- •1.Етимологія слів “етика”, “мораль”, “моральність”; широкі і спеціальні значення цих понять. Семантична етимологія відповідних слів в стародавніх і східних мовах. Значення поняття “етос”.
- •2. Предмет етики: можливі варіанти предметизації етичного знання. Предмет філософського поняття моралі.
- •4.Напрямки етичного аналізу: моральна філософія, нормативна етика (етика цінностей, етика норм, етика чеснот, етика прав людини), прикладна етика.
- •6. Еволюціоністські теорії походження моралі. Соціобіологія як сучасний варіант еволюційної етики.
- •7. Соціально-договірні теорії походження моралі (права). "Нігілістичні" теорії походження моралі.. (не все)
- •8. Проблема походження моралі у філософії марксизму.
- •10.Формування імперативно-ціннісного змісту моралі. Таліон, золоте правило, заповідь любові: їхня ціннісна і регулятивна своєрідність.
- •11.Архаїчна моральність. Стародавні кодекси законів та моральних обов’язків. Громадянська мораль та норми права епохи античності.
- •12.Середньовічна моральність. Міщанська та буржуазна мораль.
- •13.Моральні звичаї радянської доби. Моральна культура сучасного суспільства.
- •14. Етика конфуціанства
- •15.Етичні засади буддизму.
- •16.Етичне вчення Мойсея та хасидизму.
- •17.Основні принципи християнської етики.
- •18.Морально-етичне вчення Мухамеда.
- •19.Особливості розвитку етики в докласичний період античності
- •21.Етичні вчення епохи елінізму.
- •22.Етичні вчення епохи середньовіччя.
- •23.Етика Нового часу.
- •24.Етичні пошуки мислителів середини 19 ст.-початку 20ст.
- •25. Сучасна етика та філософія моралі.
- •26.Становлення та формування етичних ідей в культурі Київської Русі
- •27.Моральна філософія в Києво-Могилянській академії. Етика г.Сковороди.
- •28. Стан та перспективи розвитку етичної думки в сучасній Україні.
- •30. Мораль та соціальний прогрес.
- •31.Порівняльно-структурний аналіз моралі, права, звичаю як форм нормативної регуляції поведінки
- •34. Моральний ідеал та моральна референція особистості. Моральний ідеалізм.
- •37.Обов’язок як вияв усвідомлення людиною морально належного в практичній площині. Вчення і.Канта про категоричний імператив.
- •38. Поняття відповідальності та етика відповідальності. Буття людини як відповідальність.
- •40.Філософське поняття щастя. Різноманітність уявлень про щастя, їхнє етичне і психологічне значення; гедоністичне, утилітаристське та перфекціоністське тлумачення.
- •42. Об’єктивні та суб’єктивні передумови актуалізації проблеми смислу життя людини. Найбіль типові способи осмислення людського життя, їх зв’язок із формами моральної референції.
- •43.Смисл життя та феномен смерті. Моральний сенс безсмертя.
- •44. Поняття моральної самосвідомості та її категоріальна будова
- •45. Честь та гідність як категорії моральної самосвідомості. Гідність як презумпційна характеристика особистості
- •46.Совість - центральний чинник самосвідомості людини. Совість та обов'язок. "Чиста совість".
- •47. Поняття сорому. Сором як зовнішній вияв «роботи» совісті. Культура сорому. Соромязливість як моральна чеснота.
- •49. Вчинок як елементарна форма моральної дії. Вчинок та подвиг.
- •50. Проблема співвідношення цілей та засобів людської діяльності. Теорія консеквенціалізму та теорія “моральної доброти”.
- •51.Спілкування як царина людської моральності. Форми та рівні спілкування.
- •52. Моральні передумови спілкування. Любов як феномен спілкування
- •Любов як феномен невідчуженого спілкування
- •53. Мораль в її універсальних та партикулярних визначеннях. Етичний квадрат.
- •54. Гедоністична етика як нормативно-ціннісна програма.
- •55. Утилітаризм - этика користі. Корисність як соціальна чеснота.
- •56. Альтруїзм -етика милосердної любові. Критика філантропії.
- •59. Аскетична моральність. Аскетична практика як засіб духовного і етичного очищення особистості, переображення й одухотворення її повсякденного життя.
- •60. Проблема співвідношення етичного і естетичного в історії філософії. Методологічні і нормативно-етичні аспекти єдності естетичного і етичного в моральній філософії .
15.Етичні засади буддизму.
Стрижнем віровчення буддизму є людина. Про неї йдеться у "Чотирьох благородних істинах", у "Восьмискладовому шляху спасіння". Чітко визначена мета людського існування: самовдосконаленням домогтися зупинення перевтілень, вирватись із сансари і досягти нірвани. Для цього непотрібні жертвопринесення, культові церемонії. Звернення до людини — релігійне новаторство буддизму, воно має моральний аспект.
До Будди моральність визначали за приналежністю до касти, соціальним станом людини. Будда оголосив усіх рівними в духовній сфері. Матеріальний бік людського буття як вияв сансари він ігнорував. Тому заперечував право приватної власності, національну обмеженість, проголошував загальне братерство людей, позбавлених права приватної власності. Він був упевнений, що людство рухатиметься до самовдосконалення, незалежно від віри в Бога.
Етична система буддизму містить основні норми загальнолюдської моралі. Смиренність, лагідність, любов до всього живого, терпимість, співчуття, готовність до взаємодопомоги та інші моральні якості — це кроки до спасіння.
Буддизм вибудував цілісну моральну систему без догматичних норм поведінки, без канонізації зовнішніх форм (звідси нехтування культових проблем). Він визнає історичну і просторову різноманітність моральних норм, що сприяє співіснуванню протилежних моральних підходів. Наприклад, засуджує будь-яке вбивство, навіть комахи, і водночас дозволяє споживання м'яса. Подібно розглядає проблеми провини і відповідальності, злочину і кари.
Але загалом буддизм послідовно розвиває гуманістичну концепцію особи, відстоює цінність її, вимагає поваги до неї. Провідним мотивом його моральної концепції є людинолюбство. Він домагається утвердження духовної рівноваги людини, внутрішньої віддаленості від усього, бо світ (сансара) — найбільше зло. Водночас буддизм визнає необхідність жити і діяти, як і те, що людина не може жити в суспільстві й бути незалежною від нього. Але при цьому він наполягає на акцентуванні уваги людини на своєму внутрішньому бутті, психологічному стані, на самозаглибленні та відповідному моралізуванні.
Поглиблюючи моральні настанови "Восьмискладового шляху спасіння", Будда формулює "Десять великих доброчинностей": щедрість у подаянні, дотримання етичних норм, терпимість, щирість, лагідність, смирення, самообожнення, не гнівливість, не заподіяння зла живим істотам, милосердя, не протидія силою силі. Найбільші "П'ять поганей" — убивство, крадіжка, перелюбство, брехня, пияцтво, їх людина повинна уникати. Зазначає буддизм і "Десять зол" — це згадувані "П'ять поганей", а ще обжерливість; надмірна захопленість музикою, співами, танцями і театром, бо це розбещує слух; надмірна любов до натирань, запахів, квітів, коштовностей, бо це розбещує зір і нюх; пристрасть до м'якого ложа, бо це розбещує відчуття; користолюбство.
Буддійську мораль сучасний глава духовенства Далай-лама XIV розглядає через призму не доброчинностей: три фізичні не доброчинності — вбивство (від комахи до людини), крадіжка, розпуста; чотири не доброчинності мови — брехня, злослів'я, грубість, пустослів'я; три не доброчинності розуму — заздрість, зловмисність, хибні погляди.
Але буддизм не проповідує аскетизм, хоч і не заперечує його. Він наполягає на стриманості щодо матеріальних благ, дотриманні середнього шляху, заперечує як заглибленість у чуттєві насолоди, так і умертвління плоті.
Дещо своєрідною сприймається проповідь любові та милосердя до всього живого в етичних положеннях буддизму, який не вбачав різниці між добрим і злим, корисним і шкідливим. Буддист споживає воду, користуючись ситечком, щоб, бува, комаха випадково не постраждала при цьому. А йдучи дорогою, гілкою розчищає шлях перед собою, щоб не наступити на живе. Це стосується і людей: нікому не заважати, нікого не образити, нікому не вчинити шкоди.
Буддизм пропагує рівне ставлення до всіх, закликає до особливого співчуття людям, чиї інтереси ущемлено, вважає зайвим захищати людину від насильства, карати за недобрі вчинки, навіть за вбивство. Він проголошує, що, відповідаючи насильством на зло, люди лише множать його. Тому до всього слід ставитися спокійно, не виявляти пристрасті до зла, ухилятися від нього. Коли всі так робитимуть, зло зникне.
Новизна буддійського вчення не стільки у вирішенні моральних проблем, утвердженні загальнолюдських цінностей (це було відомо до нього), скільки у практичних рекомендаціях щодо їх досягнення. Ще одна особливість його моральної концепції — в наданні особливого значення не зовнішнім чинникам, що впливають на людину, а силам її особистості. Спасіння людини залежить не від жертвопринесення, не від молитви, не від чийогось покровительства чи заступництва, а тільки від її самовдосконалення.
Самовдосконалення у буддизмі пов'язане з уявленнями про істинне знання, скероване не на зовнішній світ, а на самоспоглядання. Воно досягається шляхом медитацій, практикою буддійської йоги чи так званої дхьяни. Завдяки медитативному трансу людина має досягти чотирьох щаблів сходження, чотирьох вищих станів: доброзичливості, піднесеної радості, співчуття до близьких, цілковитої безпристрасності. Щоб стати праведною, вона повинна виробити у собі здатність постійно перебувати в одному з цих станів. Це забезпечить їй незалежність щодо сансари внаслідок набуття чотирьох найвищих доброчинств. Допоможуть людині в цій справі вісім досконалостей (певних стадій зосередженого міркування) та відповідні здібності:
1) відсторонення від зовнішніх подразників;
2) відключення внутрішніх подразників;
3) цілковите припинення розумово-емоційної діяльності;
4) екстатичний стан цілковитої відчуженості;
5) подолання відчуття простору і часу;
6) усвідомлення хибності "Я" і вихід за його межі;
7) усвідомлення "пустоти" всього сущого;
8) подолання антиномії (суперечності) "свідоме— несвідоме".
Завдяки цьому можна осягнути чотири вищі мудрості:
1) радість, що виникає внаслідок відмежування від зовнішнього світу і концентрації мислення на важливій ідеї;
2) спокій, який зупиняє розумову діяльність;
3) захоплення, що виникає внаслідок відключення відчуттів;
4) транс, що забезпечує цілковиту ізольованість від будь-яких подразнень, повну самозаміненість душі.