети, як найвищого блага виникає в тісному зв'язку з ідеями свободи, рівності, справедливості, гуманізму. В Новий час уявлення про щастя доповнюється ідеями демократії та прогресу. В такому потрактуванні щастя стає орієнтиром для суспільства в цілому, для класів та окремих особистостей і водночас воно сповнює боротьбу за високі ідеали чуттєво-емоційним змістом, надає цій боротьбі глибокого особистісного сенсу, формує відчуття співпричетності з великими звершеннями.

Життєвий загальнолюдський досвід виділяє й складові щастя, тобто чинники, що визначають стан моральної вдоволеності. Загальноприйнятим вважається умовний поділ чинників щастя на зовнішні та внутрішні. Звичайно саме зовнішні чинники передусім фіксуються масовою свідомістю. До них належать рівень матеріального добробуту, становище людини в суспільстві (колективі) та сім'ї, характер трудової діяльності, коло улюблених занять і т. п. До числа внутрішніх чинників слід віднести розум, волю, темперамент, характер, моральні якості особистості. Ці чинники формують морально-психологічний і духовний світ особистості.

Подібний поділ виправдовується моральною практикою. Так, Л. М. Толстой фіксує його в ряді афоризмів, наприклад у такому: «щастя залежить не від обставин, а від себе». Моральний досвід показує, що наявність зовнішніх чинників самих по собі ще не гарантує щастя, оскільки вони мають ще дістати вираження в координатах внутрішнього світу особистості.

Побутує думка, що всі щасливі сім'ї схожі одна на одну. Вона має під собою вагоме підґрунтя. Стосунки в таких сім'ях засновані на любові, взаємній повазі, взаєморозумінні, бажанні допомогти одне одному, вірності (як не згадати висловлювання Сенеки: «щастя потребує вірності»). При цьому зовнішні чинники бувають найрізноманітнішими (сім'ї ці в матеріальному відношенні можуть перебувати на протилежних полюсах шкали достатку, оскільки останнє не приводить автоматично до щастя).

Серед внутрішніх чинників особливе значення для щастя мають чесноти. Досить певно висловився з цього приводу Л. М. Толстой: є два бажання, здійснення яких може принести істинне щастя людині,— бути корисним і мати спокійне сумління. Необхідний аксесуар щастя — це впевненість, що живеш правильно (А. С. Макаренко). Станові щастя близьке почуття виконаного обов'язку, яке живиться потребою в повазі та любові з боку інших людей. Нарешті, багато важать незаплямована честь і гідність людини.

Усі ці внутрішні чинники демонструють свою значущість у складних ситуаціях морального вибору, коли в офіру приноситься матеріальне благополуччя. Види діяльності, де постійно виникають екстремальні ситуації (наприклад, альпінізм), висувають на перший план у шкалі моральних цінностей саме чесноти людини, котрі «зцілюють душу». «Адже гори не тільки калічать, а й ізцілюють душу, вчать взаємовиручці, справжній чоловічій дружбі»,— говорить Микола Захаров, п'ятиразовий чемпіон країни з альпінізму '.

Відмінності в змісті внутрішнього світу особистості й реальних умов її життя породжують і багатоманітність уявлень про шляхи досягнення щастя, щастя як такого. Навіть у представників одного колективу вони не збігаються. На рівні діяльності суспільства розкривається конкретно-історичний, соціально-класовий характер уявлень про щастя. Так само, як і уявлення про сенс життя, уявлення про щастя виконує нормативну функцію — зумовлює характер нашої поведінки, ставлення до суспільства та природи.

Звичайно, протягом усього свого життя людина не може бути постійно ним вдоволена. Не буває щастя без червоточинки, зауважив Горацій. Трапляються в житті моменти, коли людина відчуває себе глибоко нещасною. Така діалектика життя, котра дає можливість повніше й гостріше відчути його радість. Розуміння причин нещастя, вміння з гідністю переносити й долати їх, зацікавленість у включенні до особистого досвіду набутих моральних уроків роблять можливішим досягнення щастя.

Важливість визначення суті справжнього щастя диктується ще й тим, що викривлене уявлення про нього може зробити життя людини нещасливим. Правильне ж усвідомлення складових щастя є однією з передумов досягнення моральної вдоволеності життям, своїм місцем у світі. Уточнюючи «вічне» питання про шляхи досягнення щастя, Кант зауважував, що «мораль, власне кажучи, є вченням не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя» '. Тобто, акцент робиться не на засобах досягнення щастя (зовнішніх чинниках), а на визначенні й формуванні тих моральних якостей внутрішнього світу людини, тих моральних механізмів, котрі тільки й роблять індивіда моральним суб'єктом.

Гідною щастя людина стає тільки прагнучи його досягнення, ведучи активний пошук форм життєдіяльності, що" забезпечують моральну вдоволеність. Щастя завойовується й виробляється, а не дістається в готовому вигляді з рук благодійника (О. І. Писарєв). «Очікування» щасливої миті грунтується на розумінні щастя як сприятливої долі й тільки. Разом із тим праві й ті, хто вважає, що «людина, котра присвятила себе гонитві за повним щастям, буде найнещасливішою з людей» 2.

Дане положення можна інтерпретувати по-різному, але нещастя такої людини випливає насамперед із неможливості досягнення «повного» щастя (згадаймо, що про це говорив іще Горацій). Подібні нещастя визначені вже тим, що так тлумачене щастя є головною метою життя й тому вільно чи мимовільно набуває предметних рис, пов'язується із зовнішніми чинниками. Отже, треба не шукати щастя, а вкладати його в те, що шукаєш. Це пов'язане з активним творчим процесом, що вершиться у внутрішньому космосі моральної свідомості. Таким чином, можна зробити висновок, що виховання людини має бути орієнтоване на навчання того, на основі чого щастя стає можливим, бо щастю як такому навчитися неможливо.

Завершуючи розмову про щастя, можна визначити його як переживання повноти буття, пов'язане зі здійсненням особистості у відповідності з певною концепцією сенсу життя. Будучи чуттєво-емоційною формою ідеалу, щастя синтезує устремління особистості й суспільно значущі завдання. Добровільне прийняття й реалізація на практиці вимог прогресивної моралі, що якнайповніше ввібрала в себе загальнолюдські цінності, можливе лише через глибоке засвоєння уявлень про сенс життя, ідеал, щастя, що, в свою чергу, дає змогу правильно усвідомити своє місце в житті в усій його конкретності.

Психологічна основа щастя

Кожна людина, напевно, замислюється про значення слова щастя, іноді, з плином часу, внутрішньо переоцінюючи для себе це поняття. Неодноразово ставлячи собі питання, що ж таке щастя, я присвоїла це визначення певного стану душі, мало що залежить від конкретності зовнішніх факторів. Таким позначенням я помітно полегшила собі життя, позбавивши її боротьби за досягнення цих факторів, і, знявши з себе відповідальність за їх наявність або відсутність.

Але в одній бесіді з молодим і досить привабливим чоловіком я почула від нього фразу, здалася мені дивною: "Я ніколи не був щасливий", - сказав він. Тоді його висловлювання мене сильно здивувало - зовсім не був схожий на нещасливого цей усміхнений юнак. Його щастя виявилось чимось значно більшим, ніж просто емоційний стан. Так, звичайно, емоції - одна з складових, невід'ємний показник, але те, що здавалося мені щастям, він називав не більше, ніж радістю. Ми навіть посперечалися, залишившись, як це часто буває - кожен при своїй думці.

Однак цей розмова привів мене до полиці з довідниками. "Щастя - поняття моральної свідомості, стан людини, відповідне внутрішньої задоволеності своїм буттям, повноту і осмислення життя ", - говорить великий енциклопедичний словник. Філософський словник дає наступне визначення: "Щастя - аксіологіческое1 поняття, що означає оптимальне для конкретного індивіда поєднання різних благ, що виражається в почутті внутрішнього задоволення тим, як складається його життя в цілому. Філософська традиція і буденна свідомість, як правило, ототожнюють Щастя з вищою благом, розглядають його як загального знаменника всіх ціннісних устремлінь людини ". Звідки ж береться це відчуття внутрішнього задоволення і, тим більше, свідомість?

Давайте спочатку для зручності виведемо якусь загальну формулу психологічної основи щастя, до Наприклад, будемо вважати, що це рівень домагань особистості поділений на адекватність самооцінки. Припустимо нам відомо, що рівень домагання визначається духовним, розумовим і фізичним розвитком людини, її попереднім досвідом. Таким чином, чим вище інтелектуальний рівень, тим, відповідно, вище рівень домагань і, як наслідок, складніше шлях до оптимальною величиною дробу, тобто до досягнення стану щастя.

Можна припустити, що можливість відчувати стан щастя багато в чому залежить від рольового положення людини, того, наскільки вона відповідає соціальним та індивідуальними характеристиками особистості.

Кожна людина постійно грає (у сенсі - виконує) ту чи іншу роль. Роль дитини своїх батьків, роль батька своїх дітей, роль пасажири міського транспорту, співробітника фірми, директора виробництва і т.д. Роль - це відносно стійкий шаблон поведінки (включаючи дії, думки, емоції), вироблений в даному суспільстві для виконання тієї чи іншої соціальної функції, для реалізації певного соціального статусу. Кожна роль накладає відбиток на особистість, на самосвідомість людини, оскільки він мобілізує ресурси свого організму і психіки для виконання цієї ролі.

Іноді, втім, навіть частіше - чим іноді, - виникає внутрішньоособистісний конфлікт, коли людина змушена виконувати роль, уявлення про яку не відповідають його поданням про себе, його індивідуальним "Я" або його психічним можливостям. Якщо "роль" вище можливостей "Я", то людина відчуває постійне перевтома, цей конфлікт породжує постійну невпевненість у собі, невдоволення собою, близькими, навколишнім світом. До Наприклад, молодий чоловік не готовий стати батьком, він відчуває, що йому нав'язують роль, якої він не в змозі відповідати. Він не може позбутися дискомфорту, все більше йде в себе, відчуває себе нещасним, і все через того, що роль батька в даний момент вище його моральних/фізичних/матеріальних можливостей. Пройде час і молодий чоловік відчує в цій ролі себе комфортно, коли між його можливостями і внутрішнім "Я" буде знак одно.

У тому випадку, якщо "роль" нижче можливостей "Я", коли ситуація здається негідною і принизливої для людини, то вирішення внутрішньоособистісних конфлікту приймає різні форми. Людина може об'єктивно змінити ситуацію, наприклад, будучи незадоволеним своєю роботою, він іде вчитися і змінює спеціальність, тим самим, доводячи свою здатність до більш складної діяльності. Не маючи можливості (або не бажаючи) змінити ситуацію, людина схильний змінювати її "тільки для себе". Син перестає з'являтися у батьків, які неспроможні помітити в ньому дорослого, самостійного чоловіка. Він уникає зовнішніх проявів все ще існуючого конфлікту, відмовляючись від виконання суперечить його "Я" ролі.

Щоб вийти з такого роду суперечності, багато хто вдається до методу "раціоналізації". У цьому випадку людина, змушений виконувати не відповідає його "Я" роль, запевняє себе та інших, що це він робить винятково "за власним бажанням" або "в ім'я кого-то/чего-то", ще гірше - якщо "чему-то/кому-то на зло". За такого роду раціоналізацією (пошуку для аргументації своїх дій) зазвичай ховається занижена самооцінка, боязнь бути відкинутим, страх чогось нового, побоювання змін і тощо

"Неадекватна поведінка "виявляється в заміні потягу до недоступною людині ролі прагненням виконати роль протилежну. Так, дитина, що потребує ніжності і ласки, але не має надію отримати роль коханого, починає вести себе підкреслено грубо і нахабно. Часто зустрічається варіант, у якому людина, що опинилася в невідповідного для його "Я" ролі, звертає свій гнів проти себе, при цьому вважаючи себе невдахою.

Конфлікт між роллю і "Я" може залишатися не дозволеним, але усуватися зі сфери свідомості людини, придушуватися. В результаті у вчинках, почуттях, у свідомості людини явно не виявляється існування конфлікту між "Я" і роллю, але внутрішньо напруга наростає. Людина стає дратівливою, зриваючи зло на своїх близьких, він знову позбавляє себе і їх стану щастя.

Можливо, і навколишнє середовище впливає на відчуття щастя. Ну, ніяк не може створитися "оптимальну для конкретного індивіда поєднання різних благ ", наприклад, у даній конкретній країні або місцевості. Але це вже проблеми світовідчуття та вміння швидко акліматизуватися.

Цікаво, а що думають про проблему щастя великі наші вчені мужі? Абрахам Маслоу, американський психолог, бачив щастя людини в його самоактуалізації, шлях до якої лежить через задоволення всіх потреб: від найпростіших в їжі, питво і безпеки до потреби у визнанні. Самоактуалізірующійся людина спокійний, упевнений у собі, талановитий, поблажливий, не схильний до депресій і істерика, при цьому має здорову самооцінку і гармонійний зовнішній вигляд.

Філософські течії гедонізм2 і утілітарізм3 ототожнював щастя, в основному, з чуттєвими задоволеннями. Що легко пояснює стан щастя у закоханих. Тут звичайно і задоволення потреби у визнанні і не до кінця Незрозумілий хіміко-біологічна реакція ...

Ніцше вважав, що воно, швидше за все, взагалі не можна досягти як мінімум для більшої частини сучасних йому європейців. Християнство вбило істинного Бога, Бога-дарувальника, створивши для себе ідеал Бога-страждальця. Людина повинна прагнути наблизитися до Богу, очищаючись від гріхів через позбавлення і борошна. Він просто не має права бути щасливий, він зобов'язаний страждати в ім'я чистоти своєї душі.

Але мені ближче, все-таки, думка про те, що стан щастя залежить від ступеня нашого емоційного настрою, адже якщо людина запрограммируют себе на страждання, то жодні радощі життя його не ощасливлять ...

1 Аксіологія -- філософське вчення про цінності. Аксіологія виникла наприкінці XIX - початку XX століття як ідеалістична суб'єктивна доктрина.

2 Гедонізм -- (гр. насолоду) етична позиція, що затверджує насолоду як вище благо і критерій людської поведінки і зводить до нього все різноманіття моральних вимог.

3 Бентам, основоположник утилітаризму, вважав основою моралі корисність, яку ототожнював з насолодою. У сприяння "найбільшого щастя" (задоволення) для "найбільшої кількості людей" і складається, згідно з Бентама, сенс етичних норм і принципів.