МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

ТРЕНІНГ

З дисципліни: «Фінанси»

На тему: «Бюджетна політика»

Виконали:

Студенти 3 курсу

Групи ФЕФ-320

Бутирська О.

Приходько Н.

Касіма М.

Глушко В.

Аврамич В.

Перевірила:

Гладченко Л.П.

Київ-2012

БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА

Наукові концепції побудови бюджетної політики

Дослідницьке завдання :

-Використання бюджету в антикризовій політиці;

-Використання бюджету в стабілізаційній політиці;

-Використання бюджету у політиці економічного зростання;

-Використання бюджету в антициклічному регулюванні;

-Використання бюджету в політиці кейнсіанського і монетаристського типу.

Кенсіанство.

Кейнсіанці ґрунтуються на тім, що капіталізм, і особливо система вільного ринку, страждає уродженими пороками, серед яких найбільш важливим є кейнсіанське твердження, що капіталізм позбавлений механізму, що забезпечує економічну стабільність. Держава, з погляду кейнсіанців, може і повинна грати визначену активну роль у стабілізації економіки; дискретна фіскальна політика і кредитно-грошова політика необхідні для зм'якшення різких економічних підйомів і спадів. Опублікувавши в 1936 році книгу «Загальна теорія зайнятості, процентна та грошей» англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946) створив таку теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму в буржуазній економічній науці, що дає обґрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та вказує на необхідність державного втручання у фінансово-економічні процеси, що на його думку, забезпечує стабільність економіки, розвиток продуктивних сил, безперервного зростання багатства. [2]

При визначенні об'єктів державного впливу на економіку кейнсіанці виходять із того, що головною причиною падіння виробництва є недостатність сукупного попиту. На їхню думку, відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції породжують два головних фактори:

• психологія споживачів, тобто домашніх господарств. Зі збільшенням їхнього доходу зменшується та його частка, яка йде на споживання, і збільшується та, яка спрямовується на заощадження. Така тенденція в розподілі зростаючого доходу дістала назву “основний психологічний закон” Кейнса, згідно з яким зі збільшенням доходу домашніх господарств їхня гранична схильність до споживання зменшується, а гранична схильність до заощаджень збільшується. Внаслідок цього споживання відстає від виробництва, що викликає падіння виробництва;

• зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної продуктивності капіталу. Ця тенденція обумовлюється зниженням можливостей реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок зменшення граничної схильності до споживання. Отже, зменшення граничної схильності до споживання знижує інвестиційний попит як компонент сукупного попиту.

Таким чином, згідно з кейнсіанською теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. Тому головним об'єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який в кейнсіанській теорії дістав назву “ефективний попит”. Звідси кейнсіанці пропонують два методи активізації і стимулювання сукупного попиту:

• за рахунок збільшення державних закупок або зниження податків;

• за рахунок зниження процентних ставок за кредит, що підніме “граничну ефективність капіталу” і збільшить інвестиції приватного сектора економіки.

Конкретні напрями державного втручання в економіку і державного регулювання охоплюють три основі сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію вироблених товарів Кейнс виступив прихильником наявності великої кількості грошей в обігу, що на його думку, повинно було впливати на зниження процентної ставки. Це в свою чергу повинно було стати стимулом зменшення обережності ліквідності та зростання інвестицій. Кейнс вважав, що високий процент є перешкодою для перетворення грошових ресурсів в інвестиції, а значить відстоював необхідність максимального зниження рівня процента як засобу, який заохочує використання нагромаджень на виробничі цілі. Саме від Кейнса значною мірою бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного накачування грошей в економіку, створення «нових грошей», що є доповненням до загального потоку витрат і, тим самим, компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання національного доходу. Дефіцитне фінансування на практиці означає відмову від політики збалансованого бюджету та систематичне зростання державного боргу, що в свою чергу, передбачає використання інфляційних тенденцій як засобу підтримки на високому рівні ділової активності.

Основним стратегічним напрямом економічної політики держави за Кейнсом, повинна стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння тому, щоб максимально можливо заощадження перетворювалися у капіталовкладення .Взагалі суть бюджетної політики , за Кейнсом – організація інвестицій. Приватні інвестиції ростуть недостатньо. Їх треба компенсувати за рахунок держави. Звідси рецепт - розширення державних інвестицій, організація громадських робіт, навіть якщо вони не приносять користі.

Не так важливо, куди підуть бюджетні кошти, важливо, щоб вони через ефект мультиплікатора призвели до зростання зайнятості та збільшення національного доходу. У перспективі навіть даремні інвестиції, подібно будівництва єгипетських пірамід, надають корисну дію.

Бюджетні кошти повинні використовувати приватні інвестори через систему державних замовлень і закупівель.

Щоб подолати основну слабкість капіталістичної економіки — недостатню схильність до інвестування — держава повинна не тільки створювати сприятливі умови для інвестиційної діяльності підприємств (зниження норми процента, дефіцитне фінансування інфляційного зростання цін та інше), а й брати на себе функції капіталовкладника. В кейнсіанській моделі макроекономічної рівноваги важливе місце посідає теорія мультиплікатора. Вона зводиться до того, що зміна рівня рівноваги національного доходу відбувається більшою мірою ніж зміна вихідного рівня автономних витрат, що його викликали. Це поняття у макроекономічній теорії відоме як мультиплікаційний ефект.

Його дію може простежити стосовно залежності між приростом інвестицій та національним доходом: збільшення капіталовкладень веде до зростання обсягів виробництва товарів та послуг. Кейнс розглядає цю залежність у плані формування грошового доходу.

Логічний підхід у цьому питанні слідуючий: національний доход складається із індивідуальних доходів, а отже, необхідно з’ясувати, як інвестиції впливають на величину цих індивідуальних доходів.

Зрештою, кожна інвестиція перетворюється в суму доходів індивідів і якби ці доходи не витрачалися, то приріст національного доходу за певний проміжок часу був би точнісінько рівним приросту інвестицій. Але на практиці отриманий доход витрачається і перетворюється в нові доходи, які, в свою чергу, знову витрачаються, також перетворюючись у чиїсь доходи. В результаті приріст національного доходу через якийсь проміжок часу виявляється значно більшим, ніж приріст початкових інвестицій, тобто він стає множеною величиною початкових капіталовкладень. Сам же помножника, або мультиплікатор залежить від того яку частку доходів суспільство витрачає на споживання: чим вища схильність до споживання, тим більший мультиплікатор і навпаки.

Кейнс стверджує, що зростання інвестицій автоматично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання національного доходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина «мультиплікатора». Аналогічним чином проявляється мультиплікаційний ефект по відношенню до дії інших витрат, зокрема державних видатків. В умовах недостатнього попиту підвищення урядових видатків призводить до посилення економічної діяльності. При цьому покриття різниці між пропозицією і попитом не потребує повного еквівалентного підвищення урядових видатків, саме завдяки присутності мультиплікаційного ефекту. [1].

За Кейнсом , державне втручання, спрямоване на стягнення за допомогою податків доходів, розміщених поза банківською системою, і відповідно фінансування за рахунок цих коштів інвестицій і поточних державних витрат. Урядовий попит повинен, на думку Дж. Кейнса, мультиплікувати (примножити) виробництво, обмін, зайнятість. Дж. Кейнс відстоював необхідність прогресивного прибуткового оподаткування, яке служить "вбудованим стабілізатором". До основних вбудованих стабілізаторів відносять зміна податкових надходжень. Податкові надходження коливаються автоматично, змінюючись від величини доходу населення і податкових ставок. Між податками і національним доходом існує певна залежність. Податок на доходи фізичних осіб – він має бути прогресивним , більше заробляє, більше платиш податків.

Кейнсіанська теорія державних фінансів відкинула догмат збалансованого бюджету, легалізуючи бюджетні дефіцити для стимулювання економіки. Так, в умовах кризи або депресії держава повинна скорочувати податки і збільшувати витрати державного бюджету, допускаючи бюджетний дефіцит, і, таким чином, створювати додатковий попит у стагнуючій економіці. При високій кон'юнктурі фінансова політика повинна стримувати попит шляхом підвищення податків і обмеження витрат. Бюджетні дефіцити могли зберігатись і при зростаючому виробництві для стимулювання економіки і досягнення найбільших темпів зростання. [4,C.353-360] [,C.494].

Бюджетна концепцію а. Лаффера .

Неокласична модель податкового регулювання грунтується на теорії "економіка пропозиції", представники якої обгрунтували висновок, що однією з умов, які забезпечують зростання заощаджень та розширення інвестиційної діяльності, виступає низький рівень податків. Для цього вони використовували бюджетну концепцію А. Лаффера, де головною змінною величиною є граничні ставки податків.

Прихильники теорії економіки пропозиції Вони вважають, що зниження податків не завжди призводять до скорочення податкових надходжень та виникнення бюджетного дефіциту. На їхню думку, за певних умов зменшення рівня оподаткування до певної межі може викликати збільшення ВВП як податкових надходжень до бюджету. Цю гіпотезу висунув американський економіст Артур Лаффер. Тому її графічна модель отримала назву кривої Лаффера.

Крива Лаффера (рис. 1) відбиває зв’язок між податковими ставками (ПоС) і податковими надходженнями (ПН).

Основна ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової ставки від 0 до 100% податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини (ПН₂), а потім зменшуються знову до нуля. Згідно з кривою Лаффера, точка ПоС₁ відображає такий стан в економіці, коли діючі податкові ставки є надмірними. Це означає, що стримують ділову активність, тобто не створюють необхідних стимулів для збільшення ВВП як податкової бази до такого рівня, за яким податкові надходження могли б досягти свого максимального значення.

Крім надмірної податкової ставки, тобто ПоС₁, в інтервалі від 0 до 100% є також оптимальна податкова ставка, за якої забезпечується максимальна величина податкових надходжень. на даному рисунку такою податковою ставкою є ПоС₂. Згідно з кривою Лаффера, якщо податкові ставки знизити до оптимального рівня, то це викличе сприятливе для бюджету економічне зростання.

ПоС

100

ПоС₁

ПоС₂

Т₁

Т₂

ПН₁ ПН₂ ПН

Рис. 1. Крива Лаффера

Нижчі податкові ставки більш високі стимули до праці, заощаджень інвестицій і прийняття ділових ризиків. Внаслідок чого збільшується ВВП як податкова база. Причому за цих умов податкова база збільшується швидше, ніж зменшується рівень податкових ставок. Тому, незважаючи на зниження податкових ставок, податкові надходження не зменшуються, а зростають до свого максимального значення, тобто до ПН₂.

При зниженні податкових ставок нижче ПоС₂ стимулюючий ефект, який справляє на економіку зниження податкових ставок порівняно з оптимальним рівнем, істотно зменшується. Внаслідок цього податкова база зростає повільніше, ніж зменшуються податкові ставки. Тому податкові надходження зменшуються.

Отже, згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне зниження дозволить збільшити виробництво за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Але такий подвійний ефект від зниження податкових ставок – це лише гіпотеза, певне логічне припущення. Для перетворення цієї гіпотези в теорію потрібно дістати відповідь на декілька принципових питань: як знайти ту точку на кривій Лаффера, де знаходиться економіка в даний момент; як визначити той оптимальний рівень податкових ставок, який здатний забезпечити максимальну величину податкових находжень.

Досвід “рейганоміки”, в межах якої ідея Лаффера дістала певне практичне втілення, не дав однозначної відповіді на ці питання. Тому застосування кривої Лаффера на практиці є певним політичним ризиком, на який політикам слід зважуватись лише за умов, якщо існують тверді переконання, що діючі податкові ставки дійсно є надмірними і стримують ділову активність. Але навіть і за цих умов слід враховувати, що в КП зниження податків неминуче викличе бюджетний дефіцит або примусить скорочувати державні витрати. [5] [6].