23. Формування в учнів основних видів мовленнєвої діяльності і мовленнєвих умінь

Відповідно до сучасних даних лінгвістики та психології, основними видами мовленнєвої діяльності є слухання, читання, говоріння й письмо.

Навчання школярів слухання й читання

Слухання й читання – досить складні акти мовленнєвої діяльності. Проблема навчання слухання й читання є досить актуальною. Психологи стверджують, що успішний розвиток цих умінь можливий тільки в тому випадку, якщо в процесі слухання й читання здійснюється активна розумова діяльність школярів. Щоб сформувати у школярів навичку осмислено слухати й читати, необхідно озброїти їх способами активного й ціле­спрямованого слухання й читання.

Учневі необхідно сформулювати у внутрішньому й зовнішньому мовленні те, про що говориться й для чого говориться, поділити звуковий чи графічний текст на частини, з’ясувати тему й основну думку кожної частини, побудувати план, скласти тези, конспект.

Коли ми говоримо про уміння читати, то маємо на увазі два види читання: “для себе” і “для інших”. Читання “для інших” має бути виразним. Його особливість полягає в тому, що одночасно відпрацьовуються два види вмінь: усвідомлено читати, розуміти зміст письмового тексту та вміння голосом передавати своє розуміння змісту прочитаного.

Контроль може здійснюватися шляхом переказу тексту та його аналізу, самоконтроль – зіставленням власних результатів з іншими.

Навчання говоріння і письма

Готуючись до власного висловлювання, потрібно осмислити його тему (предмет мовлення), мотив і мету автора, основну думку висловлювання, яка зумовлюється метою. Слід з’ясувати, яку інформацію прагне донести до слухача (читача) автор (мовець), те, що він хоче сказати.

Стосовно монологічного мовлення учень повинен орієнтуватися в ситуації мовлення, враховувати ситуацію спілкування, бути натренованим в діалогічному мовленні.Стосовно діалогічного мовлення учні повинні вміти орієнтуватися в ситуації мовлення, мати певний рівень обізнаності з теми, що обговорюється, натренованості в діалогічному мовленні.Готуючись до діалогу, учні самостійно добирають зміст висловлювання (обговорення), вибудовують репліку за реплікою з урахуванням відповідності темі, меті.

Формування усіх видів мовленнєвої діяльності має відбуватися у тісному взаємозв’язку.

24. Методи навчання української мови як методична проблема. Методи засвоєння знань.

Будь-яка діяльність вимагає оволодіння методами її виконання. У дидактиці й окремих методиках існують різні погляди на визначення, номенклатуру й принципи класифікації методів.

У дидактиці як «метод» розглядаються різні категорії, але підкреслюється, що методи дуже тісно пов’язані з цілями навчання і є способами досягнення їх (Алексюк А.М.). Методи навчання найчастіше визначаються як способи діяльності, спрямовані на досягнення певної мети, або способи організації діяльності учнів з навчальним матеріалом. Деякі дидакти розглядають методи навчання як засоби формування в учнів уміння активно оволодівати знаннями, а також уміннями та навичками самостійної роботи (Есипов Б.П.).

«На тій підставі, що обсяг знань швидко зростав, –- писав П.Н.Груздєв, – представники буржуазної педагогіки висловлювались і висловлюються на користь методу як основної мети навчання, робиться висновок, що в шкільному навчанні має більше значення озброєння учнів методами набуття знань, ніж засвоєння самих знань.

Методом організації навчальної діяльності, спрямованої на формування умінь є знання, яке перетворюється в спосіб дії. Методом учіння стає перетворення знань у способи дії для досягнення певної мети.

Необхідною умовою оволодіння методами є оволодіння спеціальними знаннями про способи дії. Саме знання визначають предметну основу операцій, послідовність їх і тим самим скеровують діяльність. Знання і операції в методі виступають як взаємодоповнюючі одна одну сторони, забезпечують діяльнісну функцію знання, стають знаннями про сам процес мислення, про засоби і способи

його здійснення.