19. Дайте визначення структури сучасного українського етносу та його розмежування в світі.

Українці — титульна нація, оскільки вона дала назву Українській державі. Це кількісно великий народ — один із найбільших у Європі, другий за чисельністю у слов'янському світі. Він складає майже п'яту частину всього населення колишнього СРСР; чверть його утворює діаспору, представлену в багатьох країнах світу; нарешті, у власній державі українці складають дві третини населення — 72,7 %.

Як етнос українці є стабільною етнонаціональною спільністю, згуртованою не лише на рівні субетносів, а й на рівні діаспор і тих частин, які були відокремлені від материнського етнічного регіону державними кордонами. Відтак українці типологічне неоднорідні і становлять три головних утворення: основний етнічний масив, котрий переважно збігається з сучасними державними кордонами України; етнічні групи, які розташовані поза Україною і продовжують суцільний український масив у його етнічних межах; українську діаспору. Кожне з цих утворень підрозділяється, у свою чергу, ще на кілька структурних одиниць: етнографічних, мовних, антропологічних тощо. Загалом етнографічна структура в системі українського етносу представлена історико-етнографічними угрупуваннями, субетнічними утвореннями, етнографічними групами та зональними етнічними варіантами.

Щодо етномовної структури. Українці поряд із росіянами та білорусами генетичне становлять східнослов'янську гілку слов'янської групи індоєвропейської етнолінгвістичної сім'ї.

Поза Україною проживає майже п'ята частина українців, значна частка яких припадає на прилеглі райони, котрі є, власне, етнічною територією української людності

Звичайно, представництво етносу грає важливу роль при визначенні етнічної території, проте воно неодмінно має пов'язуватися з історією її заселення. Адже відомо, що більшість периферійних етнічних зон України, які нині перебувають у складі сусідніх держав, є споконвічними її землями, хоча не завжди там переважають українці. Отже, етнічною територією слід вважати ареал основного етнічного масиву та всі споконвічні землі, які є його продовженням.

20. Назвіть основні світоглядні та соціально історичні чинники формування української ментальності.

Ментальність українського народу формувалась під впливом складних історичних умов. Розташування між Сходом і Заходом, тривале бездержавне існування, розчленованість народу у минулому здебільшого визначили український менталітет. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина зумовила химерне поєднання у світогляді українців західної (індивідуалістичної, матеріалістичної) та східної (пасивно-споглядальної, спрямованої на вищі істини) ментальності

Особливості ментальності українців мають яскравий вияв у традиційно-побутовій системі. Українець дуже прив’язаний до своєї родини, в якій намагається будувати міцні і надзвичайно близькі стосунки. Така щільність родинних стосунків певною мірою теж визначається історичним минулим: на території, що лежала на перехресті західного й східного світів, практично не припинялися війни і грабіжницькі напади. Жити тут було небезпечно, панування часто змінювалося, і зберегтися як єдине ціле можливо було лише замкнувшись у колі найближчих.

Виключна перевага селянського класу в деякі періоди української історії мала також і позитивний вплив на українську ментальність: селянський побут, який більшою мірою узалежнює людину від природи, ніж від іншої людини, спричинює високе емоційне переживання природи, спокійну, витриману вдачу, ніжність і схильність до рефлексії. Ці риси сприяли також збереженню родинних і родових груп, приятелювання й побратимств (Див.[3, с.8-25]).

Традиційні риси менталітету українців протягом останніх років державності супроводжуються інноваціями, зокрема, такими як очищення від рудиментів тоталітаризму, посткомуністичної ідеології, радянського світовідчуття та ін.

Таким чином, вести мову про менталітет українців — це аналізувати їхні помисли й ідеали, їхній світогляд, індивідуально-національні риси характеру й життєдіяльності, основи та своєрідність духовності. А це означає бачити їх і в загальній типовості, проте обов'язково в особовій неповторності, визнавати за ними право на самобутнє буття. Саме тому, формуючи свою сучасну ментальність, українство має зробити головними найкращі риси, що їх було виплекано впродовж сторіч нелегкої історичної долі.