81. Сучасний стан видавничої справи в Україні.

1. Нині в Україні, всупереч вкрай несприятливому та шкідливому для майбутнього нації законодавству щодо книговидавничої галузі, шириться потужний інтелектуальний рух. Ідеться про те, що на початок третього тисячоліття у нас склався добрий гурт професійно підготовлених і рішуче налаштованих на працю видавців і друкарів різних форм власності, які вміло продовжують кращі традиції своїх попередників на книговидавничому полі, продукуючи немало гарних, конкурентоспроможних на європейському рівні книг. Окрім того, ці видавці та поліграфісти щораз голосніше заявляють про себе як згуртовану силу, яка налаштована, незважаючи на протидію певних кіл, відстоювати професійні й державні інтереси щодо захисту української книги в законодавчому плані. 2. Незважаючи на економічні негаразди, у суспільстві існує стабільно високий попит на добротну українську книгу: навчальну, наукову, пізнавальну, довідкову, художню тощо. Задовольнити цей попит не вдається не стільки через високу ціну книги, скільки через її географічну недоступність. Постала нагальна потреба у створенні під егідою державних органів потужної дистрибуторської мережі, яка б давала можливість "просунути" будь-яке українське видання - від столичного чи обласного видавництва - у великі й малі населені пункти країни. Повсюди відчувається інформаційний вакуум щодо того, хто, де і що видає. В умовах, коли переважна більшість масових центральних і місцевих газет практично ігнорують інформацію, а тим більше рецензію на українську книгу, виникла необхідність у створенні (чи відновленні) друкованого органу на зразок колишнього "Друга читача", якому б надавалася державна підтримка, а його тематика мала б державницький характер.

3. За прикладом країн Західної Європи, Україна все більше починає відчувати вплив щорічного ярмаркового буму в книжковій справі. Уже визначилися чотири центри таких виставок-ярмарків - у Києві, Львові, Одесі і Харкові. 4. Історія прийняття в Росії безпрецедентних за своїми пільгами протекціоністських законодавчих актів і приведення тамтешніх законів у відповідність до міжнародних прав переконує, що це стало можливим не само по собі, а потребувало напруженої праці чималої групи авторитетних і наполегливих меценатів видавців і поліграфістів. Маємо Українську асоціацію видавців (об'єднує понад 80 видавництв і видавничих організацій), Українську асоціацію виробників поліграфічної продукції (у складі - 90 юридичних осіб), Асоціацію навчальних видавництв, Центр сприяння видавцям української книги, Асоціацію книгорозповсюджувачів, Асоціацію видавців та розповсюджувачів преси. Для координації зусиль, вироблення спільних позицій цих громадських структур створено Координаційну раду. Схоже на те, що керівники цих структур усе більше усвідомлюють свою відповідальність, глибше розуміють, що, лише згуртувавши сили, поєднавши наступальність, рішучість і професіоналізм, вдасться вивести українське книговидання на той рівень, якого воно заслуговує.

82. Сучасні орфографічні норми української мови і важливість їх дотримання під час редагування рукопису.Нині чинним є четвертий український правопис, на основі якого розроблено орфографічний словник.• Літерний запис загальновживаних слів у повідомленні повинен бути тотожним їх поданню в орфографічному словнику.Як нормативну базу не слід використовувати діаспорні орфографічні словники, оскільки вони в багатьох позиціях суперечать прийнятим нормам четвертого правопису.Між першим—третім і четвертим правописами існує певна кількість суттєвих відмінностей у написанні загальновживаних слів. Це пов'язане з тим, що попередня система правил була підлаштована під орфографічні норми російської мови. Сучасний же, четвертий, правопис відповідає особливостям саме української мови і порівняно з попередніми, має деякі відмінності. Перелічимо найважливіші з них.Відмінність перша. В український алфавіт введена літера "ґ". Відповідно, в орфогра­фічному словнику змінилося написання частини слів, які раніше передавали звук "ґ" за допомогою літери "г". Тому редакторові доцільно всі сумнівні слова, що мають у своєму складі літеру "г", перевіряти за вказаним вище орфографічним словником. Не реко­мендуємо використовувати для перевірки інші, незатверджені відповідними організаціями словники, де перелічено слова з літерою "ґ".При літерних нумераціях цю літеру редакторові також слід уводити в нумерацію.

Відмінність друга. Слова, до складу яких входить два прикметники і які називають географічний об'єкт, потрібно писати також разом (Східноєвропейська рівнина).Відмінність третя. Упорядковано ідеологізова-не вживання великої літери, зокрема в назвах найвищих міжнародних і державних посад, державних, партійних, проф­спілкових та громадських установ (великою пишуть лише першу літеру в першому слові). Винятки зроблено для назв найвищих державних установ України (Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України). Відтепер з великої літери пишуть також назви релігійних книг (Біблія, Коран), свят (Великдень, Різдво) тощо.Відмінність четверта. Змінено написання багатьох слів іншомовного походження, в тому числі назв цілої низки країн. Так, тепер слід писати Чилі, Аргентина, Сирія. Тому для перевірки нормативного написання слів іншомовного походження редакторові слід звертатися тільки до вказаного вище орфографічного словника. Користуватися виданим раніше "Словником іншомовних слів" можна лише за умови, що редактор враховує норми четвертого правопису.• У випадку, коли літерний запис загальновжи-ваних слів має дві нормативні дублетні форми, в межах одного повідомлення слід використовувати лиш якусь одну.• При виборі нормативного варіанта написання слова слід враховувати його семан­тичне та контекстуальне значення.Приклад. Сорт винограду пишуть з малої літери (ізабелла), а жіноче ім'я — з великої (Ізабелла).• Лише у випадку відсутності слова в орфографічному словнику контроль орфо­графічної правильності його написання слід здійснювати за правилами орфографії.Редактор повинен завжди надавати перевагу словнику, оскільки правила, як відомо, не завжди враховують усі мовні реалії, а тому мають винятки. Та й, застосовуючи правила, редактор, як і будь-хто, також може помилитися.Редактор не повинен сприймати правопис як щось застигле й незмінне. Так, зараз готують до затвердження наступний (п'ятий) правопис. Тому в роботі редактор постійно повинен враховувати динамічність правопису.• У перехідний період (з одного правопису на інший) редактор повинен готувати повідомлення на основі лише одного правопису. Готувати видання одночасно за нормами двох правописів чи двох відповідних їм словників заборонено.• Редактор повинен слідкувати за змінами в правописі.Крім того, звичайно, бажано, щоб редактори як кваліфіковані мовці-практики подавали свої пропозиції щодо вдосконалення правописних норм у відповідні комісії Національної академії наук України