2. Смисл (особистісний).-

усвідомлення людиною важливості певних об»єктів і явищ дійсності, що визначається їх роллю і місцем у житті і діяльності.

-Смисл особистісний – усвідомлюваною, важливою для людини сукупністю знань про навколишню дійсність, що охоплює поняття, дії і вчинки людей, соціальні норми, цінності і ідеали. Він є суто особистісною характеристикою навколишнього.

-Одні й ті ж самі об»єкти мають різний особистісний смисл. Він визначається тим, в якому зв»язку знаходиться об»єкт чи явище відносно потреб, мотивів і цінностей суб»єкта.

-О.Лентьєв розглядав особистісний смисл як одиницю аналізу свідомості.

-Оосбистсіний смисл залежить від соціальної позиції особистості в системі соціальних відносин. Зміна соціальної позиції змушує переосмислити особистість своє ставлення до дійсності, що іноді докорінно змінює особистісний смисл певних явищ.

Введення поняття смислу - «особистісного смислу як одиниці свідомості (О.М.Леонтьєв) відіграло важливу роль у:

а) подоланні чисто інтелектуального трактування свідомості

б)для вирішення проблеми співвідношення індивідуального та суспільної свідомості в житті людини.

№ 8. Культурно-історична теорія свідомості.

Культурно-історична теорія розроблена відомим вітчизняними психологом Л.С.Виготським (1896-1934).

В рамках цієї теорії автор виділяє три основні закони розвитку особистості:

1. Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. (До вищих психічних функцій належать: довільне запам’ятовування, активна увага, понятійне мислення, вольова дія). Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, які виникають у процесі культурного розвитку психологічних функцій. Цей період в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спираються на мову або іншу систему знаків.

2. Другий закон формулюється так: відношення між вищими психічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Колективні, соціальні форми поведінки у процесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості.

3.Третій закон може бути названим законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функція у процесі свого розвитку переходить із зовнішньої форми у внутрішню, тобто інтеріоризується. У цьому процесі можна виділити три етапи:

а) спочатку будь-яка вища форма поведінки опановується дитиною лише з зовнішнього боку. Об»єктивно вона містить вона містить у собі всі елементи вищої функції, але для дитини ця функція є чисто натуральною, природним засобом поведінки;

б)Однак люди наповнюють цю натуральну функцію певним соціальним змістом, що пізніше набуває для людини значення вищої функції. У процесі розвитку дитина починає усвідомлювати будову цієї функції, керувати і регулювати свої внутрішні операції;

в) Тоді функція піднімає на третю стадію і стає функцією особистості.

Додатково:

Джерела та передумови вищих психфічних функцій:

-Автор вважав, що для розкриття суті вищих психічних функцій необхідно вийти за межі організму і шукати їх детермінанти в суспільних умовах життя людей, в історичному становленні всіх їх психічних процесів.

-Сам факт засвоєння індивідом соціального досвіду веде до зміни не лише змісту людської психіки, але і до появи нових ї форм, зокрема, вищих, опосередкованих діяльністю і спілкуванням особистості в мікро- та макросоціумі.

-Ідея вищих психічних функцій підняла на вищий шабель розуміння соціальної зумовленості людської психіки.