- •1 Роль і місце поеми «Енеїда» і.Котляревського в історії української літератури.
- •2)Суть визначення «неповна література» «неповної нації».
- •№4 Естетична концепція т. Шевченка
- •6. Проблема «автор – адресат» в творах т.Шевченка
- •7. Жанрові особливості повісті т.Шевченка «Близнецы»
- •8. Антимілітарний пафос повісті»Близнюки» т.Г.Шевченка
- •9.Особливості композиції повісті «Близнюки» т.Г. Шевченка.
- •10.Ідеал життя в повісті т.Г.Шевченка «Близнюки»
- •11. Лист як композиційний прийом у повісті т.Шевченка "Близнюки".
- •12. Реалістична парадигма в романі п.Мирного "Повія".
- •13. Психологія маргінальної людини в романі п.Мирного "Повія".
- •14. І.Франко ---модерніст (новела "Сойчине крило".)
- •15. Проблематика новели і.Франка "Сойчине крило".
- •16.Жанрові особливості драматичної поеми Лесі Українки «Одержима»
- •17.Неоромантичний ідеал особистості в драматичній поемі Лесі Українки «Одержима».
- •18. Роман в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля»: конфлікт ірраціонального й раціонального
- •19. Суть «лабораторного» методу в.Винниченка (роман «Записки кирпатого Мефістофеля»).
- •20 Структура роману в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля»..
- •21. Проблема свободи вибору в романі в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля».
- •22. Роман в.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля»: теорія «нової моралі».
- •23. Літературна дискусія 1925—1928
- •24. Роман в.Підмогильного «Невеличка драма»: система персонажів.
- •25. «Невеличка драма» в.Підмогильного: конфлікт раціонального й чуттєвого
- •26. Інтелектуальний експеримент у романі в.Підмогильного «Невеличка драма.
- •27«Народництво» і «модернізм» в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •28 Образ оповідача в романі в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •29 . Роман в.Домонтовича «Без ґрунту»: інтелектуальний простір.
- •30. Урбаністичний роман в.Домонтовича «Без ґрунту».
- •31. Село й місто в романі в. Домонтовича «Без ґрунту»
- •32. Концепція особистості в творах поетів «празької школи»
- •33. Соцреалістичний реалізм: головні ознаки
- •34. Інтимна лірика л.Костенко
- •35. Драматична поема л.Костенко «Сніг у Флоренції»: особливості конфлікту.
- •36. Проблема «митець і влада» в драматичній поемі Ліни Костенко «Сніг у Флоренції».
- •37. Інтимна лірика українських поетів другої половини хх ст. Аналіз одного із віршів.
- •38. Бідермаєр в українській літературі.
- •39. Шістдесятки в історії української літератури.
- •40. Ю.Андрухович «Московіада»: десакралізація поета-месії.
- •41. Бурлескне тіло в романі Андруховича «Московіада»
- •42. Інтертекстуальність роману Андруховича «Московіада»
- •43. «The bad company» ю.Андруховича: альтернативна історія української літератури.
- •44. Постколоніальний синдром поезії «Крим, Ялта. Прощання з імперією» Забужко
- •45. Нарцисичний інтелектуалізм у романі о.Забужко «Польові дослідження українського сексу».
- •46. «Маргінальна» людина в романі «Депеш Мод» с.Жадана.
- •47. Час і простір у романі с.Жадана «Депеш Мод».
- •48. Особливості композиції роману і.Карпи «Фройд би плакав».
- •49. «Схід – Захід» у романі і.Карпи «Фройд би плакав»
- •50. Сценічний простір у п’єсі “Станція» о. Вітра
- •51. . Пошуки самототожності в п’єсі «Станція» о.Вітра.
16.Жанрові особливості драматичної поеми Лесі Українки «Одержима»
Драматургія Лесі Українки — феноменальне явище в українській літературі: вона вражає новизною тем, гостротою соціально-психологічних конфліктів, філософськими узагальненнями і поетичною красою. Пристрасне заперечення всього ворожого, реакційного, закостенілого в житті, утвердження гуманістичних ідеалів ведеться в її творах з позицій неоромантизму, який намагався розширити права особистості, визволити її від тиску юрби. Однією з перших спроб поетеси у жанрі драматичної поеми стала лірико-драматична поема «Одержима», написана на основі євангельського мотиву — вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючи на те, чи він друг, чи ворог.Виходячи з особливостей драматичної поеми, в «Одержимій» головне місце належить монологу, виголошеному Міріам або до самої себе, або до уявлюваного свого противника. У драмі монолог лише зрідка переходить в діалог або в ширшу розмову. Та це й відповідає становищу героїні, яка лишається самотньою.Увесь твір витримано на поєднанні двох кольорів: чорного й багряно-червоного. Незважаючи на те, що дія відбувається в пустелі, край моря, у драмі ніде нема вказівки ні на жовтуватий колір пісків, ні на голубизну або сірість морських просторів. Навпаки, люд, що творить основне тло в першому акті, чорніє, надаючи подібного забарвлення всьому навколишньому. В другій дії все відбувається під місячним сяйвом, яке творить великі й довгі тіні. Третій акт відбувається також вночі. Нарешті, в четвертому акті зовсім нема вказівки на барви. Дія драми витримана в чорних або тіньових тонах, і лише в словах Міріам чорний колір змагається з кольором вогню і кров Ясна річ, що обставини драми не вимагали ні відтінків, ні інших барв. Чорний колір змученої душі й червона барва заграв, що вирували в серці Міріам, підсилені барвою крові, про яку весь час іде мова між Месією і Одержимою. Ми не знаємо кольорів убрання Месії й Міріам. Воно може бути і чорним, і білим, але все одно на нього ляже відсвіт двох барв - чорної барви глибокої туги Міріам і чорно-червоної барви заграв, що вирують у її душі.
Так само ощадна поетеса і в епітетах. їх мало, а ті, що є, або характеризують дві основні барви, або посилюють окремі вирази і також витримані в настрої переживань Міріам. Страшна слава, очі ліниві, смерть соромна, очі безсоромні - ось, власне, майже всі епітети,.. Душа Міріам весь час порівнюється з пусткою, а любов її серця - з поломінню, байдужий люд - з камінням пустелі ‘, яким, зрештою, і побивають одержиму. Отже, мистецькі засоби поетеси тільки підкреслюють суперечності між непримиренними поглядами Міріам і Месії, внутрішню суперечність в душі самої Міріам між любов’ю і зненавистю.В «Одержимій» поетеса вжила п’ятистопний неримований ямб з ненаголошеним закінченням. Цей розмір створює враження вільної розмови, не обтяжеиої й не дисциплінованої римами та строфічною побудовою вірша. Там, де поетесі особливо важливо наголосити якусь думку, жіноче закінчення рядка зникає і наголос припадає на останній склад. Від «Одержимої» таке ритмічне оформлення віршів стає звичайним у драматичних поемах Лесі Українки.