34. Дія як основний елемнт діяльності. Класифікація дій.

Мета, на яку спрямовано діяльність, є, як правило, більш, або менш віддаленою. Тому досягнення мети складається із послідовного вирішення людиною ряду конкретних завдань, які стоять перед нею, на шляху досягнення цілі.(Пр: Зварити борщ: купити, почистити, зварити певні продукти). Кожний відносно закінчений елемент діяльності, спрямований на виконання простого завдання називаються дією.

Дія – це відносно автономний елемент діяльності.

Дії можуть бути 2 видів:

А) зовнішніми, які виконують в розгорнутій формі, за участі рухового апарату та органів відчуттів.

Б) внутрішні, виконують в середині людини.

Виконання предметної дії (зовнішньої) проявляється у виконанні певної системи рухів.

Контроль за здійсненням дій, здійснюється за допомогою органів відчуттів (сенсорний контроль).

Модель майбутньої дії та її результатів називається «акцептором дії» або випереджающе відображення.

Інтеріоризація – перехід від зовнішньої реальної дії до внутрішньої, ідеальної.

Екстеріоризація – перехід внутрішньої технічної діяльності у зовнішньо психічну діяльність.

35 Операційний склад предметної дії

Розглядаючи операційний склад предметної дії, треба розрізняти орієнтацій ну основу дії та прийоми її безпосереднього виконання.Під орієнтаційною основою дії розуміється сукупність відображених суб’єктом об’єктивних умов, на які він реально орієнтується при виконанні діяльності (дії).В загальному вигляді схема орієнтаційної основи охоплює такі основні моменти, спільні для різних видів діяльності :

аналіз та виділення заданих характеристик очікуваного продукту (ціль діяльності );
аналіз предмета діяльності , виділення його вихідних характеристик та оцінка можливості отримання потрібного продукту , видулення проміжних характеристик
аналіз засобів праці, технологічних особливостей й обробки предмету праці з метою одержання її продукту;
аналіз складу , послідовності , способів виконання дії
контроль і корекція дії.
Оцінка кінцевого продукту як досягнутої дії

36 Діяльнісний підхід в психології та його сутність

1)вивчення психіки в основу якого покладнена розроблена марксом категорія предметної діяльності (баосв, рубін штейн);2)теорія, яка розглядає психолог як науку про походження, функціонування та структуру психічного відображення в процесах діяльності індивідів (леоньоев).

ДЕЯТЕЛЬНОСТНИЙ ПІДХІД (у психології) - сукупність теоретико-методологічних та конкретно-емпіричних досліджень, в яких психіка та свідомість, їх формування і розвиток вивчаються в різних формах предметної діяльності суб'єкта, а у деяких представників Д. п. психіка і свідомість розглядаються як особливі форми (види) цієї діяльності, похідні від зовнішньо-практичних її форм. Передумови Д. п. складалися у вітчизняній психології в 1920-ті рр.. Ними стали: 1) необхідність нової методологічної орієнтації, здатної вивести психологію з кризи, що почався в 1910-1920-х рр..; 2) зсув тематики вітчизняної психології з лабораторних досліджень абстрактних законів свідомості і поведінки на аналіз різних форм трудової діяльності; 3) історично зумовлене звернення психологів до філософії марксизму, в якій категорія діяльності - одна з центральних. У 1930-ті рр.. складаються 2 найбільш проработанных варіанту Д. п., представлених дослідженнями психологічних шкіл С. Л. Рубінштейна, з одного боку, та А. Н. Леонтьєва - з ін В даний час обидва варіанти Д. п. розвиваються їх послідовниками не тільки в нашій країні, але і в країнах Західної ЄвропиВелику роль у методологічному обгрунтуванні Д. п. зіграли роботи Рубінштейна 1930-х рр.., Де він сформулював основний теоретичний принцип Д. п. - єдності свідомості та діяльності принцип. Паралельно, Леонтьевим та ін членами Харківської школи теоретично і експериментально розробляється проблема спільності будови зовнішньої та внутрішньої діяльності. Відмінності між 2 варіантами Д. п. чітко формулюються в 1940-50-ті рр.. і зачіпають в основному 2 кола проблем. 1. Це проблема предмета психологічної науки. С т. зр. Рубінштейна, психологія повинна вивчати НЕ діяльність суб'єкта як таку, а «психіку і тільки психіку», щоправда, через розкриття її істотних об'єктивних зв'язків та опосредованій, в т. ч. через дослідження діяльності. Леонтьєв, навпаки, вважав, що діяльність неминуче повинна входити в предмет психології, оскільки психіка неотторжіма від породжують і опосредующіх її моментів діяльності, більше того: вона сама є формою предметної діяльності (за П. Я. Гальперин, орієнтованою діяльністю). 2. Суперечки стосувалися співвідношення власне зовнішньо-практичної діяльності і свідомості. За Рубінштейна, не можна говорити про формування «внутрішньої» психічної діяльності з «зовнішньої» практичної шляхом інтеріорізаціі: до всякої інтеріорізаціі внутрішній (психічної) план вже налічествует. Леонтьєв же думав, що внутрішній план свідомості формується як раз в процесі інтеріорізаціі спочатку практичних дій, що зв'язують людини зі світом людських предметів. У той же час він стверджував, що при вирішенні проблеми єдності свідомості та діяльності Рубинштейн не вийшов за рамки крітікуемой їм же діхотоміі: свідомість, як і раніше, розглядається не в «деятельностном ключі», а як «переживання», «явища», як «внутрішнє », а діяльність постає як щось принципово« зовнішнє », і тоді єдність свідомості та діяльності виступає лише як постуліруемое єдність, але недоказиваемое. Леонтьєв пропонував свій варіант «зняття» цієї діхотоміі: дійсної протилежністю є протилежність між образом і процесом (останній може існувати як у зовнішніх, так і у внутрішніх формах). Образ і процес перебувають у єдності, однак веде в цьому єдність - процес, связывающий образ, отражаемой дійсністю (напр., узагальнення формуються в процесі реального практичного «перенесення» одного способу дії в др. умови). Звідси введення Леонтьевим понять «свідомість-образ» та «свідомість-процес», розгляд відносин між якими ще багато в чому справа майбутнього. Конкретно-емпіричні розробки принципу єдності свідомості та діяльності у Д. п. (при всіх відмінностях в теоретичному його осмислення) можна умовно розділити на 6 груп по формам психічного розвитку: 1) у філогенетичних дослідженнях розроблялася проблема виникнення психічного відображення в еволюції і виділення стадій психічного розвитку тварин в залежності від їх діяльності (А. Н. Леонтьєв, А. В. Запорожець, К. Е. Фабрі та ін); 2) в історико-антропологічні дослідження в конкретно-психологічному плані розглядалася проблема виникнення свідомості в процесі трудової діяльності людини (Рубинштейн, Леонтьєв), психологічні відмінності між знаряддями праці у людини і допоміжними засобами діяльності у тварин (Гальперин); 3) в соціогенетіческіх дослідженнях розглядаються відмінності відносин діяльності і свідомості в умовах різних історичних епох і різних культур (А. Н. Леонтьєв, А. Р. Лурія, М. Коул, представники критичної психології та ін), однак проблеми соціогенеза свідомості ще недостатньо розроблені Д. п.; 4) з найбільш численних онтогенетіческіх досліджень в руслі Д. п. виросли самостійні деятельностно орієнтовані теорії (теорія периодизации психічного розвитку в онтогенезі Д. Б. Ельконіна, теорії розвивального навчання В. В. Давидова, теорія формування перцептівних дій А. В. Запорожця і тощо); 5) функціонально-генетичні дослідження на основі принципу єдності свідомості та діяльності (розвиток психічних процесів в короткі тимчасові відрізки) представлені роботами не тільки шкіл Леонтьєва і Рубінштейна, але й ін відомих психологів (Б. М. Теплов, Б. Г. Ананьєв, А. А. Смирнов, Н. А. Бернштейн та ін); 6) пато-і нейропсіхологіческіе дослідження розпаду вищих психічних функцій і ролі конкретних форм діяльності у їх відновленні (А. Р. Лурія, Є. Д. Хомская, Л. С. Цвєткова, Б. В. Зейгарнік та ін.) В рамках перерахованих напрямків досліджень Д. п. був розроблений ряд найважливіших теоретичних проблем психології, в т. ч.: проблема макро-і мікроструктури людської діяльності (діяльність - дія - операція - функціональний блок), проблема будови свідомості-образу (чуттєва тканина, значення, особистісний сенс), проблема інтеріорізаціі як найважливішого механізму формування свідомості, проблема периодизации психічного розвитку з використанням розробленого в Д. п. поняття «провідна діяльність» та ін На основі общепсіхологіческіх ідей Д. п. розробляються деятельностно орієнтовані теорії в різних галузях психології (соціальної, дитячої психології, патопсихології та ін). (Е. Е. Соколова.)

37. Проблема діяльності в системному підході.

Системний підхід – передбачає вивчення психічного явища як своєрідної системи, що має специфічні закономірності.Основні положення системного підходу такі:

1) діяльність, поведінка є багаторівневими, поліфункціональними системами;

2) людина як індивід, особистість, індивідуальність – компонент багатьох підсистем суспільства; багатоманітність підсистем і сторін, у які особистість включена, зумовлює і багатоманітність її властивостей;

3) психічне виявляється у багатьох зовнішніх і внутрішніх відношеннях, у яких вона існує як цілісна система.

Для розробки сутності системного підходу башато зробив видатний психолог Ломов Б.Ф.

Аналіз літератури з питань системного підходу, вивчення реальних процесів діяльності, поведінки переконує в доцільності їх розгляду як системи (див. рис.1), головними компонентами якої є: