№ 1. Джерела та пердумови розвитку вищих психічних функцій

«Вищі психічні функції» - термін, введений Вигостським у 30-рокі 20ст. До них належать: довільне запам’ятовування, активна увага, понятійне мислення, вольова дія.

Джерела та передумови вищих психічних функцій:

-Автор вважав, що для розкриття суті вищих психічних функцій необхідно вийти за межі організму і шукати їх детермінанти в суспільних умовах життя людей, в історичному становленні всіх їх психічних процесів.

-Сам факт засвоєння індивідом соціального досвіду веде до зміни не лише змісту людської психіки, але і до появи нових її форм, зокрема, вищих, опосередкованих діяльністю і спілкуванням особистості в мікро- та макросоціумі.

-Ідея вищих психічних функцій підняла на вищий шабель розуміння соціальної зумовленості людської психіки.

Джерела та передумови вищих психіічних функцій знайшли детальне відображення в культурно-історичній теорії відомого вітчизняного психолога Л.С.Виготський.

В рамка цієї теорії автор виділяє три основні закони розвитку особистості:

1. Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, які виникають у процесі культурного розвитку психологічних функцій. Цей період в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спираються на мову або іншу систему знаків.

2. Другий закон формулюється так: відношення між вищими психічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Колективні, соціальні форми поведінки у процесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості.

3.Третій закон може бути названим законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функція у процесі свого розвитку переходить із зовнішньої форми у внутрішню, тобто інтеріоризується. У цьому процесі можна виділити три етапи:а) спочатку будь-яка вища форма поведінки опановується дитиною лише з зовнішнього боку. Об»єктивно вона містить у собі всі елементи вищої функції, але для дитини ця функція є чисто натуральною, природним засобом поведінки;б)Однак люди наповнюють цю натуральну функцію певним соціальним змістом, що пізніше набуває для людини значення вищої функції. У процесі розвитку дитина починає усвідомлювати будову цієї функції, керувати і регулювати свої внутрішні операції) Тоді функція піднімає на третю стадію і стає функцією особистості.

2)Теорія системної динамічної локалізації вищих психічних функцій (ВПФ) Загальне уявлення про вищі психічні функції.  Поняття ВПФ було введено Л.С. Виготським, згодом розроблене А.Р. Лурією та іншими авторами. ВПФ – складні форми свідомої психічної діяльності, що здійснюються на основі відповідних мотивів, регулюються відповідними цілями й програмами та підпорядковуються всім закономірностям психічної діяльності. Як вказував А.Р. Лурія, ВПФ мають 3 основні характеристики: -            формуються прижиттєво, під впливом соціальних факторів; -            опосередковані за своєю психічною будовою (переважно за допомогою мови); -            довільні за способом здіснення.  ВПФ – складні системні утворення, що якісно відрізняються від інших психологічних явищ. Основні характеристики ВПФ – опосередкованість, усвідомленість, довільність – являють собою системні якості, що характеризують ці функції як «психологічні системи», що створюються шляхом надбудови нових утворень над старими зі збереженням останніх у вигляді підпорядкованих структур усередині нового цілого. 2. Проблема фізіологічних механізмыв ВПФ.  Уявлення про ВПФ як складні психологічні системи було доповнене Лурією уявленнями про функціональні системи. Характеризуючи ВПФ як функціональні системи, А.Р. Лурія зазначав, що особливістю таких функціональних систем є їх складна будова, що включає цілий набір аферентних та еферентних компонентів чи ланок.   Аферентні та еферентні шляхи мають вертикальну (кора – підкірка) та горизонтальну (кора – кора) організацію. Частина цих елементів жорстко закріплена за певними мозковими структурами, а частина є гнучкою, що дає можливість перебудовуватися.  Функціональна система - морфофізіологічне поняття, запозичене з концепції функціональних систем П.К. Анохіна для пояснення мозкових механізмів ВПФ; сукупність аферентних та еферентних ланок, об’єднаних у єдину систему для досягнення кінцевого результату. Функціональні системи, що лежать в основі психічної свідомої діяльності людини, характеризуються значною складністю (складнішою будовою ланок, ієрархічною організацією тощо) порівняно з функціональними системами, що лежать в основі фізіологічних функцій і поведінкових актів тварин. Різні за змістом ВПФ (гностичні, мнемічні, інтелектуальні та ін.) забезпечуються якісно різними функціональними системами.  Згідно з теорією системної динамічної локалізації ВПФ людини, кожна ВПФ забезпечується мозком як цілим, однак це ціле складається з високо диференційованих структур (систем, зон), кожна з яких вносить свій вклад у реалізацію функції. Лурія виділив 3 головні функціональні блоки: 1.         Блок тонусу (ретикулярна формація; коркові та підкоркові утворення, що відповідають за почуття). 2.         Блок прийому, переробки, зберігання інформації (скроневі, тім’яні ділянки кори головного мозку; коркові кінці аналізаторів). 3.         Блок контролю та регуляції діяльності (лобні ділянки

3Свідомість як форма відображення дійсності .1) рефлексивна функція свід – готовність свідомості до пізнання інших психічних явищ та самої себе.свідомість – це картина світу, що відкриває С, елементом якої є сам С , його процеси та його стани. (леоньтев). Рефлексія – усвідомлення людиною власних процесів і станів, і самої себе.2)знання що отримує С повідомляють дещо про предмет, який є зовнішнім по відношенню до того хто володіє цим знанням. За знаннями прихований невідємний зв'язок С і О. свідомість допомагає отримувати нові знання, зберігати , відтворювати та працювати з ними як особливими об’єктами.Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, є свідомість. Свідомість - це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість - особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання -у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.Отже, свідомість - не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об'єкт - значить включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному спілковому, теоретичному і практичному ставленні до неї Тому іншою необхідною складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим. Якщо призначення пізнавальної діяльності свідомості - це якомога більш адекватне пізнання об'єкта, то, відображаючи світ у формі переживань, людина оцінює його, виявляє своє ставлення до обставин, що вже існують або передбачаються нею, до власної діяльності та її результатів, до інших людей, до того, що задовольняє або не задовольняє її потреби, відповідає чи не відповідає йї інтересам, уявленням і поняттям. Людина усвідомлює не тільки об'єкти, їхні властивості та зв'язки, а й їхню значущість для себе, суспільства, що й створює умови для актуалізації механізмів, які забезпечують розгортання цілеспрямованої діяльності.Свідомість не дана людині від народження Вона формується не природою, а суспільством. З'явившись на світ, дитина ще не здатна відразу суб'єктивно відокремити себе від зовнішньою світу, вона немовби "розчинена" в ньому, її свідомість складається поступово через оволодіння в процесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.Свідомість - це продукт суспільно-історичною розвитку людства.Основою якісної зміни в розвитку психіки - переходу до свідомості - є специфічна людська діяльність, праця, що являє собою спільну перетворювальну діяльність, спрямовану на загальну ціль (при відмінності її функцій, що виконуються окремими людьми і суттєво відрізняються від будь-яких дій тварин).Крім свідомих форм відображення дійсності, для людини характерні й такі, що перебувають немовби за "порогом" свідомості, не досягають) належного ступеня інтенсивності або напруженості, щоб звернути на себе увагу. Терміни "несвідоме", "підсвідоме" часто трапляються в науковій і художній літературі, а також у повсякденному житті. Інколи про людину говорять: "Вона зробила це несвідомо", "Вона не хотіла цього, але так сталося" тощо. Часто ми звергаємо увагу на те, що ті або інші думки виникають у нас в голові мовби "самі по собі", в готовому вигляді, невідомо як і звідки

4. Основні ознаки свідомості.

Свідомість – вища, характерна тільки для людини форма психічного відображення дійсності в системі мовних значень.

Основні ознаки свідомості (Істотні властивості свідомості людини та її відмінності від психіки тварин):

1. Єдність історичного онтогенетичного та гносеологічного відображення людиною оточуючого світу. (Свідомість людини формується під впливом соціальних умов розвитку суспільства, в процесі народження до смерті, в процесі руху від «незнання» до «знання» і ці процеси знаходяться в тісній взаємодії)

2. Активність людської свідомості, її цілеспрямованість, її здатність творчо перетворювати дійсність.(Пр: програміст розробляє антивірусну програму. Ціль його діяльності – зробити програму, творчість – створення програми, яка не існувала раніше).

3. Відображення навколишньої дійсності здійснюється на основі досвіду, накоплинного людством (у тварин – лише на основі власної життєдіяльності. (Пр: дитина, яка пришла на секцію футбола, нічого не вміючи, вчиться грати у футбол на основі досвіду тренера та досвіді футбольного клубу).

4. Відображення світу у формі пізнання суттєвих зв’язків і відношень. Це здійснюється за допомогою понять та абстрактного мислення (у тварин є тільки наглядне дійове мислення). (Пр: поняття «студент», відображає певні характерні для людини цього віку і статусу – молоді, енергійні, красиві, допитливі…).

5. Прогнозуючий характер людської свідомості. (Пр: прогнозування погоди, визначення теми дисертації).

6. Людина не тільки пізнає світ, а і певним чином відноситься до нього.(Пр: одній людині подобається грати у футбол, а іншій в теніс. Одна людина любить писати книги, а інші будувати будинки).

7. Наявність у людини самосвідомості

5. Свідомість як предмет психологічного дослідження.

Психологія досліджує походження свідомості, її структуру і функціонування у людини.

Психологів сприяє розумінню законів, за якими безпомічна істота, немовля перетворюються на свідомо діючого суб»єкта суспільного життя.

Основні напрямки психологічного дослідження свідомості:

1.Аналіз сутність свідомості як форми відображення та визначення її суттєвих ознак

Свідомість – вища, характерна тільки для людини форма психічного відображення дійсності в системі мовних значень.

Істотні характеристики свідомості людини та її відмінності від психіки тварин:

а) Активність людської свідомості, її цілеспрямованість, її здатність творчо перетворювати дійсність:

б.) Відображення навколишньої дійсності здійснюється на основі досвіду, накоплинного людством;

в). Відображення світу у формі пізнання суттєвих зв’язків і відношень. Це здійснюється за допомогою понять та абстрактного мислення (у тварин є тільки наглядне дійове мислення);

г) Прогнозуючий характер людської свідомості;

д). Наявність у людини самосвідомості

2.Вивчення загальної структури свідомості

1.Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знаннями немає свідомоті. Усвідомити будь-який предмет – значити включити його в систему свіїх знань та віднести до певного класу предметів, явищ.

Свідомість – це знання:

-про зовнішній та внутрішній світ

-про самого себе.

2. Але свідомість – це не лише знання, але це оцінкове, теоретичне і практичне ставлення до дійсності. Тобто . іншою необхідною складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим.

Відображаючи світ у формі переживань, людина оцінює його, виявляє своє ставлення до:

-обставин, які уже існують або передбачаються;

-до власної діяльності та її результатів;

-до інших людей;

- до того, що задовольняє або не задовольняє її потреби, відповідає чи не відповідає її інтересам, уявленням тощо.