8. Антимілітарний пафос повісті»Близнюки» т.Г.Шевченка

Відомо, що під час другого періоду заслання (1850 1857), в роки підневільної солдатчини, Шевченко напи сав біля двадцяти російськомовних повістей, з яких до нас дійшло тільки дев’ять, причому за життя письмен ника ці твори не друкувалися, їхні рукописи двадцять років пролежали у М. Костомарова, побачивши світ на початку вісімдесятих років ХІХ ст., перше ж повне видання вийшло тільки в 1888 році. Назви російських повістей («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Капитанша», «Несчастный», «Художник», «Близнецы») акцентують увагу читача на людській особистості, що свідчить про антропоцентризм свідомості Шевченка і дотримання просвітницької традиції.Діалектична єдність антиномічних категорій добра і зла втілена в образах головних героїв повісті Саватія та Зосима» [8, с. 1819]. З від’їзду від батьків до Полтави почався новий етап у самостійному житті братів: подальше моральне вдосконалення Саватія через захоплення медициною, музикою, фольклором, літературою, живописом та одночасне падіння Зосима під впливом різних обставин. Процес формування Саватія Сокири простежується письменником з дитячих років, починаючи з впливу матері Парасковії Тарасівни, батька Никифора Федоровича, домашнього вчителянаставника Степана Мартиновича Левицького, потім попечителя гімназії І. Котляревського, філософапросвітника Г. Сковороди, самого життя і навколишнього середовища і до отримання посади повітового лікаря в Переяславі й одруження. Патріотизм, повага до батьків та інших людей, близькість до природи, зацікавлення мистецтвом, історією і культурою своєї держави характеризують Саватія, зображеного Шевченком, як передового представника різночинної інтелігенції, ідеального героя.Оповідач на початку твору «Близнюки»погоджується з приказкою: «Який зпід пелени, такийі до труни», але подальше повістування повинно довести справедливість цієї приказки. Знайомлячи з місцем розташування хутора старого сотника Сокири,де раніше відбувалися трагічні події, автор немовби провіщує розходження життєвих шляхів основних героївбратів, що, попри одну кров та однакові умови життя й виховання в дитинстві, стають потім моральними антиподами.

9.Особливості композиції повісті «Близнюки» т.Г. Шевченка.

Розповідь у повістях «Близнюки» (1855) та «Художник» (1856) ведеться від першої особи авторанаратора. С. Гетьман зазначає часткову синхронність часу «автора» і часу персонажів у повісті «Близнюки», де «...події розгортаються послідовно...» [3, с. 14], що і характерно для роману виховання. У «Близнюках» образ автора є героєм своїх творів, де він виступає вчителем, посадженим батьком одного з героїв, порадником.Стиль повістей Шевченка, як зазначає В. Смілянська в книзі «Стиль поезії Шевченка» (К., 1981 вирізняють часті відступи, вставні новели, багато точ них деталей і автобіографічних подробиць, що мають неабиякий пізнавальний інтерес, публіцистичні, а іноді філософські коментарі до зображених картин або іронічні зауваження до них, звернення автора до героїв і читачів. Своєрідним відкриттям Шевченка прозаїка стало поєднання вигаданого сюжету з мему арно епістолярними елементами. Ця особливість йде від творів просвітників, що відрізняються збільшеною увагою до значення жанру мемуарів, інтересом до документального факту Автобіографічними в повісті «Близнюки» є описи життя Саватія Сокири в Оренбурзькому краї (Оренбург був першим пунктом, куди фельд’єгер доставив засудженого поета в 1847 році), подорожі до Орської фортеці і на Раїм, пожежі в степу і закінчення цього періоду в Новопетрівському форті, на березі Каспійського моря.Типовим для просвітників було звернення до дитячих і юнацьких років як періоду формування духовного світу героїв. Оповідач на початку твору «Близнюки» погоджується з приказкою: «Який зпід пелени, такийі до труни», але подальше повістування повинно довести справедливість цієї приказки. Знайомлячи з місцем розташування хутора старого сотника Сокири, де раніше відбувалися трагічні події, автор немовби провіщує розходження життєвих шляхів основних героївбратів, що, попри одну кров та однакові умови життя й виховання в дитинстві, стають потім моральними антиподами.