1.2.4. Заходи з блискавозахисту комплексних споруд
При влаштуванні громовідводу виконуються наступні вимоги:
• відповідність типу громовідводу характеру виробничого процесу в будівлі, а також на всьому об'єкті;
• можливість типізації конструктивних елементів блискавкозахисту;
• надійність дії всіх елементів блискавкозахисту і їх «рівноміцність»;
• значний строк служби (> 10 років);
• можливість застосування недорогих матеріалів і використання конструктивних елементів будівель і споруд;
• наглядність монтажу;
• застережні та забороняючі знаки або огородження;
• доступ усіх елементів при контролі або ремонті.
При влаштуванні блискавкозахисту будівель або споруд всіх категорій, для збільшення безпеки людей та тварин заземлювачі розміщують в заглиблених місцях, а також на місцях, які рідко відвідуються (на газонах, квітниках) на відстані > Зм від основних ґрунтових пішохідних та проїзних доріг. Розташовують їх під асфальтовим покриттям або встановлюють застережні щити.
Струмовідводи розміщують в недоступних місцях.
При влаштуванні блискавкозахисту будівель і споруд будь-якої категорії враховують можливість екранування їх зонами захисту блискавковідводів інших будівель і споруд, які розташовані поряд. При цьому максимально використовують натуральні блискавковідводи (витяжні труби, водонапірні башти, димові труби, лінії електропередач та ін.).
Блискавковідвід захищає будівлю або споруду від прямих ударів блискавки. Він складається із блискавкоприймача, який безпосередньо сприймає удар блискавки; струмовідводу, який з'єднує блискавкоприймач із заземлювачем; заземлювача. Через який струм блискавки проходить в землю. Вертикальну конструкцію(стовп або мачту) чи частину споруди , що призначена для блискавкоприймача і струмовідводу називають опорою блискавковідводу.
При влаштуванні блискавковідводу враховуюно усі особливості даного комплексу будівель.
2.2.5 Теп генерального плану
Техніко-економічні показники генерального плану наведено в табличній формі (див. табл. 3).
Таблиця 2.3
-
3№ п\п
Назва показника
Площа, м2
1
Площа ділянки
22420
2
Площа забудови
3
Площа замощення
4
Площа озеленення
РОЗДІЛ 2
Архітектурне вирішення
2.1 Характеристика технологічного і функціонального процесу
Основні фактори, що були взяті до уваги при розробці об’ємно - планувального вирішення будівлі :
- місце розташування;
існуючий ландшафт з його складним рельєфом та існуючим озелененням;
умови зорового сприйняття будівлі;
розміщення щодо існуючих будівель та споруд;
система транспортних та пішохідних шляхів;
орієнтація ділянки по сторонах світу.
Форма будівлі має складну конфігурацію, що зумовлено формою рельєфу. Складається з трьох будівель в різних рівнях,що є функціонально-пов'язаними.
В основу планувальних рішень спеціалізованих квартир для інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату, осіб з вадами зору та людей похилого віку мають бути покладені наступні вимоги, що відображають специфічні функціональні особливості, потреби та вимоги зазначених груп населення:
- раціональність та компактність загального планувального рішення;
- забезпечення можливості ізоляції зони сну від решти простору композиційно-просторовими засобами;
- безпосередній зв'язок кухні або кухонної ніші з житловою чи загальною кімнатою;
- максимальне близьке розташування санвузла до спального місця та його відповідне спеціальне обладнання;
- облаштування просторого літнього приміщення, бажано у вигляді лоджії.
Раціональне формування житла для маломобільних груп населення передбачає врахування рівня обмеження рухомості або виду інвалідності та типу родини. Так, при проектуванні квартир для інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату за основу необхідно приймати розмір інвалідного візка та параметри технологічного простору (див.розд. 1.3 та 1.4). Специфіка побуту та діяльності інвалідів з вадами зору передбачає необхідність більшого, в порівнянні з іншими, простору, чіткої і простої форми приміщень та квартири в цілому, бажано без транзитів та шлюзів. Це викликано особливостями пересування за допомогою дотику, потребами щодо певного розташування меблів, зберігання та використання спеціальної апаратури, досить громіздких видань зі шрифтом Брайля, визначеного розташування побутових приладів.
Тип родини, до якої входить особа з обмеженою рухомістю, - це її статевий та віковий склад, а також ступінь рідства членів: самотній інвалід- один інвалід у сім'ї (один із подружжя, один із членів старшого або молодшого покоління); два інваліди в сім'ї (подружжя, особи різної статі та різних поколінь, однієї статі, але різних поколінь).
У спеціалізованих квартирах необхідно передбачати відповідні житлові та допоміжні приміщення. В залежності від типу родини, для якої проектується помешкання, житлові приміщення можуть включати: в однокімнатній квартирі -житлову кімнату зі спальним місцем, бажано розміщеним в алькові чи ніші; в двокімнатній або більше - загальну та спальні кімнати. Допоміжні приміщення - це передпокій, кухня або кухонна ніша, санвузол (роздільний - ванна кімната та туалет, або суміщений - з ванною чи душем) та комора або вбудовані господарські шафи. Окрім того, в таких квартирах рекомендується передбачати приміщення для влаштування майстерні або відповідну робочу зону (з метою забезпечення можливості професійної або аматорської діяльності) бажано з природним освітленням. Щодо забезпечення необхідного рівня комфорту при заселенні спеціалізованих квартир слід дотримуватись наступних заходів:
- в загальній кімнаті квартири на дві або більше осіб допускається розміщувати спальне місце здорового члена родини;
- в спальній кімнаті батьків (як здорових, так і в разі, коли один з них є інвалідом) необхідно передбачати місце для ліжка дитини до 3-4 років;
- спальне місце інваліда на візку слід в залежності від складу родини передбачати в окремій кімнаті - в спальні на одну особу.
Мал.2.1. Варіанти розташування обладнання в кухонних приміщеннях для інвалідів на візках
Мал. 3.2. Межі досяжності інваліда при користуванні кухонним обладнанням
Мал. 2.3. Організація робочого місця інваліда-надомника (з дефектами зору)
I - мінімальна робоча зона;
II - оптимальна робоча зона;
III - зона досяжності.
1 - робочий стіл;
2 - таро-накопичувач для заготовок та готових виробів;
3 - стелажі-для заготовок та готових виробів.
Лоджії, балкони, тераси або так звані літні приміщення є єдиним зовнішнім простором, куди можна дістатись без проходження сходової клітини та інших приміщень спільного користування у будинку. Для осіб з обмеженою рухомістю літні приміщення здебільшого утворюють єдину можливість порівняно легко потрапити назовні та перебувати на відкритому повітрі скільки завгодно часу. Щодо типу літнього приміщення, то балкон, який виступає на всю глибину за межі фасаду будинку, забезпечує найбільші можливості огляду навколишнього простору, але при цьому не має захисту від вітру та не сприяє почуттю безпеки. Тому для осіб з обмеженою рухомістю, враховуючи їх функціональну і психологічну специфіку, більш придатним типом літнього приміщення є лоджії, заглиблені у площину фасаду та відповідно закриті з трьох боків огороджуючими стінками на всю висоту помешкання. Двері лоджій повинні мати ширину не менше 85 см, поріг не мусить бути вище 2,5 см. З огляду на необхідність відведення опадової води слід передбачати нахил підлоги лоджії не більше 2%, бажано в одному напрямку - від стіни будинку до краю плити. При цьому потрібне влаштування водозливного жолобу. З метою забезпечення можливості виглядання з лоджії непрозора частина огорожі має бути не вище 60 см (мал. 41), а вся висота огорожі має складати у літніх приміщеннях, влаштованих у квартирах, які знаходяться на поверхах будинку нижче четвертого - не менше 90 см, вище - не менше 1 10 см. З метою збільшення почуття безпеки малорухомих мешканців для влаштування непрозорих частин огорож доцільно використовувати масивні матеріали, наприклад, бетон або цеглу. Мінімальна корисна площа лоджії становить 3 м2 при глибині не менше 140 см. Мінімальна площа, необхідна для влаштування на лоджії місця для сидіння, для інвалідів на візку складає З м2, для осіб з обмеженнями зору та сліпих - 5 м2, для осіб похилого віку - 3 м2. При мінімальній площі (3 м2) на лоджії можна розмістити тільки один інвалідний візок та крісло для іншої сидячої особи. Столик розміром 80x120 см на такій лоджії уміститься тільки в разі, коли двері знаходяться збоку, а не посередині стіни. Оптимальна площа лоджії в помешканні інвалідів на візку має становити 150x300 см для забезпечення можливості нормального розміщення двох візків в" разі сусідських або дружніх відвідин. Глибина лоджм не повинна бути більше 160 см для забезпечення освітлення кімнати та достатнього огляду. Для захисту від негоди та атмосферних опадів слід передбачати козирок, який виходить за обріз балконної плити принаймні на 20 см. Доцільно передбачати в межах літніх приміщень (бажано при торцевих стінках) квартир для осіб з обмеженою рухомістю шафи для складних меблів, обладнання та інших речей. Ящики для квітів слід обладнувати за межами лоджій з огляду на необхідність усунення всіляких перешкод. Для того, щоб квітники не зменшували огляд з лоджій, бажано їх розміщувати не вище верхнього краю огорожі (див. мал. 41).
Мал. 3.4. Літнє приміщення в квартирах інвалідів на візках
Мал. 3.5. Гаражі для автомобілів інвалідів на візках
Санітарні приміщення в житлових будинках.
Особливості проектування таких приміщень з урахуванням потреб людей з обмеженою рухомістю залежать від форми помешкання, типу квартири, складу родини тощо. Санвузли можуть бути сумісні та роздільні, при цьому, з огляду на функціональну специфіку зазначених груп людей, більш раціонально передбачати сумісне санітарне приміщення. В разі проектування спеціалізованої двокімнатної або більшої квартири для родини відповідного складу доцільно влаштовувати сумісний санвузол з душем при спальні малорухомого члену (або членів) родини та роздільне санітарне приміщення у передпокої.
