47/ Прямі податки та їх роль у формуванні доходів бюджетів. Переваги та недоліки прямого оподаткування

Налоги – это финансовые отношения, возникшие в процессе распределения ВВП по поводу изъятия государством части ВНД и перераспределения ее в целях финансирования государственных расходов.

Прямые налоги взимаются в результате приобретения и аккумулирования материальных благ, они зависят от дохода или имущества, и плательщиком которых непосредственно являются владельцы этих доходов и имущества.

ПРЕИМУЩЕСТВА ПРЯМЫХ НАЛОГОВ:

1. Экономические – прямые налоги дают возможность установить прямую зависимость между доходами плательщика и его платежами в бюджет.

2. Регулирующие – в странах с развитой рыночной экономикой прямое налогообложение является важным финансовым рычагом регулирования экономических процессов (инвестирование, накопление капитала, деловой активности и т.д.).

3. Социальные – прямые налоги способствуют распределению налогового бремени таким образом, что большие налоговые расходы имеют те члены общества, у которых более высокие доходы. Такой принцип считается наиболее справедливым.

НЕДОСТАТКИ ПРЯМЫХ НАЛОГОВ:

1. Организационные – прямая форма налогообложения требует сложного механизма взимания налогов, т.к. связана с достаточно сложной методикой ведения бухгалтерского и налогового учета.

2. Контрольные – контроль поступления налоговых платежей требует существенного расширения налогового аппарата и разработки современных методов учета и контроля плательщика.

3. Полицейские – прямые налоги связаны с возможностью уклонения от их уплаты из-за несовершенного финансового контроля.

4. Бюджетные – прямое налогообложение требует определенного развития рыночных отношений, т.к. только в условиях реального рынка может формироваться реальная рыночная цена и реальные доходы, но не исключены и убытки, поэтому прямые налоги не могут являться стабильным источником дохода бюджета.

48.Основні напрямки бюджетної політики.

Бюджетна резолюція - постанова Верховної Ради України, що окреслює основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Бюджетна резолюція розробляється Кабінетом Міністрів України не пізніше 1 червня за даними аналізу економічного становища країни в поточному році, на підставі прогнозних макроекономічних показників розвитку країни на наступний рік. Перша бюджетна резолюція в Україні була прийнята 7 липня 1995 р.

Бюджетна резолюція дає основні напрями бюджетної політики на планований рік. В основу розробки бюджетної резолюції кладуться матеріали, які готуються Міністерством фінансів,Міністерством економіки та центральними галузевими органами виконавчої влади, місцевими органами самоврядування.

У бюджетній резолюції вміщуються головні пріоритети бюджетної політики на планований рік, які повинні стати орієнтиром для Уряду, який керує складанням проекту бюджету, і для Верховної Ради при розгляді бюджету. В ній визначаються мак-роекономічні цілі і обов’язково розмір дефіциту бюджету та загальний обсяг доходних надходжень, положення, які кладуться

Основні показники резолюції:

1.Граничний розмір дефіциту (профіциту) державного бюджету у відсотках до прогнозованого ВВП.

2. Частка прогнозованого ВВП, що розподіляється через зведений бюджет. Визначення такої частки є недостатнім для задавання параметрів бюджетної політики. Потрібно прийняти показники такої частки для зведеного, державного та місцевих бюджетів.

3. Граничний обсяг державного боргу та його структури Такий показник не пов’язується з вимогами щодо забезпечення економічного зростання та розв’язання інших економічних і соціальних проблем. Державний борг має використовуватися як важіль державної фінансової політики.

4. Питома вага міжбюджетних трансфертів у видатках державного бюджету і коефіцієнт вирівнювання. Зазначені показники неповно відображають рівень фінансової автономії місцевих бюджетів. Доцільніше використовувати систему показників розвитку місцевих бюджетів.

5. Взаємовідносини Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді.

6. Зміни до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики

8. Перелік головних розпорядників коштів Державного бюджету України.

9.. Встановлення розміру мінімальної заробітної плати та рівня забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період.

Бюджетна резолюція повинна повніше відображатиме основні напрями бюджетної політики та задаватиме реальні параметри розвитку бюджетної системи України.

50. Державний кредит, його функції, форми та їх характеристика. Державний кредит за своєю економічною сутністю – це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами – з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Основна класична форма державно-кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.

Будучу кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж при попередній формі.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними та юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.

Державний кредит представляє відносини вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства. У сферу державно-кредитних відносин підпадає тільки частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок вільних коштів - це одна сторона державних кредитних відносин. Другою стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і оплатністю коштів, додатково мобілізованих державою. Виплата доходів кредиторам забезпечується за рахунок бюджетних надходжень. При цьому інтереси платників податків не збігається з інтересами власників державних цінних паперів.

Державний кредит виконує три функції: розподільну, регулювальну і контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення.

Сутність регулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Контрольна функція державного кредиту має специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:

1) ця функція тісно пов’язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;

2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;

3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними установами.

Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.

Іноді виділяють ще одну функцію – фіскальну, котра передбачає залучення державою коштів у розмірах, необхідних для фінансування бюджетних видатків.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик.

Також необхідно зазначити, що державний кредит може існувати у двох формах:

1) товарній ( як, наприклад, хлібні позики перших років радянської влади. У сучасній практиці фактично не використовується);

2) грошовій ( ощадна справа, державні позики, запозичення Кабінетом Міністрів фінансових коштів із позикового фонду НБУ для покриття дефіциту бюджету, грошово-речові лотереї)