39. Дієприкметник

Дієприкметник суміщає ознаки дієслова і прикметника.

Ознаки дієслова - вигляд, час, застава; прикметника - рід, число і відмінок, повна і коротка форми.

ДІЄПРИСЛІВНИК

Дієприслівник суміщає в собі ознаки дієслова і прислівника.

Це незмінні слова, службовці для виразу додаткової дії.

Ознака дієслова - вигляд, здатність управляти іменниками. Аналогічно прислівнику, воно не змінюється, примикає до пояснюваного слова, в пропозиції - обставина або другорядний присудок.

Дієприслівники мовчки, сидячи, лежачи, не поспішаючи адвербализировались (перетворилися на говір).

Також дієприслівники можуть переходити в приводи: завдяки, опісля, починаючи, не вважаючи ; дієприслівник + привід - складні приводи: виходячи з, незважаючи на, не дивлячись на, судячи по .

За походженням з дієприкметниками безпосередньо пов”язані незмінні предикативні форми на но-, то-. (виконано, зроблено, розбито, змито, забуто). Це морфологізовані короткі дієприкметники середнього роду з колишнім закінченням –о, в результаті втрати якого форми середнього роду опинилися поза парадигматичними зв”язками з формами чоловічого і жіночого роду, відмінковими формами однини і множини. Вони втратили й своє прикметникове значення і можуть протиставлятись лише родовим формам дієприкметників (сорочку вишито – сорочка вишита; міст збудовано – міст збудований). Ці форми виступають головними членами безособових речень (На сизих луках скошено траву).

Форми на но-, то- утворилися від основи інфінітива перехідних дієслів. Від форми пасивних дієприкметників відрізняються тим, що не змінюються. Вони мають значення виду (писано - написано), мають здатність керувати відмінковою формою залежного іменника: знахідного (родового), орудного, давального (запрошено його, не викопано ями, тобі наказано, синові велено).

Предикативні форми на но-, то- можуть означатися словами з обставинним значенням (іменниками, прислівниками) посіяно в полі, зроблено вдало, помічено вчасно

40. Прислівник – лексико-граматичний клас незмінних (невідмінюваних і недієвідмінюваних) повнозначних слів, співввідносних за походженням з іменами і дієсловами. Від інших повнозначних частин мови відрізняються відсутністю морфологічної парадигми (крім ступенів порівняння, безвідносної міри якості і суб'єктивної оцінки у частини слів цього класу і неможливістю бути підвеленими під будь-який тип відмінювання чи дієвідмінювання), від інших незмінних – наявністю, поряд з граматичними, самостійного лексичного значення (швидко писати, голосно розмовляти, надзвичайно цікаве оповідання, читання вголос, місто вночі, повернення додому, надмірно ускладнене завдання).

У реченні прислівник пов”язується з дієсловом, виконуюючи роль обставини дії (Синіла навкруги далечінь. Дорога все глибше врізалась в ущелини, зверху, зі скель, покапувало).

Прислівник може також пов”язуватись із прикметником або іншим прислівником, служачи для вираження ознаки якості у ролі обставини міри, ступеня (Коли моя білява донька виросте, я буду надто старий).

Рідше прислівник входить у зв”язок з іменником, виконуючи роль неузгодженого означення (Карлос вибирав шлях направо, Гвідо вибирав шлях наліво).

Менш типовою для частини прислівників є роль присудка в односкладному реченні (Тихо, пустельно, мов на карю світу).

Поєднуючись з іншими частинами мови у складі речення, прислівники вступають з ними в синтаксичний зв”язок прилягання.

ЗНАЧЕННЄВІ РОЗРЯДИ ПРИСЛІВНИКІВ

Значення прислівника як виразника непроцесуальної ознаки конкретизується в часткових розрядах слів, що належать до цієї частини мови. Прислівники поділяються на:

Займенникові – вказують на ту чи іншу ознаку, не називаючи її. Вони бувають:

питально-відносні (де, куди, коли, звідки, чому, як, поки, доки);

вказівні (там, тут, сюди, туди, тоді, так (отак));

означальні (завжди, всюди, інколи, по-всякому, по-іншому);

заперечні (ніде, ніколи, нікуди, ніяк, нізвідки, нізащо);

неозначені (десь, де-небудь, колись, коли-небудь, кудись, куди-небудь, чомусь, казна-звідки, казна-куди, хтозна-куди, хтозна-де);

особові (по-моєму, по-творєму, по-нашому);

зворотний (по-своєму).

За допомогою займенникових прислівників установлюється зв”язок між змістом окремих речень в усному і писемному мовленні; тому дані слова є важливим засобом текстотворення. Ця функція обумовлена здатністю співвідноситись із повнозначними прислівниками, прийменниково-іменниковими сполуками з обставинним значенням, окремими різновидами підрядних речень, кількома самостійними реченнями і виступати їх своєрідним замінником у тексті (Сповнений надії, Ти йдеш узліссям. Кожен кущ там криє Глибокі таємниці).

За своїм лексичним значенням займенникові і назайменникові прислівники поділяються на 2 основних лексико-граматичних розряди:

Означальні, або власне характеризуючі, тобто такі, що позначають властивості, якості, спосіб дії, інтенсивність вияву процесуальної дії або непроцесуальної ознаки;

Обставинні (обставинно-характеризуючі), функція яких полягає у вираженні зовнішніх щодо носія ознак місця, часу, причини, мети.

Прислівники сформувалися і формуються в наш час на основі інших частин мови. Основним способом творення є адвербіалізація, використовуються також афіксальні способи словотвору.

Адвербіалізація (лат. Adverbum - прислівник) є різновидом морфологічно-синтаксичного словотвору, який полягає у переході в прислівники слів і словосполучень з інших частин мови: іменників, прикметників, числівників, займенників, рідше – дієслів.

Найдавнішими в українській мові є прислівники займенникового походження, що утворилися поєднанням двох давніх займенників: тут (ту-тъ), там (та - мъ), займенника з часткою, що перейшла до розряду суфіксів: коли (къ-ли). Пізніше на їх основі утворилися похідні прислівники способом приєднання часток: куди – нікуди, абикуди, будь-куди, куди-небудь, коли-небудь, коли-ніколи, абияк, як-небудь, хтозна-як.

Прислівники, похідні від іменників зберегли такі основні типи:

а) від орудного відмінка однини: бігом, гуртом, кругом, живцем, миттю, узбіччям;

б) від орудного відмінка множини: годинами, днями, місяцями;

в)від родового відмінку однини з прийменником або часткою: здому, згори, додому, доволі, догори, знизу;

г) від знахідного відмінка однини з прийменником: угору, вниз, вплав;

д) від місцевого відмінка одини і множини з прийменником: угорі, вночі, нарівні.

Прислівники прикметникового походження утворилися на основі форм називного відмінка нечленованих прикметників. Їх суфікси –о, -е історично є флексіями називного відмінка однини якісних прикметників середнього роду: високо, якісно, байдуже. За зразком цього словотірного типу творяться суфіксальним способом якісно-означальні прислівники на –о, -е. Інші типи відприкметникових утворень такі:

а) від родового відмінка давного нечленованого прикметника з прийменником: звисока, зблизька, знову, віддавна;

б) від знахідного відмінка нечленованого прикметника з прийменником: востаннє, вручну, нашвидку;

в) від місцевого (давального) відмінка відносних та якісних прикметників з прийменником по: по-міському, по-розумному;

Кількісно обмежені прислівники числівникового походження. Адвербіалізації підпали:

а) форми збірних числівників знахідного відмінка однини з прийменниками в, на: вдвоє, надвоє, вчетверо, натроє;

б) форми знахідного відмінка порядкових числівників з прийменником в: вперше (уперше), вдруге (удруге), вдесяте (удесяте).

До прислівників дієслівного походження належать слова з суфіксами –ки (мовчки, пошепки), -ма, -ома (сидьма, жартома) та деякі дієприслівникового походження (неперестаючи, жартуючи).

Складні прислівникові утворення завдяки зрощенню словоформ (віч-на-віч).

У сучасній українській літературній мові продуктивні такі типи афіксального словотвору:

суфіксальні:

а) від основ якісних прикметників за допомогою суфіксів –о, -е (близько, далеко, жадібно, зверхньо, ретельно, уважно, хапливо, чесно, явно, вороже, разюче);

б) від прислівникових основ за допомогою суфіксів –еньк,-есеньк, -ісіньк, -юсіньк (гладенько, уважненько, милісінько);

2) суфіксально-префіксальні: від іменних основ за допомогою одночасного приєднання префікса по- та суфікса –ому, -ськи (-зьки, -цьки), -и: по-материному, по-материнському, по-материнськи, по-боягузьки, по-юнацькому.

41.