Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
гос. редагув.1-90(2003).doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
29.04.2019
Размер:
635.9 Кб
Скачать

1.«Науковий жаргон» «Науковому жаргону» притаманний брак лаконічності. Те, про що можна сказати одним словом, виражається двома, трьома, а то й чотирма (замість взаємодоповнювати — перебувати у відносинах взаємної комплементарності). Ще одна його вада — речення-гіганти, громіздкі конст­рукції з численними підрядними і вставними зворотами, через що виклад залишає враження якогось словоплетива, суцільної розтягнутості й довготи. Якщо перекласти такі писання з тарабар­ської на нормальну наукову мову, то брак нових ідей, банальність змісту стають очевидними. В США та інших західних країнах для них постійно видають посібники зі стилістичної майстерності. Причому, як загальні, так і спеціалізовані — для біологів, медиків, фізиків, гуманітаріїв, юристів, аспірантів, студентів тощо. Натомість наш ужинок на цьому полі майже ніякий. Українському науковцеві нізвідки дізнатися, як грамотно написати статтю, монографію, дисертацію.  Літредактор допоможе довести сируватий рукопис до належної кондиції, але жоден редактор не зможе краще за автора викласти його ідеї. Наукоий жаргон це вигадування непотрібних синонімів для звичних термінів (знижений елемент рельєфу замість низовина, фактологічна апробація замість перевірка), і зловживання запозиченнями (симультанний замість одночасний, вербалізувати замість висловлювати, континуїтет замість безперервність).

2.Актуальні проблеми удосконалення наукового стилю СУЛМ. 1) суто науковий стиль – статті в журналах, наукові праці, дисертації, монографії, доповіді; 2) науково-популярний – нариси, книги, лекції, статті; 3) навчально-науковий – підручники, навчальні та методичні посібники, програми, збірники задач, завдань і вправ, лекції, конспекти, навчально-методичні матеріали; 4) науково-діловий – технічна документація (контракти, інструкції, повідомлення про випробування та аналізи, формули винаходів, реферати тощо; 5) науково-інформативний – реферати, анотації, патентні описи; 6) науково-довідковий – словники, довідники, каталоги. Сьогодні важко уявити деякі сфери без термінів закордонного походження, як от: математика, астрономія, пропорція, формула, оптика, мікроскоп. Можна простежити і „подвійне життя” та використання кількох варіантів одного значення (чужомовного та рідного): бібліотека – книгосховище, резолюція – рішення, інкримінувати – звинувачувати, артикулювати – виражати, релятивний – відносний, релевантний – істотний, доречний, рецепція – сприйняття, компонент – складник, складова частина; резон – достатня підстава; імператив – наказовий спосіб (грам.), веління, наказ і т.д. Але звикаючи до „мовних прибульців”, над смислом і походженням яких часто навіть не задумуємося, ми збіднюємо і знецінюємо свою мову й мислення.

3.Важливість дотримання психолінгвістичних, етичних, юридичних та інших норм під час редагування рукопису. До соціальних норм редагування належать юридичні, етичні, естетичні, політичні та релігійні. Завдання редагування полягає в тому, щоби в усіх без винятку повідомленнях обов’язково перевірити дотримання усіх вище перелічених норм і лише в деяких, що є офіційними органами політичних чи релігійних організаціях – ще й політичних чи релігійних. Юридичні норми: закони «Про інформацію», «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення» , «Про інформаційні агентства», «Про видавничу справу», «Про авторське право і суміжні права», «Про державну таємницю», «Про рекламу». Конституційні та законодавчі норми: мова ЗМІ – державною мовою ЗМІ України є українська мова (ст. 10 Конституції); цензура- цензура в сфері інформаційної діяльності України заборонена (ст. 15 Конституції); свобода слова- кожен громадянин України має право на свободнее висловлення думки, поглядів і переконань (ст. 34 Конституції); істинність і повнота повідомлень; охорона авторського права; інформація заборонена до публікацій («державна таємниця»), рекламна інформація. Відповідальність за порушення юридичних норм: У всіх випадках, коли автор порушує юр. норми, редактор має законні підставидля того, щоб запропонувати авторові виправити відхилення або відмовити йому в опублікації повідомлення (ст. 36 Закону «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні»).

4.Методи редагування. Редагування ( контроль і виправлення) має свої спеціальні методи виконання. Методи редагування – це послідовності процедур, які дають змогу відшукувати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправляти їх. Методи редагування: аналізу, синтезу, алгоритмічний метод, метод точних математичних та логічних розрахунків, метод наближених математичних та логічних розрахунків; методи соціологічних досліджень, методи моделювання, метод інформаційного пошуку. Методи редагування можна розділити на формалізовані (для реалізації яких можна задати послідовність процедур, що використовують мінімум семантичних характеристик компонентів повідомлення) і неформалізовані (творчі) – (для реалізації ян\ких важко або неможливо задати чітку послідовність процедур, а тому як правило використовують велику кількість семантичних характеристик компонентів повідомлення).

5. Помилки- відхилення від норми. Як відхилення помилка є доповненням помилкового компонента повідомлення до нормативного компонента. Помилка – це неточне слововживання, неправильна побудова висловлювань, що виникають у результаті мовно-літературно-видавничої та інших норм і є наслідком мисленнєвих неправильних мотивацій. Помилки можуть бути значущими (істотними) чи незначущими (неістотними). Їх значущість визначають залежно від того, наскільки вони впливають на процеси сприймання і розуміння: коли помилки лише незначно знижують швидкість сприймання, вони є незначущими; коли ведуть до неправильного (нетотожного авторському) розуміння або роблять його неможливим взагалі, вони є значущимим.

6.Подання рукопису до видавництва. Авторська заявка (пропозиція) – частина авторської угоди. Написана автором пояснювальна записка, що містить характеристику, пропонованого видавництву твору задуманого або виконаного. Там має бути вказано: -про що твір (тематичний зміст); - який його обсяг в авторських аркушах (авт.аркуш = 16-14 стор. компьют. тексту); -яка структура твору (що в ньому планується крім тексту: таблиці, ілюстрації); -чим він відрізняється від творів, виданих на таку саму тему; - що нового вносить в галузь знань або в літературну творчість; -чим саме може зацікавити читача і якого саме; -на яких умовах має видаватись твір у видавництві. До видавництва автор подає роздрук (один примірник; шрифт - 14 кегель) та електронну версію рукопису. Кількість ілюстративного матеріалу - 5 рисунків на 1 авторський  аркуш, тобто на 23 сторінки рукопису. Обсяг літературних джерел (списку літератури) не повинен бути більшим 10 - 12% загального обсягу рукопису. Власний стиль видавництва - це набір орфографічних, лінгвістичних і друкарських правил, які застосовуються видавництвом під час редагування

7.Книгодрукування в Україні. Поняття "друкарство в Україні" вужче від поняття "українське друкарство". Як було показано вище, історію українського друкарства можна починати з діяльності першої Краківської кириличної друкарні кінця XV ст., що була створена для обслуговування насамперед України й Білорусі . Перші друкарні на землях України виникли у Львові — осередку політичної, економічної та культурної активності міщанства, і у Острозі — резиденції найбагатшого і найвпливовішого тогочасного українського магната - князя Костянтина Острозького. У тогочасних документах приятелями Івана Федорова названі львівські міщани Михайло Дашкович, Іван Мороховський, швець Яцько, маляр з Підзамча Лаврентій Пилипович Пухала. Того ж 1574 р. Іван Федоров надрукував перший у Східній Європі друкований підручник — Буквар. Для його укладання використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти, граматичні статті з рукописних збірників різного походження, в тому числі й білорусько-українських. Справжнім шедевром друкарської майстерності стала Острозька Біблія, завершена 1581 р. Незрівнянно довговічнішими виявилися дві інші найбільші українські друкарні — Львівського братства і Києво-Печерської лаври. Перша діяла як братська з 1591 до 1788 рр., після чого перейшла до Ставропігійського інституту. З числа взятих на облік книг, виданих в Україні до 1648 р. включно, 18,6 % надруковані церковнослов’янською мовою, 13,9 — церковнослов’янською і українською, 11,2 %українською. Оскільки церковнослов’янською мовою видавалися переважно найбільші за обсягом видання (літургічні книги, пам’ятки патристики), в загальному обсязі друкованої продукції частка церковнослов’янських текстів значно вища: понад 75 %. При цьому треба мати на увазі, що в Україні церковнослов’янська мова сприймалася в той час не як чужа.

8.Кигодрукування поза етнічними українськими землями .Фіоль Швайпольт (близько 1460 — між 7 травня 1525 і 16 травня 1526), слов'янський першодрукар, уродженець міста Нойштадт у Франконії (Німеччина); 1479 року прибув до Кракова і на засоби багатого міщанина Яна Тужона (Яна Турзо) заснував друкарню на кириличних шрифтах, виготовлених Рудольфом Борсдорфом з Бравншвайґу. Фіоль перший надрукував книги церковно-слов`янською мовою: «Осьмогласник» (1491) з дереворитом «Розп’яття», «Часословець» (1491), «Тріодь пісну» (не датована) і «Тріодь цвітну» (1491). 1492 внаслідок конфлікту з місцевим кліром покинув Краків і жив у Левочі на сході Словаччині. За свідченням З. Копистенського, книги Фіоля були поширені на територiї сучасної України ще в 20-их роках XVII століття Збереглося 79 примірників видань Фіоля. Талмуд у 1782 австрійські влади наполягли (для зручності цензурного нагляду) на перекладі кількох єврейських друкарень з Жолквы до Львова, і у 1783 Х.Д.Мадфес надрукував тут нове видання праці Э.Левиты “Пиркей Элияху”. Однак у 1791 християнин А.Майерхофер відкрив Жолкві нову єврейську печатню, а 1794 сім'я Леттерис (нащадки Урі б.Ахарона ха-Леви) перевела сюди ж із Львова свою. Виникають нові єврейські друкарні й у ін. містах біля сучасної України (Олексиниц - 1760, Корець - 1778, Порицк - 1786, Межиров - 1789, Полонне-1791,Славута-1792,Острог-1793,Дубно-1794,Миньковцы біля Нової Юшки - 1796). .Заповітне слово поета звучить нині мовами численних народів земної кулі. На виставці представлено понад 300 видань Шевченкових творів, починаючи з прижиттєвих — “Гайдамаки” (1841), “Гамалія” (1844), “Чигиринський Кобзар і Гайдамаки” (1844), “Кобзар” (1860), що вийшли в Петербурзі, також закордонне Лейпцизьке видання “Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”, тут уперше надруковано текст Заповіту під назвою “Думка” (1869) і ті найрізноманітніші публікації, що були здійснені в кінці XIX ст.

9. Наукове тов.-во ім.Шевченка в Європі.Академічна організація, утворена 1873 року у Львові. У 1920-30-х роках зазнавала переслідувань від польської влади, 1939 зліквідована радянською владою; відновлена 1947 року в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки. З 1989 року організація знову діє на території України. В українській історії перша суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі Його ім'я (початкова назва інституції — «Товариство ім. Шевченка»). Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності, Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892, перетворюється в багатопрофільну академію наук — з пріоритетом до проблем українознавства.

10.Етапи видавничого процесу . Видавничий процес – множина операцій, які виконують над авторським оригіналом, щоби перетворити його у видання і передати його реципієнтам. Авторський етап – повідомлення фіксована кількість інформації яку автор призначає для передачі іншій людині або групі людей. На редакційному етапі –авторський оригінал згідно з обраною множиною норм опрацьовує (редагує) персонал ЗМІ редактори. Конструктори разом з автором і редактором конструюють видання і на виході цього етапу, крім видавничого оригіналу. Отримують конструкцію видання-множину поліграфічних команд, які завдають усі характеристики майбутнього видання. Наступний етап – поліграфічне відтворення. Людина-верстальник сама чи за допомогою поліграфічної системи розташовує повідомлення на сторінках видання згідно з вказівками (командами) конструктора видання. Проект видання- видавничий оригінал, оформлений відповідно до конструкції видання і записаний на носії інформації. На етапі тиражування друкарську форму на друкарських верстатах або за допомогою спеціальних електронних пристроїв копіюють у потрібній кількості примірників. Етап розповсюдження- примірники видань передають споживачам видавничої продукції (читачам, слухачам, глядачам).

11.Завдання і значення редагування.Редагування існує тому, що автор і реципієнт не мають зворотного зв’язку , не можуть спілкуватися з потрібною ефективністю. Для підвищення ефективності спілкування потрібні редактори, а редактори потрібні для підвищення ефективності спілкування читача з автором. Предмет редагування – приведення об’єкта редагування у відповідність із чинними уу певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація. Метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Об‘єкт редагування – об’єкт, над яким здійснюють операції редагування: авторський оригінал, видавничий оригінал, конструкція видання, проект видання,, також (дуже рідко) наклад видання.

12. Терміносистеми. Термін – це слово чи словосполучення природної мови, яке позначає окреме поняття ділянки знань чи діяльності людини (галузі). Терміни мають понятійне значення. Терміносистема – це опрацьована спеціалістами певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі. Будь-яка терміносистема завжди відстає від останніх досягнень, а тому вимагає постійного оновлення. Без такого оновлення терміносистема може перетворитися в «науковий» баласт. Для контролю термінів слід обирати словники тільки останніх років видання (стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія). Під час редагування термінів, вжитих частково або повністю неточно, редактор повинен запропонувати авторові дав можливі методи виправлення: а) узгодити термін за значенням, зафіксованим у словнику; б)науково обґрунтувати необхідність пере означення терміна.

13. Зародження друкарства у світі. З кінця ХV ст. на території Королівства Польського і Великого князівства Литовського виникли друкарні, які діяли у Кракові, Вільному (нинішній Вільнюс), Несвіжі. У них було надруковано і перші кириличні книги церковнослов'янською мовою. У цей час друкарство розвивалося в Росії, Польщі, Чехії, Болгарії, Словенії, на теренах сучасної Прибалтики, а друкарні являли собою своєрідні осередки, центри культури. Друкована книга потрапляла на українські землі і була вживана у церковній практиці. А деякі багаті освічені люди мали ці перлини людської діяльності у власних бібліотеках. Перші кириличні книжки – "Октоїх" та "Часословець" – 1491 року німець Швайпольт Фіоль надрукував у Кракові. А 1569 року у Заблудові, українсько-білоруському пограниччі, друком Івана Федорова вийшло "Учительне Євангеліє". Починаючи розмову про українське друкарство, варто згадати імена тих фахівців, друкарів, меценатів, просвітителів, що заклали фундамент цієї справи і були певною мірою вчителями перших друкарів, які з'явилися на Україні: Швайпольт Фіоль, Юрій Дрогобич, Франциск Скорина, Симон Путний, Василь Тяпинський, українець за походженням. Не можна не відзначити просвітницької діяльності гетьмана Великого князівства Литовського Григорія Ходкевича (який, до речі, був нащадком київських бояр, і його друкарня у Заблудові також постачала друковану продукцію на територію України), князя Костянтина Острозького. Неперевершений внесок у справу українського друкування книжок зробив Іван Федоров. Перший український друк з'явився 1574 року, це "Книга діянь і послань апостольських", або "Апостол" Кінець 1574 – початок 1575 року стає датою появи першого друкованого українського підручника – "Букваря". Львівське і Успенське братство, Острозька академія та друкарня стали, власне, тими центрами, з яких почалися книгодрукування і просвітницька робота в Україні. Своєю появою друкарні започаткували просвітницьку систему, яка допомагала вивчати рідну мову.

14-15.Класифікація методів виправлення. Метод зміни і метод вставлення. Класифікація методів виправлення: формалізовані (нетворчі): переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні виправлення скорочення; неформалізовані (творчі): опрацювання, перероблення. Заміною називають такий метод формалізованого виправлення, коли в повідомленні на місце видаленого компонента, що містив помилку, вставляють інший, без помилки.Метод заміни використовують тоді, коли відхилення неможливо позбутися ні методом переставлення, ні методом видалення. Вставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення з повідомлення помилки в позицію, де вона є,додають потрібний компонент. На практиці вставлення дуже широко використовують на мікрорівнях, оскільки під час набирання текстів видалення літер є найчастішим видом помилки (спотворення). Практично редактори ніколи не виконують вставлення на рівні блоків (у випадку відхилень на рівні блоків виправлення роблять самі автори).

16.Метод опрацювання. Класифікація методів виправлення: формалізовані (нетворчі): переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні виправлення скорочення; неформалізовані (творчі): опрацювання, перероблення. Опрацюванням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення помилок, коли в повідомленні роблять переставлення, видалення, заміни, вставлення. Скорочення, причому загалом ступінь редагованості повідомлення на перевищує 25-30%. Опрацювацювання дає змогу значновдосконалити повідомлення, однак водночас веде до появи змін у тексті, необхідності пристосування до авторського стилю, а також можливості ненавмиского спотворення інформації. Опрацювання є трудномісткою процедурою.

17. Метод перероблення.Кон'юктурне виправлення.Класифікація методів виправлення: формалізовані (нетворчі): переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні виправлення скорочення; неформалізовані (творчі): опрацювання, перероблення. Переробленням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення помилок, який вимагає переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому в цілому ступінь редагованості повідомлення не перевищує 30-50%. Цей метод застосовують, як правило до тих повідомлень, автори яких подають цінну для рецепієнтів інформацію, протее мають низький кваліфікований рівень. Коньюктурне виправлення - циклічне

18. Метод переставлення і метод видалення.Класифікація методів виправлення: формалізовані (нетворчі): переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні виправлення скорочення; неформалізовані (творчі): опрацювання, перероблення. Переставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення помилки компонент повідомлення переміщають в іншу позицію. Часто такий методвикористовують, щоб позбутися помилок у композиції повідомлення. Такий метод виправлення дає змогу в повному обсязі зберігти всі складові частини авторського тексту, а отже обсяг повідомлення не змінюється. Видаленням називають такий метод формалізованого виправлення, при яком уз повідомлення усувають компонент, що містить помилку. Завдяки видаленням зменшується обсяг авторського оригіналу й відбувається компенсування інформації в повідомленні. Загалом же, виправлення нетрудноміске.

19. Метод скорочення та особливості його застосування. Класифікація методів виправлення: формалізовані (нетворчі): переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні виправлення скорочення; неформалізовані (творчі): опрацювання, перероблення. Скороченням називають такий неформалізований методвиправлення, коли методом видалення окремих компонентів з повідомлення скорочують його обсяг, іноді до наперед заданої величини. При цьому зовсім не обов’язково, щоби компоненти, які видаляють, містили помилки. Типовими прикладами необхідності скорочення є газетні повідомлення, що повинні займати площу не більшу, ніж визначену на сторінці, або радіо- чи телеповідомлення, які мусять чітко викладатися у час ефіру. Скорочення допомагає скомпресувати інформацію в повідомленні, не вимагаючи великої кількості процедур і пристосування до авторського стилю.

20.Композиція рукопису. Рукопис (авторський оригінал)- повідомлення, підготоване автором для подання в ЗМІ, яке повинно відповідати певним нормам, зафіксованим зокрема, в стандарті. Повідомлення складається з композиційних одинтиць (рубрик). Утворену із всього повідомлення множину рубрик, подану в порядку розташування композиційних одиниць, називають рубрикацією. Така рубрикація є моделлю композиційної будови (структури повідомлення). Види композиції: оповідна – упорядкована за часом послідовність подій (розташування композиційних одиниць у повідомленні відповідає послідовності описуваних подій); діалогова композиція – кілька учасників комунікативного акту виголошують по одній репліці, а далі комунікативний акт послідовно (лише у прямій хронології) повторюють певну кількість разів; циклічна композиція – окремі композиційні одиниці повідомлення весь час повторюються, додаючи при кожному повторенні якийсь новий елемент (події розгортаються за колом); описова композиція – виділяють дві складові (загальний опис об’єкта і опис його окремих елементів).Опис широко використовують у художній літературі (пейзажі, портрети). Наукова композиція – будова доведення (теза, яку треба довести чи заперечити; множину суджень, що констатують факти; сукупність висновків для виведення з бази тези.; Ієрархічна композиція – максимальна кількість композиційних рівнів, розташованих у певному порядку; Архівна композиція – порядок розташування у ній композиційних одиниць у ній задає тільки й винятково алфавіт тієї мови, якою написане повідомлення; Гіпертекстова композиція – її використовують у вигляді посилань на інші компоненти видання (розділи, таблиці, формули, ілюстрації, додатки, примітки); Комбінована композиція – у монографії на рівні блоків можуть використовувати описовий тип, на рівні НФЄ – науковий, а на рівні речень – оповідний та описовий.

21. Вітчизняняне друкарство. На теренах України остаточне розрізнення коректорської і редакторської справи відбулося теж у XVII ст. У цей часу у друкарні Києво-Печерської лаври працювали «столпоправителі», а у львівській братській друкарні — «дозорці», які звіряли гранки або верстку складеного тексту з оригіналом —«екземпляром», «списком» (його готували справники). У XIX ст. видавнича справа в Україні пережила важкий тиск царської цензури. Тож, закономірно, коректорська професія не була широко представлена в усіх нечисленних видавничих структурах. Приміром, у 30-х рр. XIX ст. друкарня Київського університету мала лише одного коректора, та й той був «сумісником». Поглянемо на фрагмент із «Правил для управління друкарнею університету Святого Володимира»: При друкарні, для ведення справ, перебуває канцелярський службовець вищого окладу, який заступає також місце коректора і одержує жалування рівномірно з каси університету..У XIX — на початку XX ст. в Україні про сам процес коректування говорили не «читати коректуру», а «тримати коректуру". А опрацьовувані під час коректування аркуші здебільшого називали «коректою», а не «коректурою». Особисто тримали коректу найвідоміші українські вчені, митці, журналісти, видавці.

22.Коректура. – процес приведення копії тексту у відповідность із оригіналом (від лат. коректура – виправлення), коректор –виправляч написаного. Процес коректури потрібен лише в тих випадках, коли для видання використовують традиційний видавничий процес. Коли використовують повністю комп’ютеризовану технологію, то в цьому випадку проведення процесу коректури є зайвим. Під час редагування чи коректури проекту видання помилку виправляють,, як і під час опрацювання оригіналу, проте коректурний знак із виправленням повторюють на полях (правому або лівому) напроти рядка з помилкою. Текст виправлення пишуть на полі справа від коректурного знака. Коли текст виправлення не поміщається на сторінці, його пишуть на окремому аркуші й приклеюють до аркуша оригіналу.

23. Коректурне виправлення (авторське і редакторське). Коректурні копії (відбитки) повторно набраного оригіналу повідомлення друкують у трьох примірниках (для автора, редактора, коректора). Кожен із них повинен проводити коректуру самостійно. Можливі два методи коректури: з підчитувачем(підчитувач читає вголос оригінал, коректор візуально контролює надруковану копію і виправляє виявлені спотворення) і без підчитувача (коректор кладе перед собою оригінал та копію, читає порцію тексту з оригіналу, звіряє її з такою ж порцією надрукованої копії, при виявленні спотворень виправляє їх, переходить до наступної порції оригіналу). Під час роботи без підчитувача для коректора важливо вибрати таку оптимальну за довжиною порцію тексту, яку він може запам’ятати й відтворити, не спотворивши її. Ці процедури з текстом роблять для того, щоб реципієнт отримав зрозумілий текст для сприйняття.

24.Коректурний відбиток. Для коректури. застосовують коректурні відбитки (напр., гранки, верстки) з друкарського набору або з друкарської форми, на яких, користуючись стандартизованими коректурними знаками, вказують, як треба виправити помилки і вади. Розрізняють коректуру друкарську, видавничу і авторську. Іноді під коректурою розуміють самі коректурні відбитки з виправленнями. Існують чотири види коректур: друкарська; коректура видань, що випускаються по оригінал-макетах; видавнича коректура і коректура репродукційних друкарських форм. Друкарська і додрукарська коректура видань по оригінал-макетах передбачають виправлення помилок в наборі, що виникли на всіх стадіях набірного процесу; видавницька коректура включає виправлення автора, редактора і технічного редактора; коректура репродукційних друкарських форм полягає в звіренні пробних однобарвних або багатобарвних відтиснень з оригіналом (наприклад, картиною, що знаходиться в музеї) і письмовій вказівці на полях відтиснення (без спеціальних знаків) виправлень, які повинні бути внесені до форми (наприклад, підсилити або ослабити друкарські елементи на формі).

25. Лексикографічний інструментарій редактора.

Лексикографія — це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Серед одномовних словників найважливішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається значення слова, х-зуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11)Словник етимологічний —з'ясовується походження слова: розкрив. первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське («Етимол. словник укр.мови» у 7 томах).Словник іншомовних слів — словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні («Словник іншомовних слів», Довіра, 2000). Словник історичний — один з різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам'яток, з'ясовується їх значення, наводяться ілюстрації («Словник староукраїнської мови XIV—XVст.», Т 1-2, 1977—1978).Словник орфографічний — словник, який подає перелік слів у їх нормативному написанні.Словник орфоепічний — служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу.Словник перекладний — словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови. Словник синонімів — у ньому подані ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку. Словник термінологічний — словник, у якому подана система термінів певної галузі науки, виробництва, мистецтва. Словники власних імен людей. Розробки Словника української мови у 20 томах паралельно розробляється у двох варіантах – паперовому та електронному.

26. Лінгвістичні норми ред..У людському суспільстві природна мова є єдиним універсальним засобом сальним засобом

спілкування авторів з реципієнтами, тобто засобом передачі (носієм) інформації. Саме тому лінгвістичні норми порівняно з іншими досліджуються особливо повно. Лінгвістичні норми існують для всіх рівнів: 1. норми для рівня звуків і графем: норми орфоепії(вимова),орфографічні (правопис),написання імен, прізвищ, топонімів; 2. Норми для рівня морфем контролюють правильність написання за списковим (за словником) та положеннєвим (за правилами) методами контролю; 3. Норми для рівня слів (точність слововживань, урізноманітнення лексики, вжив.термінів; 4. Норми для рівня словоспол.та речень; 5. Пунктуаційні норми;6. Норми для рівня надфразних єдностей.

27. Логічні основи редагування наук. Літ..Вимоги логіки щодо побудови тексту: точність, визначеність,обґрунтованість, несуперечливість. Операціями логічного аналізу тексту є: уявний поділ тексту на частини, дослідження зв’язків між ними. Логічний аналіз тексту завжди має певну складність. Основні закони правильного мислення – це закони: тотожності, виключеного третього, суперечності, достатньої підстави. Завдання редактора в оцінці тексту з логічного погляду: усвідомлення логічних зв’язків у тексті, перевірка правильності логічних зв’язків. Прийоми виявлення логічних зв’язків: виокремлення слів або розділових знаків, що передають характер логічних зв’язків; зіставлення суджень чи понять, логічний зв’язок між якими вербально або пунктуаційно не виражено. Прийоми перевірки правильності логічних зв’язків: чітке виокремлення суджень і згортання їх до простіших; відновлення пропущених ланок; зіставлення логічно пов’язаних ланок; зіставлення суджень про один предмет упродовж одного твору; зіставлення логічно однорідних членів з узагальнюваним словом і між собою; зіставлення конкретизувальних фактів з узагальнюваним положенням; зіставлення частин у визначеннях; зіставлення підстави і наслідку; зіставлення тези і аргументації.

29. Маркетинговий комплекс, Маркетинговий комплекс – набір засобів маркетингу: асортиментна , цінова політика, програма просування, дистрибуція. Сутність маркетингу полягає в аналізі, напрацюванні ідей та втіленні їх в життя для задоволення потреб і очікувань споживача й через це досягнення мети організації у показниках обсягу продажу або прибутку. Здійснюючи маркетингову діяльність, підприємство проводить комплексні дослідження ринку, його сегментування, розробляє маркетингові комплекси. Специфіка видавн.маркетингу полягає в тому, що видавець має справу з маркетингом неіснуючого в якомусь матеріальному вигляді продукту – ідеї видання.

30. Матеріальна структура книги і її складові. Одним з основних питань виробничо-господарської діяльності видавництва є визначення собівартості – економічного показника, який відбиває у грошовій формі витрати , пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції. Витрати на виробництво утворюють загально видавничу собівартість, а витрати на виробництво й поза виробничі (комерційні) витрати – повну видавничу собівартість.Усі витрати у вид.діяльності розділяються на умовно-постійні і умовно-змінні, на прямі і непрямі, прості і складні. Ум.-пост. називаються витрати, які не залежать від накладу: авт..гонорар, який не передбачає збільш. при зростанні накладу, редакційні витрати (на створ., обробку, і оформл. видавничих оригіналів), загально видавничі витрати. Ум.-змінними є витрати, що змінюються залежно від накладу: витрати на авт..гонорар (у разі виплати в процентному віднош.від реалізованого накладу), поліграфічні послуги, матеріали на блок та палітурку. Редакційні витрати: з/п. персоналу, ремонт редакц.устаткування, знос основних засобів, вартість матеріалів, робота відділу обробки й оформлення оригінал-макетів. Заг.-видавн.витрати: з/п.апарату управління, утримання легкового транспорту, відрядження працівників, друкарські витрати для власних потреб, канцелярські, телефонні, інтернет, утрим.й ремонт будівель, придбання техніки, купівля програмного забезпечення і тд.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]