- •Перелік питань на державний екзамен Цивільне право
- •Поняття та основні складові приватного права. Аналіз системи приватного права України на предмет наявності (чи відсутності) дуалізму.
- •Порівняння диспозитивного та імперативного методів цивільно-правового регулювання
- •Сутність методу юридичної рівності сторін та його вияв у цивільному праві
- •Значення диспозитивного методу регулювання відносин у сучасному цивільному праві
- •Принципи (загальні засади) цивільного права та їх значення для регулювання цивільних відносин
- •Поняття і види цивільної дієздатності фізичної особи
- •Сутність загальної та спеціальної правоздатності юридичної особи в теорії цивільного права та правозастосовній практиці
- •Особливості цивільно-правового режиму нерухомих речей
- •Поняття і порядок встановлення опіки та піклування
- •Форма цивільного правочину, її юридичне значення та наслідки недотримання
- •Правочини з недоліками волі та наслідки їх вчинення у цивільному праві
- •Порівняння нікчемних та заперечних правочинів.
- •Поняття об‘єктів права інтелектуальної власності та їх види в цивільному праві України Поняття і види шкоди та збитків; їх значення як умови цивільно-правової відповідальності
- •Обсяг цивільно-правової відповідальності (види, сутність принципу повного відшкодування)
- •Стадії укладення цивільно-правового договору
- •Поняття та види способів забезпечення зобов’язань
- •Поняття та система деліктних зобов’язань
Перелік питань на державний екзамен Цивільне право
-
Поняття та основні складові приватного права. Аналіз системи приватного права України на предмет наявності (чи відсутності) дуалізму.
Привáтне пр́аво — це сукупність правових норм різних галузей права (підсистема), предметом регулювання яких є відносини у сфері приватних, індивідуальних інтересів юридично рівних суб'єктів за допомогою переважно диспозитивного методу регулювання.
До приватного права відносять насамперед норми цивільного права. Тут юридичний пріоритет (на відміну від норм публічного права) у питаннях реалізації приватних інтересів, ініціатива залежить від волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, недержавних суб'єктів господарювання, а регулювання відбувається на засадах координації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії таких суб'єктів. Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом розвитку ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один щодо одного, а, більш того, відокремленні від державної влади і тому є «приватними». Однак, і це дуже важливо, їх договори, акти, в тому числі односторонні, наприклад акти власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом, визнаються і забезпечуються державою як її власні веління. приватне право створює зону свободи, ізольовану від державної влади, в якій здійснюють свою майнову, господарську діяльність приватні особи. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки в передбачених законом випадках, або за рішенням суду. Водночас дії приватних осіб, якщо вони не порушують встановлених законом заборон, державна влада зобов'язана не тільки визнавати, а й захищати. До приватного права відносять галузі:
-
цивільне право
-
сімейне право
-
господарське право
Прийняття в значному числі країн поряд з цивільними також торгових кодексів отримало назву дуалізму приватного права. Тут слово «дуалізм» означає всього лише роздільне існування громадянського та торговельного законодавства, зведеного в цивільний і торговий кодекси. Поряд з цим зустрічаються судження про дуалізм публічного та приватного права.
-
Порівняння диспозитивного та імперативного методів цивільно-правового регулювання
Первинні методи правового регулювання:
-
імперативний (директивний, централізований) — суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Відносини зверху донизу регулюються владно-імперативним шляхом і як наслідок, характер відносин між суб'єктами перетворюється на відносини субординації, прямої підпорядкованості. Він припускає заборони, обов'язки, покарання.
-
диспозитивний — побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін (метод «горизонталі»). Застосовується до юридично рівних суб'єктів у відносинах, що складаються на основі обопільної волі їх учасників. Головним інструментарієм при диспозитивному методі регулювання є дозвіл.
До категорії диспозитивних відносять цивільно-правові норми, які дозволяють особам домовитись щодо правила їх взаємної поведінки шляхом укладення договору і, навіть, відступити від положень, що встановлені законодавством, але передбачають ще й «резервне» правило поведінки на той випадок, якщо вони не скористаються зазначеним дозволом. Зокрема, прикладами диспозитивних норм є положення, якими встановлюється загальна можливість для сторін: укласти договір, котрий не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам (ч. 1 ст. 6 ЦК); врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами (ч. 2 ст. 6 ЦК); відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. З ст. 6 ЦК); збільшити за домовленістю строк позовної давності, встановленої законом (ч. 1 ст. 259 ЦК) тощо. На диспозитивний характер цивільно-правових норм вказують певні словосполучення, що містяться у них і мають невизначений характер (наприклад, «може бути», «мають право», «законом допускається» тощо).
У імперативній нормі диспозиція формулюється законодавцем, і тому учасники цивільних відносин не мають права при здійсненні цивільних прав та обов’язків, у тому числі при укладенні договорів, виходити за межі, встановлені положеннями акта цивільного законодавства. Зокрема, імперативною є норма, закріплена: у ч. 2 ст. 259 ЦК, якою забороняється скорочувати за домовленістю сторін позовну давність, встановлену законом; у ст.520 ЦК, відповідно до якої боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Імперативність цивільно-правових норм, як правило, виражена у вигляді тих чи інших заборон (наприклад, «не має права», «не може бути», «лише» тощо).