- •Предмет і структура політології як науки.
- •Структура політології
- •Методи політологічних досліджень.
- •Основні категорії і функції політології.
- •Місце політології в системі наук про суспільство.
- •Основні національні школи сучасної зарубіжної політології.
- •Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в ххі ст.: загальна характеристика.
- •Теоретико-методологічні засади біхевіоралізму та постбіхевіоралізму.
- •3 Основні гіпотези б:
- •Етапи становлення та розвитку політичної науки у Франції.
- •3) Дискусії навколо питання про співвідношення теоретичної та практичної політичної науки.
- •Основні етапи становлення та розвитку політичної науки у Великобританії.
- •Етап: поч.90-х рр.- по цей час – Сучасний етап.
- •Становлення та розвиток політичної науки в сша (методологічні особливості).
- •Етап: кін і св.В – кін іі св.В: етап професіоналізації пн
- •Етап: кін дсв – кін 60х рр. 20 ст.: домінування поведінкового підходу (біхевіоралізму)
- •4 Етап: поч. 70х рр – до сьогодні: постбіхевіоралістичний.
- •Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- •Основні концепції політики.
- •2. Субстанційні визначення.
- •Специфіка та структура політичної діяльності.
- •Суб’єкти політики: поняття і класифікація.
- •Влада як інструмент політики.
- •Основні політологічні концепції влади.
- •Проблема ефективності політичної влади.
- •Легітимність політичної влади.
- •Соціальні відносини як відносини політичні.
- •Соціальна стратифікація і політика.
- •Соціальна політика і соціальна справедливість.
- •Етнонаціональні спільності як суб’єкти та об’єкти політики.
- •Особливості державного регулювання національних відносин в умовах незалежної України.
- •Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- •Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- •Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- •Основні політологічні концепції демократії.
- •Політичні принципи демократії.
- •Сутність демократизації як політичного процесу.
- •Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- •Відмінності між країнами цсє та снд
- •Роль мас та еліт у процесах демократичних транзитів.
- •Легітимність і політична стабільність як чинники демократичного транзиту.
- •Особливості демократичного транзиту в Україні.
- •Поняття та структура політичної системи суспільства.
- •Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- •Політична система України.
- •Держава, її основні ознаки та функції.
- •Правова держава та проблеми її побудови в Україні.
- •Держава і громадянське суспільство.
- •Основні типи сучасних виборчих систем.
- •Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- •Структура сучасних парламентів.
- •Бікамералізм у світовій парламентській практиці.
- •Депутатський імунітет та індемнітет і практика їх застосування в сучасних парламентах.
- •Функції парламентів.
- •Форми парламентського контролю.
- •Процедура розпуску парламентів: світова практика.
- •Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- •Ознаки і функції політичних партій.
- •Типологія політичних партій.
- •Сучасні партійні системи.
- •Групи інтересів і політика.
- •Сутність та основні типи політичних режимів.
- •Сутність, структура і функції політичної культури.
- •Сутність і структура політичної свідомості.
- •Політична ідеологія та її функції.
- •Типологія політичної культури.
- •Концепція громадянської культури г. Алмонда і с.Верби.
- •Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.
- •Політична поведінка особи.
- •Політична соціалізація.
- •Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства.
- •Сутність та обґрунтування теорії політичних еліт.
- •Елітаризм і демократія.
- •Бюрократія як соціально-політичне явище.
- •Бюрократія і демократія.
- •Лідерство як закономірність політичного процесу.
- •Типологія політичного лідерства.
- •Основні вимоги до сучасного лідера.
- •Тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин.
- •Основні цілі і засоби здійснення зовнішньої політики держави.
- •Генезис і основні риси консерватизму.
- •Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- •Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- •Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- •Політичний розвиток як модернізація
- •Роль еліти в політичний модернізації України.
- •Роль менталітету, традицій у політичній модернізації.
- •Національні версії політичної модернізації в сша, Франції, Японії.
- •6. Государство сыграло большую роль в модернизации экономики Японии.
- •Стратегії політичної модернізації в Україні в контексті євроінтеграції.
- •Поняття геополітики та основні підходи до його визначення.
- •Форми та сценарії політичного насилля у сучасному світі.
- •Геополітична концепція атлантизму.
- •Геополітична концепція євразійства.
- •Головні вектори сучасної української геостратегії.
- •Основні ідеї та представники європейської геополітичної думки.
- •2 Причини необхідності з’ясувати шляхи перетворення суто географічного терміну серединна Європа в політичну дійсність:
- •Основні напрями діяльності Римського клубу.
- •Світові цивілізації в глобальному вимірі.
- •Глобальні проблеми сучасності: політичний вимір.
- •Глобалізація та інформаційна революція як чинники сучасних політичних процесів.
- •Мондіалізм – доктрина «нового світового порядку».
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- •Обновления и экспансии, «новая сравнительная политология» (с начала 50-х по конец 70-х годов);
- •Кризиса и отпочковывания субдисциплин, «плюралистичная сравнительная политология» (с середины 70-х годов по настоящее время).
- •Генезис сучасної порівняльної політології в сша, Європі, посткомуністичному світі.
- •Сша и Западная Европа:
- •Механізми виконавчої влади в порівняльній перспективі: переваги та недоліки.
- •1. Неконституционная исполнительная власть
- •2. Федерализм
- •3. Президентские системы
- •Достоинства и недостатки президенциализма
- •4. Президентско-парламентская система
- •5. Премьерско-президентская система
- •Полупрезидентские системы
- •6. Парламентская система
- •Механізми відносин місцевої влади з центром: переваги та недоліки.
- •1. Модель относительной автономии.
- •Специфіка мови як одного із засобів політики.
- •Основні методи політичного прогнозування.
- •Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.
- •100.Технології лобіювання та тиску на політичну владу.
- •Популізм як політична технологія.
- •Концепція соціально відповідального маркетингу. Проблема довіри в політичній сфері.
- •Потенційний політичний товар.
- •Стратегія концентрованого політичного маркетингу.
- •Владний ресурс як базова категорія політичного маркетингу.
- •Социально-энергетические ресурсы власти:
- •Экономические ресурсы власти:
- •Культурно-информационные ресурсы:
- •Особливості державного політичного маркетингу.
- •Політика інформаційної безпеки. Фактори посилення уваги до охорони інформації в державній політиці.
- •108. Поняття „інформаційна еліта” та „медіабюрократія”.
- •109. Вплив Інтернету на політичні процеси: інформаційні війни, антиглобалістські акції, Інтернет-партії, „псевдодержави”.
- •110. Поняття „психологічна війна”. Військово-політичні аспекти розгортання інформаційної війни.
Бікамералізм у світовій парламентській практиці.
Двопалатна структура парламенту або бікамералізм.
Історично сформувалися 3 осн. причини Б. Верхні палати вводилися: 1)для представництва аристократії(палата Лордів);2)для стримування радикалізму нижніх палат, забезпечення послідовності і наступності у політиці;3)для представництва на загальнодержавному рівні інтересів суб’єктів федерації у федеративних держав. Сьогодні двопал. П. діють майже в усіх федеративних і чверті унітарних держав. В пост соціальних держ.- Словенія, Чехія, Хорватія, Польща, Румунія; В колишніх радянських республіках бікамералізм має Росія, Білорусь, Узбекистан, Казахстан, Киргистан (1 пал.-2-сьог.знову1).
Двопалатні парламенти були утворені в деяких унітарних постсоціалістичних державах — Польщі, Румунії, Чехії, а також у Словенії і Хорватії, що виникли в результаті розпаду СФРЮ. У колишніх радянських республіках, що стали незалежними державами, бікамералізм було запроваджено спершу в Росії, яка є федеративною державою, і Білорусі, а потім — у Казахстані й Узбекистані. У Киргизстані парламент спершу був однопалатним, потім — двопалатним і знову однопалатним. Не останню роль у впровадженні бікамералізму в постсоціалістичних державах, у тому числі тих, що утворились на території колишньої Югославії, відіграло прагнення правлячих сил застрахуватись від можливого комуністичного реваншу. За допомогою верхньої палати можна було б нейтралізувати або істотно обмежити політичний вплив лівих сил у разі перемоги їх на виборах до нижньої палати парламенту. Однією з реальних (але не декларованих) причин впровадження бікамералізму в унітарній державі може бути (і нерідко є) прагнення глави держави через верхню палату впливати на нижню і на законодавство в цілому.
Серед аргументів на користь існування двох палат політологи називають такі:
— двопалатний парламент забезпечує більш широке представництво, що дозволяє враховувати інтереси більшої кількості суспільних груп, зокрема сформованих за територіальною ознакою;
— двопалатна структура парламенту сприяє забезпеченню інтересів більшої кількості суспільних груп, що дозволяє вчасно виявляти дестабілізаційні соціальні процеси та відвертати небажані наслідки;
— наявність двох палат дозволяє уникнути поспіху під час ухвалення парламен- том важливих державних рішень;
— запобігання другою палатою політизованим рішенням, що ухвалюються більшістю нижньої палати, котра, як правило, виражає інтереси правлячих партій;
— забезпечення плюралізму інтересів у процесі ухвалення рішень;
— убезпечення від зміни політичного status quo;
— забезпечення стабільнішої роботи уряду.
Серед аргументів “проти” політологи та правники, як правило, називають такі:
— уповільнення законодавчого процесу;
— загроза адміністративного впливу в разі призначення членів верхньої палати;
— загроза інституційного конфлікту в разі низької правової культури учасників політичного процесу;
— консервативність представництва верхніх палат і гальмування політичних і со- ціоекономічних трансформацій.
Для верхніх палат майже універсальною назвою є «сенат». її мають верхні палати парламентів США і президентських республік Латинської Америки, а також Австралії, Канади, Філіппін та інших. В Європі таку назву мають верхні палати парламентів Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Польщі, Румунії, Чехії і Франції. Такі назви верхніх палат, як «палата лордів» (Великобританія), «палата округів» (Хорватія) або «палата радників» (Японія) є винятком із загального правила.
Для того, щоб верхні палати виконували своє призначення, вони мають відрізнятися від нижніх способом формування та обсягом компетенції. Верхні П. формуються шляхом виборів, призначення і поєднанням обох способів. В Австрії,Індії, Норвегії, Франції вер. палати формуються шляхом непрямих виборів, а в Італії і США- шляхом прямих виборів. Верхні палати ФРН і Канади формуються призначенням. У першому разі членів верх.п. призначають уряди земель, а в другому - генерал-губернатор. Іноді верх.п. формуються за змішаною системою(вибори+призначення)Бельгія, Ірландія.
У деяких країнах строк повноважень В.П. не встановлений, її склад оновлюється частинами(Аргентина, Бразилія, Індія,США, Франція, Японія,тощо). У більшості суч. парламентів права В.П. обмежені,порівняно з правами з правами нижніх палат, причому що далі процес формування В.П. віддалений від виборчого корпусу, то меншим є обсяг їх компетенції.
Типи бікамеральних систем визначаються індексом бікамералізму, запропонований американським науковцем А. Лійпхартом. Основою визначення показників індексу бікамералізму є принципи формування двох палат (конгруентність – електоральні райони, представництво меншості, принципи формування палат та оновлення верхньої палати, віковий ценз, тривалість мандату) та їхні законодавчі функції (симетричність, якщо кожна з палат має рівні законодавчі повноваження, асиметричні – нерівні повноваження з посиленими функціями нижньої палати). Відповідно за індексом бікамералізму від 1.0 до 4.0 виокремлюють сильний бікамералізм, поміркований бікамералізм та слабкий бікамералізм.
Ступінь конгруентності/некогруєнтності (від розмірів виборчих округів та кількості кандидатів на місце у верхній та нижній палаті), симетричності /асиметричності (обсяг повноважень кожної з палат) визначається цілим комплексом чинників.
Головними інституціональними рисами неконгруетного бікамералізму (тобто палати сформовані за різними принципами) є:
· представництво територіальних одиниць у другій палаті;
· невиборче представництво в другій палаті (наслідування або призначення);
· непрямі вибори у другу палату;
· різні розміри палат (верхня палата менше);
· віковий ценз;
· селекційні критерії, включаючи експертизу, обрання членів другої палати;
· більш тривалий час перебування на посаді члена другої палати;
· часткове оновлення другої палати.
Інституціональні особливості симетричного бікамералізму:
· обидві палати мають однакові повноваження щодо прийняття законопроектів;
· мають рівні ініціативні можливості;
· мають однакові важелі політичного контролю;
· сенат погоджується із призначеннями в уряді;
· існує певний розподіл праці під час імпічменту;
· треба постійно погоджувати питання між двома палатами.