З чого складається вартість кредиту? Які методи застосовують банки для її встановлення?
Існує декілька методик визначення відсотків за кредит. Однією з формул, яка враховує вартість залучення коштів на грошовому ринку та ступень кредитного ризику, є:
,
де СТк – кредитна ставка, %
ВКР – вартість кредитних ресурсів без урахування резервування, %
N% – ставка податку на прибуток (індексний вираз),
R1 - ставка обов’язкового резервування даного виду ресурсів(індексний вираз),
R2 - коефіцієнт кредитного ризику, з урахуванням якого формується резервний фонд(індексний вираз),
М – процентна маржа банківської установи, %
І - приріст інфляції.
На відсоткову ставку впливає цілий ряд макроекономічних та мікроекономічних чинників. До макроекономічних належать рівень інфляції, ставка рефінансування НБУ, ставка відрахування в резервний фонд, курс національної валюти тощо. До мікроекономічних – бажаний рівень рентабельності банківських операцій, кредитний ризик позичальника, розмір маржі, витрати по формуванню позичкового капіталу, попит на кредити, характер наданого забезпечення, строк надання та сума кредиту тощо.
Слід відзначити, що банківські установи встановлюють процентну ставку за кожним кредитом окремо.
До факторів, які сприяють зниженню відсоткової ставки, належать фінансова надійність позичальника, наявність високоліквідної застави, позитивна кредитна історія, короткотерміновість кредиту, приналежність позичальника до стратегічних клієнтів.
Відсотки нараховуються у вигляді ставки на основну суму заборгованості або фіксованих сум. Якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума відсотків визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії або виграшу, або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).
Окресліть призначення забезпечення кредиту. Охарактеризуйте його типи, форми, предмети.
Для зниження ризику збитків банк вимагає від позичальника визначених гарантій по поверненню коштів, наданих у вигляді кредиту. Однією з таких гарантій є забезпечення кредиту, що може виступати в таких формах:
застава майна позичальника;
переуступка дебіторської заборгованості;
гарантія або поручительство першокласного банку, фінансового органу;
ліквідні цінні папери;
переуступка на користь банку контрактів, вимог та рахунків позичальника до третьої особи;
поліси страхування життя;
договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості за позичкою;
інші грошові вимоги позичальника третій особі;
транспортні та товарні документи.
Застава є найбільш поширеним способом забезпечення кредитних зобов’язань. 90 - 95 % наданих позичок - це кредити, забезпечені заставою. При цьому боржник добровільно віддає майно в заставу й оформляє цю операцію договором із кредитором.
До заставного майна висуваються такі вимоги: висока ліквідність; можливість тривалого збереження (як правило в ході терміну використання кредиту); стабільна ціна; низькі витрати по зберіганню і реалізації; легкий доступ для контролю.
Заставним майном можуть бути: товарні запаси; дорожні документи; нерухоме майно (застава нерухомості називається іпотекою); устаткування, машини, механізми; транспортні кошти; цінні папери; дорогоцінні метали. Застава повинна забезпечити не тільки повернення кредиту, а і сплату відсотків і можливої пені за договором.
Гарантія являє собою зобов’язання третьої особи сплатити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності. Це договір, що укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути фінансово стабільні підприємства і банки. Якщо позичальник не повертає у встановлений термін борг, забезпечений гарантією, то цей борг у безперечному порядку списується з рахунку гаранта.
Поручительство (порука) являє собою договір, відповідно до якого одна особа (поручитель) приймає на себе перед кредитором відповідальність за виконання боржником зобов’язання в повному обсязі або частково. Порука забезпечує не тільки основне зобов’язання головного боржника, але і додаткові зобов’язання, наприклад, сплату відсотків за прострочення платежу, відшкодування збитків, сплати договірної неустойки. Вимога до поручителя може бути пред’явлена кредитором не раніше того терміну, коли головний боржник повинен був виконати своє зобов’язання. Поручитель, що сплатив борг за головного боржника, стає стосовно нього в те положення, у якому знаходився кредитор. До поручителя переходять всі права стосовно боржника, що належали кредитору, включаючи забезпечення (заставу, іпотеку тощо).
Переуступка (цессія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи. Ця форма забезпечення практикується при наданні позичок будівельним компаніям або фірмам, що здійснюють регулярні постачання товарів (надають послуги) за контрактом. Цессія означає передачу банку-кредитору права змінити напрямок виторгу на погашення кредиту при настанні терміна його погашення. Цессія здійснюється на основі складеного між банком і позичальником договору, у якому вказується сума вимоги й інші умови.
Страхування кредитних операцій, як спосіб захисту від кредитного ризику, означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро-, так і на макрорівні, а також страхувати окремі високоризиковані кредитні операції в спеціалізованих страхових організаціях.
На практиці широко застосовуються дві форми страхування - делькредерне (страхування кредитів) і кауційнне (страхування застави).
При делькредерному страхуванні банк має право на одержання страхового відшкодування збитків у випадку невиконання боржником зобов’язань, бере на себе частину (до 20%) відповідальності, а страхова компанія - приймає санкції при порушенні банком зобов’язань, пропонує форму договору, страхове покриття, залишає за собою право перевірки й самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків.
При кауційнному страхуванні (страхуванні застави) передбачається, що страхувальник-боржник захищає право свого кредиту. У випадку заставного страхування позичальник є страхувальником, а застрахованими є ризики застави.
Страхова сума кожного договору застави визначається на підставі вартості заставного майна й представляє верхню межу відповідальності страхувальника за збиток, що може з’явитися протягом терміну дії договору страхування. Величина страхового тарифу визначається індивідуально для кожного договору, інформація про його величину переважно представляє комерційну таємницю.