4) Незалежна конструкція протиставляється координації, яка встановлюється між підметом і присудком (існує взаємозалежний зв'язок).

Неосновні типи синтаксичних зв'язків:

Недиференцьований синтаксичний зв'язок характерний для більшості різновидів безсполучникового складного речення. Пр.: Зі мною ти ходиш даремно, ти й так невидимка для мене. (2 простих речення) У цьому складному реченні нейтралізується протиставлення підрядного та сурядного зв'язків. Це стосується безсполучникових складносурядних речень відкритої структури.

Подвійний синтаксичний зв'язок реалізується у простому ускладненому реченні, в якому підмет перебуває у подвійному синтаксичному зв'язку з двома компонентами складного присудка. Перший компонент виражений особовими формами повнозначного дієслова, а другий – (діє)прикметниками. Пр.: Увечері сонце до дому повернулося таке втомлене. (Сонце – втомлене, сонце – повернулося). Крім того подвійний син. зв'язок може встановлюватися між знахідним, придієслівним відмінком іменників і напівпредикативним прикметником. Пр.: Хоче все в ній бачити гарним. ("все" сполучається підрядним зв'язком з опорним дієсловом "бачити" виконуючи роль додатка; з другого боку перебуває в напівпредикативному зв'язку з прикметником "гарним" виконуючи роль вторинного підмета щодо вторинного присудка "гарним")

Семантико-синтаксичні відношення відображають стосунки між предикатами та явищами позамовної дійсності, указують на смислові стосунки між синтаксичними одиницями, поєднаними певним синтаксичним зв'язком. Насамперед розрізняють:

субстанціальні (предметні) сем.-син. відношення, які передають значення предметності,

предикативні сем.-син. відношення, які вказують на ознаку в широкому розумінні та є протилежністю субстанціальних відношень.

Семантико-синтаксичні відношення у простому елементарному, простому ускладненому, складнопідрядному і складносурядному реченнях:

1) У простому елементарному з семантичного погляду реченні семантико-синтаксичні відношення спрямовані від залежного до опорного компонента вираженого дієслівним присудком. У цьому можна виділити лише субстанціальні семантико-синтаксичні відношення, які передають значення предметності, а саме:

суб'єктні (Він підійшов до неї, обняв її й поцілував.),

об'єктні (Витер рукавом піт і сумно похилів голову.),

адресатні (Він подарував їй автомобіль.),

інструментальні (Учень написав диктант ручкою.),

локативні відношення (місця й напрямку дії, пр.: Він заночував у селі. – де? Він пішов до клубу. – куди?)

2) У простому ускладненому реченні можна виділити

2a) вторинні предикатні адвербіальні (цільові, часові, причинові, допустові та інші) відношення, які є тотожними з первинними предикатними адвербіальними відношеннями у складнопідрядному реченні. У простому ускладненому реченні їх виражають детермінанти, утворені внаслідок згортання підрядної частини складнопідрядного речення. Порівняймо: Оленка не була в школі, тому що хворіла. (складнопідрядне речення, причина – "хворіти") Оленка не була в школі через хворобу. (просте ускладнене речення, "через хворобу" – це предикативне відношення причиновості) У простому ускладненому реченні досить поширеним є також

2b) атрибутивні вторинні предикатні семантико-синтаксичні відношення. Пр.: Молоді жінки купалися в річці. Осідлані коні бігали самі по степу. (атрибутивне вторинне предикатне сем.-син. відношення)

3) У складнопідрядному реченні існують два типи семантико-синтаксичних відношень: адвербіальні (обставинні) та атрибутивні (означальні).

3a) Адвербіальні відношення (часові, причинові, цільові, умовні, допустові), пр.: Коли ж знову зібратися докупи недобитку половецького війська, великий плач знявся над таборовищем. (складнопідрядне речення адвербіальне часове) Я не хочу розказувати далі, бо всі зусилля мої повернути його на вартий шлях ні до чого не привели. (складнопідрядне речення адвербіальне причинове) Піде рано-вранці, щоб налитий росою не оббивався (otloukat se) крихкий колос. (складнопідрядне речення адвербіальне мети) Як не буде птахів, то й людське серце стане червивим. (складнопідрядне речення адвербіальне умовне) І хто б там що кому не говорив, а згине зло, і правда переможе. (складнопідрядне речення адвербіальне допустове)

3b) Атрибутивні відношення, пр.: Віддайте мені мову, якою мій народ мене благословив. (атрибутивне складнопідрядне речення, яке відноситься до "мова")

4) У складносурядному реченні є такі типи семантико-синтаксичних відношень:

єднальні (slučovací, kopulativní) (Низько ходить жовте сонце, сліпить очі вітер лютий, плачуть бідні ліхтарі. – М.Рильський),

зіставні (viz níže dtto) (Чумацький віз тихо рипить піді мною, а в сіннім небі Чумацький шлях показує дорогу. – О.Довженко),

протиставні (odporovací, adverzativní) (Клєнцов в'їзливо огризнувся, але його ніхто не підтримав. Klencov jízlivě odštěkl, ale nikdo jej nepodpořil.),

розділові (vylučovací, disjunktivní) (Степ то озивався перепелицею, то в його хащах (houští) прошмигувала зграя куріпок (koroptev), то свистав ховрах (sysel).)

45.

Типи синтаксичного словосполучення за будовою діляться на прості та складні. 2a) Прості словосполучення складаються переважно з двох повнозначних слів, поєднаних підрядним чи сурядним зв'язком (високий будинок, виконані завдання, зошит учня, уважно слухати, брат і сестра, сміятись і радити). У таких словосполученнях синтаксичний зв'язок застосовується один раз (батько і мати). До простих належать також словосполучення з компонентами-фразеологізмами (звичка пекти раки – hořet studem, жити душа в душу – žít v souladu, любив тримати камінь за пазухою – měl rád být ve střehu), а також словосполучення поширені компонентами, що на рівні речення є складними присудками (Увечері почало дощити. Тоді хотіли працювати.) Отже, основним принципом для виділення простого словосполучення є принцип його неподільності на мінімальні зразки в тому разі, коли воно складається з двох або більше слів.

2b) Складне словосполучення утворюється з трьох або більше повнозначних слів і може бути розкладене на кілька простих словосполучень. Просте словосполучення і залежне від нього слово (густий дубовий ліс: "дубовий ліс" – це просте словосполучення, "густий" – залежне слово; глибоке синє озеро, джерельна цілющева вода). Головне слово і залежне від нього словосполучення (достойний кращої долі; читати цікаву книжку; школа верхової їзди). У складних словосполученнях не рідко поєднуються сурядні й підрядні словосполучення. При цьому базовим можуть бути як сурядні, так і підрядні конструкції. Приклади: спогади дідів і батьків (спогади д. + б. – це підрядне словосполучення, д. + б. – це сурядне словосполучення), стогін моря й вітру (дтто), поезії та пісні поета (поезії та пісні – це базове сурядне словосполучення, поета – це залежний компонент у підрядному зв'язку), розуми та спогади вчителя (розуми та спогади – це базове сурядне словосполучення, вчителя – це залежний компонент у підрядному зв'язку).

проблеми словосполучення викликані не тільки наявністю різних точок зору на граматичну сутність, структуру і обсяг словосполучень, але й, по-перше, відсутністю вичерпного опису всіх моделей словосполучень, що існують в мові, можливостей лексичної сполучуваності слів, а по-друге, відсутністю відомостей про частотність використання різних моделей у всіх стилях літературної мови.

46.

Речення - це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування (він довго збирався це зробити, але не встиг).

Речення - основна одиниця синтаксису.

Речення - комунікативна одиниця (від лат. сommunicatio- спілкування, передача інформації).

Основними ознаками речення є предикативність та інтонація завершеності.

ПРЕДИКАТИВНІСТЬ ТА ІНТОНАЦІЯ ЗАВЕРШЕНОСТІ

Предикативність (від лат. рraedicatio - стверджене, сказане, висловлене) - це віднесеність змісту речення до об'єктивної дійсності.

Предикативність властива будь-якому реченню і виявляється в ознаках часу, особи, а також в оцінці сказаного розповідачем (бажаність чи небажаність, реальність чи нереальність, впевненість в істинності чи ні).

Інтонація завершенності оформлює речення як цілу синтаксичну одиницю.

Парадигма речення — це ієрархічно організована система, що вклю­чає ядерне речення як вихідну форму парадигми та його перетворення. При розгляді парадигми речення відразу намітилося два істотно відмінних її тлумачення. Одне спирається на морфологічну видозміну предикативного центру, тобто парадигма речення розглядається у внут- рішньомодельних перетвореннях. Тому за основу беруться тільки граматичні категорії, які становлять предикативність речення. Звідси випливає, що парадигма речення — це сукупність усіх регулярно наявних у системі мови видозмін речення, пов’язаних із вираженням категорій об’єктивної модальності і синтаксичного часу. Парадигма речення постає системою його форм (Н. Ю. Шведова).

47.

Комунікативна організація речення спрямована не в сферу мови, а в сферу

мовлення. “Комунікативна організація речення визначається мовленнєвою

ситуацією, а отже, зумовленим цією ситуацією комунікативним завданням”

[Вихованець 1993:59]. Аналізуючи ізольоване речення, можна говорити про

деяку структурну чи смислову неповноту будь-якого речення. Але це

створює якусь штучність цього явища. Реалізуючись у мовленні, кожне

речення може відповідати декільком висловлюванням мовлення, тип яких

залежить від комунікативної мети. “Формально-синтаксична неповнота

речення повинна розглядатися як структурно-смислова мовна категорія на

рівні функціонування у процесах мовлення” [Дзюбак 1999: 4] .

Ступінь і характер неповноти речення визначають, на думку І.О. Попової,

такі чинники:

а) функціональна спрямованість мовлення, його соціальні завдання

загалом, настанова відповідно до цього на точність і фактичність

викладення або на його образність, на емоційний вплив і т.п.;

б) конкретні структурно-функціональними форми висловлення: питання,

відповідь, вираження почуттів, емоційна оцінка, констатація факту,

повідомлення тощо;

в) умови та форма перебігу мовлення й спосіб його викладу (значною мірою

зумовлені соціальною спрямованістю мовлення) [Попова 1953: 28].

Отже, “механізм комунікативної організації речення зрозумілий в умовах

реальної комунікації” [Дзюбак 1999: 5], результатом якої є діалог чи

монолог. У таких формах спілкування передача інформації не обмежується

лише елементарним повідомленням, а реалізується комунікативним блоком.

Окремі речення як частини більш складного мовленнєвого комплексу

(монологу чи діалогу) взаємопов’язані синтаксичними відношеннями. З

одного боку, – це відношення граматичні, в основі яких лежать

різноманітні зв’язки, а з іншого – смислові, які випливають із самої

інформації повідомлення значень його компонентного складу, що формують

його зміст.

Єдність змісту цих утворень досягається тоді, коли учасники комунікації

дотримуються певних норм і правил, закладених в ілокуції носіїв мови. У

таких умовах комунікативна мета кожного окремого висловлення

відображається в його актуальному членуванні. Мовець у комунікативному

акті намагається передусім передати найбільш інформативно важливу для

нього частину, яка містить нові значення (рему), тоді як тема є менш

значущою і задається засобами контексту чи ситуації. Залежно від того,

як “встановлюється” тема в неповних реченнях, їх поділяють на

контекстуально й ситуативно неповні речення.

Актуальне членування речення — це членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.

Речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає (повідомляє) якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему, — ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом.

Усі речення залежно від мети висловлювання поділяються на розповідні, питальні, спонукальні.

Розповідне речення

Розповідним називається речення, у якому міститься повідомлення про якісь факти, події чи явища дійсності.

Інтонація розповідного речення характеризується зниженням тону наприкінці речення.

НАПРИКЛАД: Золоте свічадо розливає теплі ноти дня (О. Довгоп'ят ).

Питальне речення

Питальним називається речення, яке містить запитання, що спонукає співрозмовника до відповіді, до роздуму над відповіддю. У таких реченнях тон підвищується на тому слові, що містить смислове запитання. У кінці питального речення ставиться знак питання.

НАПРИКЛАД: Чом верба свої віти над водою так уклінно нагиба? (П. Усенко).

На початку питального речення можуть стояти питальні займенники (хто, що, котрий тощо), питальні прислівники (як, де, звідки, навіщо, відколи тощо) і питальні частки (хіба, невже, чи, що за). Питання виражається також за допомогою питальної інтонації.

Риторичне речення

Риторичні речення - це речення, які не вимагають відповіді, бо вона вже міститься в самому питанні.

НАПРИКЛАД: Хіба можливо матір посварити із немовлям? (М. Рильський).

Спонукальне речення

Спонукальним називається речення, що виражає спонукання до дії у формі прохання, поради, наказу, заборони, вимоги, заклику, перестороги тощо.

НАПРИКЛАД: 1. Хай доля матері всміхнеться і рушником застеле слід (В. Москвич ). 2. Розкажи мені казку теплим голосом ночі, срібним променем дня (Н. Одинець). Спонукання найчастіше виражається дієсловами наказового способу, інфінітивом, різноманітною за своїм виявом спонукальною інтонацією. Більш піднесеним тоном вимовляються речення, що виражають наказ, заклик, застереження.

Види речень за інтонацією

Розповідні, спонукальні та питальні речення можуть вимовлятися з підсиленою інтонацією, тобто вони стають окличними. Оклична інтонація на письмі передається за допомогою знака оклику. Відсутність знака оклику свідчить про те, що речення є неокличним.

Наприклад: 1. Ліси мої, хто вас убереже?! (О. Пахльовська). 2. І сонце яре з глибини небес сипнуло світанкову позолоту! (М. Боровко).

Інтонаційне забарвлення окличних речень залежить від змісту речення. Позитивні емоції виражаються рівною висхідною інтонацією. Негативні емоції передаються висхідно-нисхідною інтонацією.

48.

ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

ПІДМЕТ

Підмет- головний граматично незалежний член двоскладного речення, що означає предмет (чи особу), про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?

За способом вираження підмети поділяються на прості і складені.підмет приклади

простий Соловейко заспівав

складений Його обличчя посмурніло

Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника: Керівник сьогодні просто зобов'язаний займатися економікою.

Простий підмет може бути виражений неозначеною формою дієслова: Вивчитися- ось моя мрія.

Складений підмет може бути виражений:

кількісно-іменниковою сполукою ( 75 відсотків квітів пішло на експорт);

сполукою іменника (чи займенника) у називному відмінку з прийменником (Ми з братом вирішили прогулятися по парку);

іншими сполуками (Найбільші аукціони квітів відбуваються поблизу Амстердама).

ПРИСУДОК

Присудок- головний член двоскладного речення, який характерізує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий?

Присудок буває простий і складений.присудок приклади

простий Ніч закінчилася

складений Я залишився спокійним

Простий присудок виражений дієсловом, яке поєднує в собі граматичне і лексичне значення: Петро відчинив двері.

До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).

Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі).

Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв'язка). Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне- в допоміжній.

Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова- зв'язки, яке стоїть в особовій формі і інфінітива (Він бажав піти разом з нею).

Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова- зв'язки з іменником, прикметником, дієприкметником (Городецький прикрасив Київ унікальними спорудами).

Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово- зв'язку. Тире ставиться:

якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку ( Хліб- всьому голова);

якщо підмет і присудок виражені інфінітивом (Життя прожити- не поле перейти);

якщо перед присудком вжито слово це значить, то, це, ось (Більшість- це ще не значить всі).

Семантико-синтаксична організація речення стосується відображення предметів і явищ позамовного світу та їх стосунків, предметів. Послідовне виділення семантико-синтаксичного аспекту речення почалося в 2-ій половині 20-ого століття. Однією з перших праць, у яких обґрунтовується виділення семантико-синтаксичної структури речення поряд із структурами формальною та комунікативною, була стаття Франтішека Данеша "Про три аспекти синтаксису", опублікована в 1967 р.

У сучасній мові переважає тенденція до симетрії між формально-синтаксичною й семантико-синтаксичною структурами речення. Пр.: Сусід ремонтує будинок. Передається семантична структура, дія, активна дія, об'єкт дії. На формування цієї семантичної структури впливає формально-синтаксична структура, головними компонентами якої є підмет, виражений формою називного відмінка іменника, і присудок, виражений часово-особовою формою дієслова (verbum finitum, VF) активного стану. Зв'язок семантико-синтаксичної організації з формально-синтаксичною посилюється також їх лексичним наповненням: іменник-підмет означає особу, дієслово-присудок – свідому дію. Семантико-синтаксична й формально-синтаксична структури є відносно автономними, що не рідко виявляється в асиметрії обох структур. Ця асиметрія може набувати різних форм у семантично-синтаксичному та формально-синтаксичному членуванні речення. Пр.: Нас пройняв переляк. Виділяє 3 члени речення з формального боку: підмет – переляк, присудок – пройняв, додаток – нас. З семантико-синтаксичного погляду лише 2 синтаксеми: суб'єктну та предикативну – остання з яких складається з двох елементів: дієслова (пройняв) та іменника (переляк). Для порівняння наведемо синонімічне речення: Ми перелякалися. – у якому семантико-синтаксична й формально-синтаксична структури є двокомпонентними і симетричними.

Субстанціальні синтаксеми бувають: суб'єктні, об'єктні, адресатні, інструментальні й локативні.

Предикатна синтаксема й залежні від неї субстанціальні синтаксеми – це базові синтаксеми. Крім базових представлені ще в семантично-неелементарному простому реченні вторинні предикатні та субстанціальні синтаксеми.

49.

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

До другорядних членів речення належать означення, додатки і обставини.

ОЗНАЧЕННЯ

Означення- це другорядний член речення, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скількома? на скількох?

Означення можуть бути узгоджені і неузгоджені.означення приклади

узгоджене Наче зачарований стояв ліс

неузгоджене Команда Петренка знову виграла

Узгоджене означення уподібнюється до означуваного члена речення у відмінку, числі і роді (для однини):

Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв'язком керування або прилягання.

Неузгоджені означення можуть бути виражені:

іменнником у формах непрямих відмінків (Спочатку клас Дмитра був у числі відстаючих);

неозначеною формою дієслова (Марко захотілося розслабитися);

сполученням слів (Він заспівав пісню далеких країв).

Одним із різновидів означення є прикладка.

Прикладка- це означення, виражене іменником, яке дає предметові другу назву (Програма "Здоров'я" давно вже виходить на нашому телебаченні).

ДОДАТОК

Додаток- це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я збираю гриби).

Додатки бувають прямі і непрямі.додаток приклади

прямий Він задивився на море

непрямий Вчитель викликав Опанасенка

Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і вживається в формі знахідного відмінка без прийменника (Хлопчина зірвав яблуко).

Рідше прямий додаток може бути виражений родовим відмінком при запереченні або коли дія переходить лише на частину предмета (Не присувай соломи до вогню).

Непрямий додаток- це іменник, вжитий у формах інших (А більше за все Микола боявся спокуси).

ОБСТАВИНА

Обставина- другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб дії, причину, умову дії.

Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівнками, інфінітивом, приймениково- відмінковими формами іменника чи займенника: Веселкою моя надія грала (Леся Українка).

За значенням обставини поділяються на такі групи:

обставини мети, які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? (Це тобі на щастя);

обставини часу, які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? (Колись я вже тут був);

обставини способу дії, які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? (Вони сиділи поруч);

обставини місця, які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? (Мало не впав у безодню);

обставини причини, які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? (Від думки про це йому перехопило подих);

обставини умови, що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? (При наявності запрошень займайте місця);

обставини з допустовим значенням, що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і віддповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? (Він це зробив наперекір всьому).обставини

приклади

мети А пензлі я купив на згадку про Париж

часу Вчора ми разом малювали

способу дії Вона пристрасно подивилася на нього

місця У Кремлі, мабуть, весело було жити

причини І все це сталося через тебе

умови При вологій весні озимина буде доброю

з допустовим значенням Незважаючи на погодні умови, урожай було зібрано вчасно

До вторинних предикатних синтаксем входять адвербіальні, атрибутивні та модальні. Пр.: Повернувши (адвербіальна вторинна предикатна синтаксема) в поле, вона довго чула його голос. Тільки мрії душ самотніх (атрибутивна втор. п. с.) я впізнав. Ще, може (втор. п. с. модальна), буде трішки не зими. (Л. Костенко)

Вторинні субстанціальні синтаксеми являють собою складні синтаксеми, які об'єднують у собі дві елементарних синтаксеми. Пр.: Ми побачили його схвильованим. (У займенниковому іменнику "його" об'єднані суб'єктна й об'єктна синтаксеми, які сформовані на базі двох елементарних речень, а саме: Ми побачили його. + Він був схвильований. "його" – субстанціальна синтаксема.)