6.Назвіть позитивні умови становлення професіоналізму суб’єкта праці.

Професійне самовизначення людини як суб'єкта трудової дія-льності є процесом її активної орієнтації у світі професій, пов'язаним із пошуком сенсу трудової діяльності, з и внутрішніми та зовнішніми конфліктами, професійними та життєвими кризами. Це процес періодично повторюваних виборів протягом усієї про-фесійної кар'єри особистості.

Є.А.Климов зазначає, що однією з найважливіших складових самовизначення є формування професійної самосвідомості. При цьому, він пропонує виділяти таку загальну структуру самосвідо-мості:

- усвідомлення своєї самоідентифікації з певною професіональ-ною спільнотою („ми - психологи", „ми - науковці”, „ми - лікарі” тощо);

- знания й оцінка своєї відповідності професійним еталонам та чітке уявлення про ту соціальну роль, яку виконує („молодий спе-ціаліст", „початківець", провідний спеціаліст" тощо)”

- знания індивіда про ступінь його визнання у відповідній соці-альний групі професіоналів („мене вважають фахівцем", „мене вважають перспективним працівником" тощо);

- знания про свої сильні та слабкі сторони, шляхи та методи са-мовдосконалення, особливості індивідуального стилю діяльності тощо;

- уявлення про свої перспективи в обраній сфері діяльності. Професійна придатність та умови і шляхи и формування - друга складова професійного самовизначення суб’єкта.

7.Як зв’язана структура мотивації праці і кваліфікація суб’єкта.

Будучи цілісними утвореннями, загальна і ситуативна психологічна готовність включає наступні компоненти: а) мотиваційні (потреба успішно виконати поставлену задачу, інтерес до діяльності, прагнення добитися успіху і показати себе з кращого боку); б) пізнавальні (розуміння обов'язків, задачі, оцінку її значущості, знання засобів досягнення мети, представлення вірогідних змін обстановки); у) емоційні (відчуття відповідальності, упевненість в успіху, натхнення); г) вольові (управління собою і мобілізація сил, зосередження на задачі, відвернення від дій, що заважають, подолання сумнівів, боязні).

Способами самомобілізациі і регуляції своєї поведінки, на думку багатьох психологів,є:самоубежденіє, самопріказ, самоободреніє (наприклад, зберегти стійкість і готовність до дії деяким фахівцям допомагало відчуття особистої удачливості, засноване на попередньому досвіді успішного подолання складних перешкод), самоаналіз (зняти емоційну напруженість допомагає аналіз причин, що викликали її), відвернення свідомості за допомогою «розумової дії» (концентрація уваги не під кінець справи, а на техніці рішення задачі, тактичних прийомах); нарешті, усунення зовнішніх ознак емоційної напруженості.

8.Назвіть періоди найактивнішого розвитку психології праці.

9.Перелічити психологічні умови підвищення ефективності трудової діяльності.

Ефективність діяльності виробництв залежить від підвищення рівня мотивації трудової діяльності робітників. Постає необхідність, щоб свідомість окремо взятого робітника працювала на рівні самомотивації (вищому усвідомленому рівні). Соціально-психологічні методи засновані на використані моральних стимулів до праці та вплив на особистість за допомогою психологічних прийомів з метою заміни адміністративного завдання обов'язком за самовідчуттям, внутрішньою потребою людини. Ці методи можуть бути моральними та організаційними. На трудову діяльність впливає також психічний стан . Помірне напруження — нормальний робочий стан, який виникає під мобілізуючим впливом трудової діяльності. Це стан психічної активності — необхідна умова успішного виконання дій. Цей стан виявляється у гарному самопочутті, стабільному і впевненому виконанні дій. Помірне напруження відповідає роботі в оптимальному режимі. Підвищене напруження супроводжує діяльність в екстремальному режимі, в екстремальних умовах. Оптимальний режим роботи здійснюється у комфортних умовах, коли добре працюють технічні пристрої. Обстановка є звичною, робочі дії відбуваються в певній послідовності. В оптимальних умовах проміжних і кінцевих цілей праці досягають у разі невисоких психічних затрат. Здебільшого тут наявне тривале збереження працездатності, відсутність грубих помилок, помилкових дій, зривів та інших аномалій. Праця в оптимальному режимі характеризується високою надійністю та оптимальною ефективністю. Будь-яке відхилення від оптимальних умов діяльності потребує підвищеного вольового зусилля, або напруження.

До напруження призводять такі чинники:

— фізіологічний дискомфорт, тобто невідповідність умов нормативним вимогам;

— біологічний страх;

— дефіцит часу на обслуговування;

— підвищена складність завдання;

— підвищена значимість помилкових дій;

— наявність перешкод;

— дефіцит інформації для прийняття рішень;

— перенавантаження інформацією;

— недостатня кількість інформації (сенсорна депрівація);

— конфліктні умови, тобто такі умови, коли виконання однієї із них вимагає здійснення дій, протилежних виконанню іншої умови.

Одним з важливих чинників, які визначають ефективність трудової діяльності людини, є її працездатність. Численні дослідження фізіологів і психологів виявили, що працездатність не є стабільною характеристикою організму. Вона змінюється в процесі праці за певними фазами. У динаміці працездатності можна виокремити чотири головні фази. Проблема втомленості давно привертала до себе увагу дослідників. Цей чинник є одним із найпоширеніших, які суттєво впливають на продуктивність праці. Втомленість супроводжується зменшенням продуктивності праці