1. Поняття мпп

У наш час, коли Україна здобула незалежність, підви­щилась активність громадян у всіх сферах суспільного жит­тя, зросла міграція населення, розширюються зовнішньо­економічні зв'язки, зростає і необхідність всебічної регла­ментації правовідносин з участю іноземного елементу. Роз­виток економіки, культури, засобів комунікації, транспор­ту тощо вимагає правового оформлення такого типу відно­син, як міжнародні. У літературі, навчальних посібниках, їх умовно поділяють на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша становить сферу міжнародного пуб­лічного права, друга — міжнародного приватного права.

Публічне міжнародне право регулює відносини між дер­жавами і міжнародними організаціями. Міжнародне приват­не право — цивілістичні відносини громадян та організацій-юридичних осіб з участю іноземного елементу. Ці галузі взає­мопов'язані. Обидві регулюють міжнародні відносини. За чинною доктриною приватне міжнародне право не повинно суперечити принципам публічного міжнародного права.

До публічного права відносять галузі права, що регулюють відносини органів державної влади і громадян, а також відносини державних органів між собою; до приватного — галузі, що регулюють відносини між фізичними особами та організаціями-юридичними особами.

Міжнародне приватне право завжди реагувало на ті зміни, що відбуваються у державі та у суспільстві. Адже воно займає рубежі, що зближують різні галузі права, взаємодіє з ними. На сьогодні най-більш гострі проблеми виникають на кордоні міжнародного при-ватного та інших галузей права. Міжнародне приватне право тісно пов’язано з міжнародним правом, цивільним та сімейним правом, трудовим правом тощо.

Міжнародне приватне право – це самостійна галузь прав, сукупність правових норм, що регулюють невладні, приватноправові відносини з «іноземним елементом».

Вживання у назві цієї галузі права терміна «приватне» пов’язано з існуванням міжнародного публічного права. Отже головним кри-терієм розмежування міжнародного публічного та міжнародного приватного права є характер правовідносин, що регулюються нор-мами відповідної галузі права. Міжнародне публічне право є сис-темою правових норм, які регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права (міжнародними організа-

ціями, народами, державоподібними утвореннями тощо) [2, C. 5].

Принципова відмінність між ними полягає у тому, що міжнародне публічне право має наддержавний характер и складається із норм, що об’єднані системоутворюючим елементом – основними принци-пами міжнародного права. Міжнародне приватне право є внутрішньодержавною галуззю права, хоча норми міжнародних договорів та

актів міжнародних організацій мають важливе значення для регулю-вання приватноправових відносин з «іноземним елементом». Крім того, визначальне значення має характер відносин, що регулюються нормами права. Приватноправовий характер мають відносини, що стосуються сфери «приватних справ»: сфери статусу особи, приват-ної власності, вільних договірних відносин, спадкування, тощо. На думку О. Ф. Скакун, ознаками галузей приватного права є:

- регулювання відносин приватних осіб між собою;

- забезпечення приватних інтересів,

- забезпечення вільного волевиявлення суб’єктів при реалізації своїх прав,

- широке використання договірної форми регулю-вання;

- превалювання диспозитивних норм

Пункт 1 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає приватноправові відносини як відносини, що ґрун-туються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб’єктами яких є фізичні та юридичні осо-би. Традиційно до приватноправових галузей відносять цивільне право, сімейне право, авторське право, житлове право, трудове пра-во, цивільне процесуальне право.

Виходячи із вказаного, предметом міжнародного приватного права є цивільні, сімейні, трудові та процесуальні правовідносини з «іноземним елементом». Пункт 2 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що іноземний елемент – це ознака, яка характеризує приватноправові відносини та може вияв-

лятися в одній чи в кількох таких формах:

1) хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без грома-дянства або іноземною юридичною особою (іноземний суб’єкт);

2) об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держа-ви (іноземний об’єкт);

3) юридичний факт впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави (іноземний юридичний факт).

В літературі звертається увага на наявність різних доктрин щодо предмета міжнародного приватного права:

1) французька доктрина виходить із того, що основою міжнарод-ного приватного права є норми про громадянство та про право-ве становище іноземців. Крім того, значна увага приділяється питанням колізій законів та питанням міжнародного процесу та

міжнародного арбітражу;

2) німецька доктрина обмежує предмет міжнародного приватного права колізійним правом. Правове становище іноземців у Німеч-чині відносять до цивільного права, а питання громадянства – до державного права;

3) англо-американська доктрина зосереджує увагу на процесуаль-них питаннях. Тобто, насамперед ставиться завдання визначи-ти, за яких умов місцевий суд компетентний розглядати справу з участю «іноземного елемента»

В. П. Звеков визначає такі характерні ознаки міжнародного приватного права:

1) регулювання приватноправових відносин, що виникають в умо-вах міжнародного життя;

2) наявність свого предмета та метода регулювання;

3) належність до галузі внутрішньодержавного приватного права;

4) тісний зв’язок з цивільним правом;

5) тісний зв’язок з міжнародним публічним правом

2. Співвідношення міжнародного приватного права і міжнародного публічного права.

Міжнародні відносини не обмежуються тільки міждержавними, міжвладними контактами основних суб'єктів міжнародного права. Відбуваються постійні контакти між фізичними і юридичними особами різноманітних держав, на рівні міжнародних неурядових організацій, які регулюються або національним правом відповідної держави або нормами міжнародного приватного права.

Міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з "іноземним елементом".

Міжнародне публічне право - це сукупність юридичних принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права.

Міжнародне приватне право (МПрП) остаточно сформувалось як незалежна галузь права в XIX ст. Раніше воно розглядалось як частина інших галузей права.

Спочатку такий термін застосовували у країнах Європи та Латинської Америки, а пізніше і в країнах загальної системи права (common law), хоча там йому так і не вдалося витіснити традиційний термін "колізійне право" (conflict of laws). На думку К. Ліпстайна, Г. Парра-Арангурена, термін МПрП не є ні міжнародним, бо більшість його норм створена "національним" законодавцем, ні приватним правом, оскільки воно не стосується лише приватноправових відносин.

Обговорюється питання, чи є МПрП частиною публічного або приватного права. Відповідь на це питання залежить від того, де проводиться межа між приватним і публічним правом, а також від особливостей правової системи окремої країни.

У сучасній доктрині стосовно місця МПрП в юридичній системі склалося три основних підходи. На думку представників першого підходу, міжнародне право у широкому смислі складається з МПрП та МПП. Прихильники другого підходу переконані, що МПрП входить у систему внутрішнього права держави. Водночас, деякі з них виділяють МПрП як самостійну галузь права. Представники третього підходу розглядають МПрП як "полісистемний комплекс", що складається з двох видів норм МПрП: міжнародно-правових норм і внутрішньодержавних норм

Загалом спостерігається тісний взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права, оскільки вони:

• у широкому розумінні регулюють міжнародні відносини;

• їх загальні засади стосуються основних принципів міжнародного публічного права;

• і в міжнародному публічному праві й у міжнародному приватному праві завжди є визнання правосуб'єктності іншої держави;

• міжнародні договори з питань міжнародного приватного права не можуть суперечити принципам міжнародного публічного права, встановлюючи у такий спосіб загальні правові умови міжнародного співробітництва в різних галузях.

У зв'язку з цим деякі науковці вважають недоцільним виділяти міжнародне приватне та публічне право як окремі галузі права.

Але окрім спільних рис існують і відмінні. Розмежування між МПрП і МПП можна здійснювати на таких підставах:

- за суб'єктами: у міжнародному публічному праві суб'єктами є держави і нації, що борються за незалежність, міжнародні організації, а в міжнародному приватному праві - фізичні та юридичні особи. МПП лише делегує свою юрисдикцію окремим іншим суб'єктам;

- за предметом правового регулювання: у міжнародному публічному праві - це міждержавні міжвладні відносини, а в міжнародному приватному праві - міжнародні приватноправові відносини (цивільні, сімейні, трудові та ін.);

- за джерелами: міжнародний договір, міжнародний звичай та ін. у міжнародному публічному праві, а також національне законодавство, міжнародні договори та ін. в міжнародному приватному праві;

- за методом правового регулювання: у міжнародному публічному праві - це узгодження волі держав; у міжнародному приватному праві - подолання колізій;

- за видами відповідальності: у міжнародному публічному праві передбачається міжнародно-правова відповідальність, у міжнародному приватному праві — цивільно-правова;

- за сферою дії: у міжнародному публічному праві її можна визначити як глобальну (охоплює всі держави й інші суб'єкти міжнародного права), а в міжнародному приватному праві вона має національні межі (у кожній державі є своє міжнародне приватне право).

Таким чином, співвідношення міжнародного публічного права і міжнародного приватного права характеризується їх взаємозв'язком, який зумовлений тим, що вони регулюють міжнародно-правові відносини, які виходять за межі однієї держави і пов'язують дві або більше держав (у тому числі внутрішньодержавні відносини, які випливають із зазначених міжнародних).

3. Предмет МПП та сфера дії - Дивись перше питання

Предмет регулювання МПП становлять міжнародні відносини. Але міжнародні відносини є різними і за суб’єктним характером, і за змістом (культурні, єкономічні, політичні; міждержавні і між іншими суб’єктами МП). Сферою регулювання МПрП є правові питання відносин між громадянами і організаціями, які виникають в сфері м/н життя, міждержавні відносини МПрП не регулює.

Існує три групи правовідносин, врегульюваних нормами МПрП:

1. Цивільні правовідносини (МПрП — цивільне право в м/н аспекті), але ті, що:

- виникають в сфері міжнародних відносин;

- виходять за межі однієї країни;

- суб’єктами цих відносин мають бути іноземні фізичні або юридичні особи.

2. Шлюбно-сімейні відносини з м/н елементом;

3. Трудові відносини за участю іноземців. Трудове право має елементи публічного і приватного права. Приватні (контракти), публічні (вихідні дні) і т.д.

До приватного права, а точніше — до сфери приватного права, традиційно відносять певні галузі права (передусім цивільне, а також інші галузі права: сімейне, трудове тощо), які протиставляються таким чином сфері публічного права — публічно-правовим галузям — кримінальному, адміністративному, фінансовому та ін. У публічно-правовій сфері переважають владні організаційні, примусові засади, пов'язані із здійсненням державних і суспільних (публічних) інтересів. Приватноправовий підхід зумовлений ініціативою і самостійністю учасників господарської діяльності, які реалізують власні (приватні) інтереси. Звичайно, у регулюванні економіки, майнових відносин кожна із цих сфер має свої переваги і недоліки, а тому майже ніколи не існує у "чистому" вигляді, хіба що за надзвичайних ситуацій. Так, наприклад, у період війни не обійтися без різкого посилення публічно-правових засад. Проте у найлібе-ральніших ринкових умовах приватноправові засади неминуче доводиться обмежувати з метою запобігання монополізму і недобросовісній конкуренції, захисту прав споживачів тощо. Отже, проблема полягає не в дозволі або усуненні втручання держави в майновий оборот, а в обмеженні цього втручання, у встановленні законом його чітких меж і форм.