- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.14. Соціальна структура суспільства. Поняття класів. Соціальна мобільність та соціальна стратифікація.
- •3.15. Особливості динаміки сучасної соціальної структури суспільства.
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.19. Природа націоналізму, шовінізму та інтернаціоналізму.
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3.30. Сучасні концепції суспільно-історичного розвитку.
- •3.31. Проблема суб’єкта суспільно-історичного розвитку.
- •3.32. Поняття ку-ри. Ціннісні і технологічні виміри ку-ри.
- •3.33. Культура і цивілізація
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
Основ, що входять до складу особистості чимало. Вони ієрархізовані у структуру.
Потреби людини – це фундаментальна риса. За багатством потреб, їхнім характером, способами їх формування та реалізації можна судити про рівень розвитку особистості. Потреби є рушійною силою розвитку суспільства, самої людини. Заради потреб і здійснюється людська діяльність. Людські потреби історично обумовлені, визначаються даним історичним типом сусп. відносин, соціальним середовищем, у якому живе особистість, системою виховання даного сус-ва, самовихованням цієї особистості. Потреби, їхня якість, розміри діють на виробництво, стимулюють його розвиток. У процесі розвитку с-ва відбуваються якісні і кіл-ні зміни у системі потреб. Задоволення потреб породжує нові потреби. Потреби є основою інтересів людини. Категорія потреб охоплює більш широке коло явищ ніж інтереси. У притаманній тільки людині інтереси як і потреби є рушійною силою поведінки і вчинків. Їх класифікують за суб’єктами (держави, нації, сім’ї), за сферами сусп. життя (матеріальні, духовні) за значенням (корінні, не корінні), за тривалістю (довгі, короткотривалі) і т.д.
Ціль – ідеальний, наперед визначений результат людської діял., спрямований на перетворення дійсності відповідно до усвідомленої людиною потреби. Вона визначає, спрямовує діяльність, мобілізує волю, енергію людини. На основі потреб та інтересів особистості формуються її уявлення про цінності. Категорія цінностей відображає соціальне і культурне значення матеріальних чи духовних явищ, предметів для задоволення потреб та інтересів людини. Кожна людина формує свою ієрархію цінностей, яка може змінюватись в залежності від умов, місця, часу і т.д. відповідно до ієрархічної системи у особистості формуються переконання, настанови, принципи, ідеали...
3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
Під категорією суспільне виробництво слід розуміти виробництво самої людини, матеріальних благ, а також форм спілкування. Тобто система суспільного виробництва виступає як єдність трьох видів ниробництва: носіїв життя, засобів до життя (предметних умов його існування) та соціальних умов існування носіїв життя.
Виробництво і відтворення носіїв життя, тобто людини — це не просто природний, біологічний процес. Тут, як і при виробництві суспільного продукту, люди діють цілеспрямовано: духовні та фізичні здібності людей використовуються не лише для створення матеріальних цінностей, а й для відтворення та розвитку своїх сил, здатностей, які спрямовані на самообслуговування, самоосвіту, навчання і виховання дітей та дорослих, на охорону здоров'я, сприйняття творів мистецтва тощо. В даному випадку це не діяльність з "обробки природи", а "обробки людей людьми".
Предметом на який спрямована діяльність тут виступає біологічний організм, який є носієм духовних і фізичних здібностей людини. У продуктивні сили виробництва людини входять життєві засоби їжа, одяг, помешкання тощо.
Однією із сторін виробництва людських сил є "духовне виробництво" ключовими аспектами якого наука та мистецтво.
Виробництво людської сили і виробництво матеріальних благ перебувають у тісному взаємозв'язку. В процесі виробництва матеріальнії благ створюються два різновиди матеріальних цінностей: засоби виробництва і предмети споживання, тобто життєві засоби. У свою чері засоби виробництва споживаються всередині самого виробництва, якеїх породило. Предмети споживання (життєві засоби) шляхом розподілу та обміну слугують виробництву людських сил. Звідси випливає, що процес виробництва суспільного життя виступає одночасно і як виробництво матеріальних благ, і як виробництво людських сил. Обидва виробництва є самостійними і в той же час переходять одне в одне і не можуть існувати у відриві одне від одного. Взаємодіючи між собою, вони разом формують виробництво суспільного життя. Кінцевим результатом суспільного процесу виробництва завжди виступає саме суспільство, тобто сама людина в її суспільних відносинах.
Взаємодія людських сил та матеріальних благ спричинює саморозвиток суспільного життя. При цьому саморозвиток можливий лише у разі використання як самої природи, так і біологічного організму людей.
Для задоволення своїх потреб люди взаємодіють насамперед з природою. Саме тут, у процесі цієї взаємодії, формується суспільне виробництво, яке історично виступає обов'язковою передумовою життєдіяльності людини.
Суспільне виробництво не втрачає соціального характеру і тоді, коли йдеться про працю конкретного індивіда, навіть при повній ізоляції від соціуму. Індивід завжди діє людським способом. Згадати хоча б Робінзона Крузо, який жив і працював суспільно-соціальним чином, зберіг людяність, олюднив природу, соціалізував П’ятницю.