6. Назвіть сталі та змінювані структурні компоненти культури. Наведіть приклади.

. 1Історичне минуле. Можна вважати, що цивілізація включає в себе історичний розвиток і культурні досягнення конкретного народу (чи групи народів) 2.Визначення рівню розвитку суспільства, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. 3.Спеціфічні сфери діяльності або життя (культура праці, політична культура, художня культура) 4.Предметні результати діяльності людей (машини, споруди, результати пізнання, твори мистецтва, норми моралі і права і т. д.) 5.Людські сили і здібності, реалізовані в діяльності (знання, вміння, навички, рівень інтелекту, морального та естетичного розвитку, світогляд, способи і форми спілкування людей). 6. НАЦІОНАЛЬНА МОВА, мова нації, що склалася в процесі її розвитку; система кількох форм існування мови: літературна мова (усна і письмова форми), народно-розмовні різновиди мови і діалекти.

7.соціальні норми, правила мислення та поведінки. ТРАДИЦІЯ (від лат. Traditio - передача), елементи соціального і культурної спадщини, що передаються від покоління до покоління і зберігаються в певних суспільствах і соціальних групах протягом тривалого часу. Як традиції виступають певні суспільні встановлення, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди і т. д. Ті чи інші традиції діють в будь-якому суспільстві і в усіх сферах суспільного життя. ЗВИЧАЙ, стереотипний спосіб поведінки, який відтворюється в певному суспільстві або соціальній групі і є звичним для їх членів. Застарілі звичаї змінюються в процесі історичного розвитку новими. Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, які складалися протягом багатьох століть. Звичаї це неписані закони, якими керуються у щоденних справах. Звичаї і мова - це найменші елементи, які об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичай, як і мова формувалася протягом всього життя і розвитку кожного народу. У всіх народів існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. РЕЛІГІЯ (від лат. Religio - набожність, святиня, предмет культу), світогляд і світовідчуття, а також відповідна поведінка і специфічні дії (культ), заснована на вірі в бога або богів. Історичні форми розвитку релігії: племінні, національно-державні (етнічні), світові (буддизм, християнство, іслам). Невід'ємною частиною соціального і духовного життя людини є його ставлення до релігії. РИТУАЛ (від лат. Ritualis - обрядовий), вид обряду, історично сформована форма складного символічного поведінки, впорядкована система дій (у т. ч. мовних); висловлює певні соціальні та культурні взаємини, цінності. Ритуал відіграє важливу роль в історії суспільства як традиційно вироблений метод соціального виховання.

7. Назвіть основні підходи до історичної періодизації світової культури.

Формаційний підхід виділяляє такі культурно-історичні епо­хи, як первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та со­ціалістична культури. При цьому підході не враховувалось, що про­тягом однієї формації може змінюватись духовна атмосфера в су­спільстві та існувати декілька культурно-історичних епох. Наприк­лад, протягом первісно-общинної формації існувало два типи куль­тури: 1) культура збиральництва і мисливства і 2) культура раннього землеробства і скотарства. Протягом феодальної формації існувала культура середньовіччя, культура Відродження, культура бароко і рококо.

Застосовуючи до історії культури цивілізаційний підхід російський вчений Н.Я. Данилевський (1822-1885) вважав, що «всяке плем'я або сімейство народів, що характеризується окремою мовою, ... становить самобутній культурно-історичний тип ...», який знаходиться в боротьбі і зв'язку з іншими.

При семіотичному підході до культури за критерій виділення культурно-історичних епох береться розвиток мови. Різні сторони культури можуть бути представлені як своєрідні системи знаків, що моделюють дійсність. В залежності від етнічного розвитку, існуючого укладу життя, частково детермінованого кліматичними і географічними факторами, формувалися особливості мови. Існують мови з переважно дієслівним (динамічним) зображен­ням дійсності, але й існують мови з переважанням іменного (стати­стичного) визначення понять. Мовні відмінності накладають знач­ний відбиток на культуру народів у цілому. Суттєво відрізняються культури алфавітного типу від культур ієрогліфічного типу, де пере­важають неперервність, статичність, споглядальність. Для лінгвістики такий підхід є досить правомірним.

При філософському підході до визначення культури особистісний фактор може бути покладений в основу періодизації культурно-історичного процесу. З розвитком історії змінюється особистість, її світобачення, світовідчуття, виника­ють нові форми людського пізнання, народжуються, розквітають та гинуть ідеї, які наповнюють живу свідомість людства і втілюються в мистецтві, культурі, практичній діяльності. Духовний світ особистості, що ускладнюється, потребує для свого вираження нових видів, жанрів мистецтва, нових художніх засобів. У той же час, недооцінюється своєрідніість, непересічне значення для людства кож­ної сходинки в історії культури. Багато видатних істориків культу­ри вважають, що культури переживають періоди розвитку, розквіту, потім вмирання і падіння. Вони думають, що в стародавньому світі були такі великі культури, в порівнянні з якими наступні часи є лише поверненням до минулого. Наприклад, стародавня культура Вавилону, Стародавньої Греції були настільки досконалими, що в багатьох від­ношеннях не поступаються нашій культурі XX століття. І, звичайно, перемога буржуазної цивілізації над епохою поетичного варварства не є абсолютним прогресом.

Якщо ми будемо розглядати культурно-історичний прогрес з погляду наповнення його особистісним началом, пов'язувати його роз­виток з удосконаленням самої людини як представника роду, з еволю­цією внутрішнього світу особистості в напрямку більшої витонченості душевних порухів, більшої сприйнятливості, рефлексії, усвідомлення своєї особливості, відповідальності і пошуку нових ідей, художніх та естетичних засобів вираження духовного світу особистості — то в цьому випадку можна говорити про поступальний розвиток в куль­турно-історичному процесі, не забуваючи, а навпаки, підкреслюючи самобутню цінність кожної сходинки і кожного народу в історії культури. Ніщо в культурі не вмирає, все по крихтах вливається в потік вічності.