25. Проблема мовленнєвого розвитку учнів в історії методичної науки і в сучасній методиці навчання української мови

Важливість мовленнєвого розвитку для становлення духовно багатої мовної особистості завжди усвідомлювалася методистами. Протягом тривалого часу в методиці та шкільній практиці широко використовувався термін “розвиток зв’язного мовлення”, ним послуговуються й тепер. Під цим терміном до 60-х років розумілося навчання писати перекази і твори, що суттєво звужувало зміст завдань з мовленнєвого розвитку. Нині в лінгвістичній науці фундаментально напрацьована лінгвістика мовлення, в якій мовлення розглядається як мовленнєва діяльність, результатом якої є текст. Поступово з лінгвістики мовлення як самостійна наука виокремилася лінгвістика тексту. Починаючи з другої половини 60-х років, центр уваги лінгвістів переноситься на другий бік цієї єдності – мовленнєву діяльність і її продукт – текст.

Серед багатьох ознак тесту лінгвісти виділяють такі основні ознаки: членованість, зв’язність, цілісність, інформаційність. Отже, зв’язність є не єдиною ознакою тексту, і тому використання терміну “розвиток зв’язного мовлення” на нинішньому етапі розвитку лінгводидактики неправомірне. У навчальних посібниках для студентів і вчителів методисти частіше використовують поняття “розвиток мовлення”, розуміючи під ним формування в учнів умінь і навичок усного і писемного мовлення. При цьому зауважується, що розвиток мовлення учнів відбувається у процесі мовленнєвої діяльності і складає слухання, говоріння, читання і письмо: Кожна людина повинна навчатися такої мовленнєвої діяльності, яка б забезпечувала різні сфери її спілкування. Останнім часом у методичних працях дедалі частіше використовується термін “мовленнєвий розвиток”. На нашу думку, цей термін точніше і повніше відображає увесь обсяг завдань, пов’язаних із розвитком мовлення.

26.Формування поняття про науковий і діловий стилі мовлення.

Учні мають уміти:

– розпізнавати розмовно-побутовий, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий та художній стилі мовлення;

– розрізняти жанри різних стилів мовлення;

– аналізувати добір мовних засобів у текстах різних стилів і жанрів мовлення;

– будувати висловлювання різних стилів і жанрів мовлення, використовуючи відповідні мовні засоби.

Мають знати

– стилі мовлення – це основні різновиди літературної мови, які використовуються за різних обставин спілкування (наприклад, мова художнього твору відрізняється від наукової статті чи документації).

– жанр – це різновид стилю, форма мовного спілкування, що керується певними умовами композиційно цілісного висловлювання.

Науковий стиль – це стиль мовлення, який несе в собі наукову інформацію, повідомляючи про досягнення науки й техніки, пояснюючи причини тих або інших явищ; такий стиль мовлення використовується у наукових статтях, лекціях, доповідях, виступах; серед основних рис наукового стилю виділяють точність, послідовність, доведеність; серед жанрів наукового стилю виділяють: статті в довідниках, словниках, енциклопедіях; підручники, посібники; монографії (наукові праці) тощо;обслоговує сферу науки, призначенням якої є передача наукової інформації аргументовано і доказово, що зумовлює відбір і широке використання науково-термінологічної лексики, слів та інтернаціоналізмів; речень, ускладнених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами (відокремлення), вставними словами, словополученнями і реченнями (ділогізація, персуазивність, поділ на логічні частини і підсумок); складних синтаксичних конструкцій; підкріплення положень за допомогою схем, діаграм, карт, таблиц, реєстрів та ін. На фоні наукового стилю виділяється його підстиль – науково-популярний, якому властива настанова на доступність викладу наукової інформації, коментування явищ.

висловлювання наукового стилю використовуються у науці, техніці, навчальному процесі; мета мовлення – наукова інформація, повідомлення про досягнення науки й техніки, пояснення причин тих або інших явищ; основні види висловлювань: наукові статті, книги, журнали, лекції, доповіді, виступи, відповіді, підручники, словники, енциклопедії; стильові риси наукового стилю: узагальнено-абстрактний характер мовлення, послідовність, доведеність, виділення суттєвого, найважливішого, точність і певна сухість мови; характерні мовні засоби: книжні слова з узагальненим і абстрактним значенням (частини мови, речення, типи речень, рослини, тварини, населення, швидкість, рух, розвиток); слова-терміни (граматика, структура); вставні слова, які вказують на порядок думок, на зв’язок між ними (по-перше, по-друге, отже, таким чином, тобто); похідні прийменники (внаслідок, у зв’язку, в міру, в результаті); переважають складні, особливо складнопідрядні речення, речення з дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, речення з іменним складеним присудком; розповідні, питальні речення використовуються для того, щоб привернути увагу до предмета мовлення.

Сфера використання наукового стилю – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

Головне призначенння наукового стилю – сиситематизування , пізнання світу, служити для повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обгрунтування гіпотез, класифікацій, розяснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, предстаслення наукових даних суспільству.

Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятійність і предметність, обєктивність логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, преконливість, аналіз, синтез, аргументація, прояснення причиново-наслідкових відношень, висновки.

Офіційно-діловий стиль застосовується в ділових відносинах з метою регулювання стосунків між людьми, закладами, країнами, між громадянами і державою та дає точні вказівки, розпорядження; найчастіше зустрічається в договорах, законах, ділових паперах, звітах, довідках, розписках, протоколах, заявах і т.п.; відзначається офіційністю мовлення, суворою точністю, відсутністю емоційності, образності, “сухістю” викладу;

обслуговує сферу стосунків ділових (місцевого, галузевого, державного діловодства) та юридично-правових, виробнично-економічних і дипломатичних. Офіційно ділові папери (протокол, заява, акт, анкета, характеристика, закон, указ, договір, міжнародний пакт, комюніке, нота) відзначаються чітким і лаконічним викладом змісту, факту; однозначністю формулювань, несуперечливою аргументацією викладеного в документі. У зв’язку з цим в офіційно діловому мовленні спостерігається стандартизація в оформленні документів, штампи (слухали... ухвалили- у протоколі; ...уповноважений заявити... – у ноті; ми, що нижче підписалися...- в акті); використання соів з нейтральним значенням і відмова від займенниково-вказівних слів – він, вона, вони. (у юридичних протоколах).

У синтаксичному оформленні тексту ділового паперу (наказ, закон, ухвала, інструкція) поширені інфінитивні інструкції спонукання та складні речення із відношеннями з’ясувальними, причиновими, умови і наслідку.

висловлювання офіційно-ділового стилю застосовуються в ділових відносинах між людьми, закладами, державами; мета мовлення – регулювати стосунки між людьми, закладами, країнами, між громадянами і державою, давати точні вказівки, розпорядження; основні види висловлювань: договори, закони, ділові папери, звіти, довідки, розписки, протоколи, заяви, оголошення, плани роботи, документи; особливі стильові риси: офіційність мовлення, сувора точність, відсутність емоційності, “сухість” викладу; характерні мовні засоби: офіційні слова і вирази (транспортні засоби, електропоїзд, громадські місця); віддієслівні іменники (заява, непослух, прохання); похідні прийменники (внаслідок, маючи); мовні стандарти, штампи, особливо в документах (прошу вашого дозволу, доводжу до відома, як відомо); речення з однорідними членами, з дієприкметниковими зворотами, складні речення з підрядними умови;