10. Який зміст теорії «осьового часу» к. Ясперса?

Як вже згадувалось, ще Гегель говорив про те, що весь історичний процес рухається до Христа і йде від нього. Явище Сина Божого і є вісь світової історії, а щоденним підтвердженням цієї християнської структури світової історії служить наше літочислення. Якщо вісь світової історії взагалі існує, то вона може бути виявлена тільки емпірично, як факт, значимий для всіх людей, у тому числі й для християн. Якщо потрібно знайти цю вісь, то слід звертатись до джерел історії, де з неймовірною плодотворністю йшло формування людського буття. Воно було таким переконливим, що дозволяло для всіх народів знайти загальні рамки розуміння їх історичної значимості незалежно від певного релігійного змісту. Саме тоді відбувся дуже різкий поворот в історії і цей час коротенько називають «осьовим часом».

Визначено, що основою доведення К.Ясперсом можливості Осьового часу історії виступає Філософська віра. Взаємозалежність Осьового часу та Філософської віри постає як основа лінійності та єдності всесвітньо–історичного поступу суспільства. Окрім того, Філософська віра уможливлює вирішення співсумісності розуму та екзистенції, яка об’єднує, а не роз’єднує суспільство.

Формуючи власну лінійну схему історії, К.Ясперс заперечував, що її віссю є боговтілення, наголошуючи на загальному значенні вісі історичного поступу для всього людства, тоді як поява Христа важлива лише для християн.

Розглядається механізм утвердження Осьового часу як поворотної історичної епохи людства. Характерним для цього періоду є одночасність виникнення у культурах давнього світу важливих для всього людства основотворчих понять філософії, релігії та усвідомлення людиною своєї історичності. Одночасне виникнення основ духовного життя суспільства конституюється як певний паралелізм розвитку, на якому наголошував німецький філософ. К.Ясперс вважав, що питання про паралелізм подій Осьового часу, який він спостерігає у Китаї, Індії та на теренах первісного Заходу, не можна пояснити простою зміною соціальних умов, оскільки зміна соціальних умов є частиною феномену Осьового часу. Виходячи з цього, К.Ясперс говорить про таємницю одночасності, заперечуючи гіпотезу про контакти між культурами цих регіонів.

На думку автора, соціолог В.Єремеєв висунув цікаву гіпотезу для пояснення синхронності впливу Осьового часу на духовний розвиток регіонів давнього світу. Російський вчений розглянув арифмосиміотику, в основі якої було певне “осьове” вчення, час існування якого цей дослідник відніс до 551 та 479 рр. до н.е.

Концепція Осьового часу К.Ясперса є визначальним елементом його бачення та розуміння закономірностей розвитку історії. Як уже зазначалося, феномен Осьового часу пов’язаний із феноменом Філософської віри. Момент появи Філософської віри був початком Осьового часу. Осьовий час постав як ряд грандіозних змін у свідомості людини, її світовідчутті. Людина вперше осягнула межі власного буття, переживши граничну ситуацію. Людині стала зрозумілою історія, - вона осягнула свою історичність. Зміни у розвитку свідомості людини, які спостерігалися протягом 800 та 200 рр. до н.е., виявили існування того типу людини, який існував до другої половини ХХ століття.